Безрукий автор, Україна після війни і як жували у Харкові – 5 книг, з яких усе може початися

"Я, Сатампра Зейрос з Узулдарума, запишу своєю лівою рукою, оскільки іншої вже не маю, оповідь про усе, що спіткало мене і Тірува Омпалліоса в оповитих джунглями передмістях Комморіома - давно покинутої столиці гіперборейських правителів, у святилищі бога Тсатоґґуа, занедбаного і забутого людьми, які колись йому поклонялися", – починається історія із "Зібрання творів" Кларка Ештона Сміта (К.: Видавництво Жупанського). Насправді автор цієї книжки - американський поет, автор оповідань у жанрах горору й химерної фантастики, скульптор і художник - дуже й дуже рукатий. Наприклад, завдяки його творчості, тобто прочитавши одне з його оповідань, на світ як письменник-фантаст з’явився славетний Рей Бредбері. А якою плідною була його співпраця із ще більш уславленим Лавкрафтом! Сміт і Лавкрафт запозичували один в одного вигадані топоніми та імена чужинських богів і використовували їх у власних творах, і якщо у другого були "міфи Ктулху", то перший на противагу мав "міфи Кларка Ештона Cміта". Загалом автор цієї книжки, як нагадують видавці, так само "мав неабиякий хист до створення химерних світів, які сповнені прадавніх божеств, магії, смерті, див і пригод, і, як ніхто інший, умів розгорнути перед читачем неозорі безміри космічних просторів й похмурі видива темних закутків знаної нам Землі". Великий і жахливий Лавкрафт так писав про свого літературного побратима: "З-поміж молодших американських авторів ніхто не передає відчуття космічного жаху краще, ніж каліфорнійський поет, художник і письменник Кларк Ештон Сміт, чиї химерні поезії, малюнки, картини та оповідання є справжньою втіхою для нечисленних чутливих поціновувачів".

У книзі Володимира Гінди "Нацистська окупація України" (К.: Арій) на основі архівних джерел та спогадів висвітлено майже невідомі досі сторінки історії України згаданого періоду. Адже що і звідки нам відомо про нього? Це здебільшого або щоденники, або ті самі спогади. Зокрема про те, як жилося по тому, коли зникла радянська влада, чиї агенти, однак залишилися вірні своєму покликанню – нищити українське життя. Отруювати колодязі, підривати мости, сіяти паніку серед населення, яке нарешті зажило мирним життям. За що його після війни ще й масово хотів вислати у Сибір сумнозвісний маршал Жуков. Мовляв, нехай українці, що залишалися під німцями, за Уралом будують свою Україну. Те саме, до речі, декларують сьогоднішні його правонаступники. Тим часом у згадані роки – аби поглянути на "життя з німцями" - до прифронтового Харкова завітав відомий письменник Улас Самчук. Нотатки з цього чотириденного візиту він видрукував у своїй тодішній газеті "Волинь", а вже аж у 1992-му їх вперше передрукував харківський журнал "Український Засів" під редакцією автора сих рядків. У дещо зміненому вигляді вони також увійшли до спогадів Самчука "На коні вороному". "На третьому році війни ви несподівано аж у Харкові бачите ковбасні зі справжніми ковбасами, що висять по стінах, мов коралі, і ви можете їх за певну в’язку совєтських (тут все ще гуляють совєтські карбованці) купити без ніяких карток, - згадував автор спогаду. - І бачите навіть сало... Ха-ха! Українське сало! І навіть зрідка масло. І повно-повнісінько парфум і мила "Теже", "Украинская Ночь". І лимонад, лимонад, лимонад... І навіть пиво. Але й ціни. Це ж треба міхи карбованців, щоб за обід платити сотню цієї валюти, і, попри це, вже здалека видно повні-повнісінькі ресторани веселих харків’ян і харків’янок, зайнятих поїданням вечері". Отже, "всі жують", як уточнював Самчук у своїх репортажах з Харкова. Так само у книжці Володимира Гінди допитливий читач знайде унікальну інформацію про побут українців за німецької влади, дізнається про тогочасний кримінальний світ, корупцію поміж чиновників та спекуляції серед населення, про боротьбу німців із самогоноварінням, роботу українських театрів, шкіл, стосунки цивільного населення з радянськими партизанами, про спроби гітлерівців ліквідувати колгоспну систему тощо. Значну увагу автор також приділив діяльності українських націоналістів під час окупації та репресіям німецької влади проти них.

Мова у наступній книжці, а саме – "Японському економічному диві" Чалмерса Джонсона (К.: Наш Формат) – про найуспішнішу в історії стратегію цілеспрямованого розвитку. Насправді автор розповідає про те, як замість чекати на "диво", японці його проєктували й планомірно втілювали в життя. До речі, Україні слід вивчити цей урок, адже "диво" було цілком рукотворним і гарно спланованим. Крім того, воно мало неабиякі підвалини, чого нам давно вже бракує, адже не в останню чергу справа у вірі народу у вищі ідеали, а також того, хто їх втілював. Згадаймо, як на відміну від "демократії", країни, які мали монархічну форму правління – закриту і незрозумілу для непосвяченого "цивілізованого" світу – досягли неабияких висот не лише в економічному розвитку. Велика Британія, Японія, Китай. Утім, якщо запозичити пріоритети й інституції Японії, може, й реально, але дещо інше  - скоріш за все, ні. І мова при цьому про вищезгадану віру, яка в Японії була втілена у ситуаційному націоналізмі її народу у 1950-х і 1960-х роках. Якраз те, що тій самій Україні варто вже не позичати, а розвивати. І недаремно автор нагадує, що японська промислова політика - це місцевий термін, який не знайдеш у лексиконі західної економічної термінології, проте, його сліди можна знайти у комплексі заходів, пов’язаних із захистом вітчизняних галузей промисловості. Таким чином, промислова політика є відображенням економічного націоналізму, а вже під націоналізмом тут розуміють надання пріоритету інтересам власної держави. "Ця система швидкого зростання була найбільш раціональною і продуктивною промисловою політикою, вигаданою урядом, - нагадує автор, - але її повну раціональність не сприймали, аж доки вона не принесла результати, безпрецедентні для Японії або іншої індустріалізованої економіки".

Пророчий роман Ярослава Мельника "Маша або IV Rайх" (К.: А-ба-ба-га-ла-ма-га), який передрікає повернення постфашизму, звучить особливо актуально в час, коли Україна бореться з новими нацистами. Поділ людей на вищих і нижчих, приниження людини до рівня тварини, сегрегація - до якої межі може дійти людська жорстокість? На жаль, відповідь прийшла з нашого реального життя - з Бучі, Ірпеня, Маріуполя, Ізюма...  Наразі ж перед нами четверте тисячоліття, третя зона Четвертого сектора Євразійського штату Рейху. Журналіст з газети з відповідною назвою "Голос Рейху" - це представник однієї раси, ну, а прекрасна, м'яко кажучи, тварина – дитя зовсім іншого світу не зовсім людського зразка. "З порога будинку я спостерігав за самками, - згадує герой початок свого кінця. - З’ясувавши щось між собою, вони розійшлись у різні боки. Молодша, більш струнка, з великими гарними грудьми, присіла біля паркану і рясно мочилася. Вони не мали жодного уявлення про сором. Молодшу звали Машею, ми купили її минулої осені в одного Ельзиного родича» Утім, навряд чи цей роман - лише про расову дискримінацію в далекому майбутньому, він, окрім "воєнних" асоціацій, так само змушує замислитися про день сьогоднішній, коли поняття "родини" аж ніяк не у всіх, як стверджують модні журнали, "асоціюється зі шлюбом, дітонародженням і набором "тато, мама, щасливі діти і собака".

Щодо наступної книжки варто згадати, як Інтернетом давно вже гуляє мем, в якому її герой, старий добрий Гандальф, каже малому гобіту, що до війни люди були, м’яко кажучи, довбануті, а згодом стали ще більшими довбнями. У будь-якому разі, "Гобіт" Джона Рональда Руела Толкіна (Л.: Астролябія) дає можливість поглянути на все від самого початку, адже це видання – перша і єдина мальована версія славнозвісного Толкінового "Гобіта", яка вийшла друком 1990 року і відтоді стала одним із найпопулярніших графічних романів в англомовному світі. Це історія Більбо Торбина, статечного гобіта, любителя затишку, який мимоволі долучився до небезпечної виправи ґномів, коли ті задумали повернути собі власні скарби, загарбані драконом. Врятуватись від тролів, ґоблінів та гігантських павуків, втекти з ельфійських підземель, побесідувати з драконом, Смоґом Страхітливим, - ось лише деякі пригоди нашого Більбо. Але була й радість: запізнати щиру дружбу, навтішатися смачним частуванням, сміхом та піснями. Ну, й мудрістю вищезгаданого Гандальфа також. "Добрий ранок!" - каже на початку цієї історії наш Більбо. А що на це Гандальф? О, краще не питати. "- Що ти маєш на увазі? Бажаєш мені доброго ранку? Чи гадаєш, що цей ранок добрий, хочу я цього чи ні. Чи що цього ранку ти сам почуваєшся добре. Чи що цього ранку всім належить бути добрими?" Таким чином, ця книжка стане чудовим відкриттям для тих, хто вперше знайомиться зі світом Середзем’я, а прихильникам творчості Толкіна подарує радість нової зустрічі з улюбленими героями.