Блакитна панна

Микола Вороний народився на Одещині 24 листопад у 1871 році. Український письменник, поет, актор, перекладач, режисер театру, громадський та політичний діяч. Вороний був режисером та співзасновником Національного театру, а також співзасновником Української Центральної Ради (український представницький орган політичних, громадських, культурних та професійних організацій, пізніше — революційний парламент України, який керував українським національним рухом (березень 1917 року — квітень 1918 року, - ред.).

У 1912 році Микола Вороний написав віршований славень весні, природі, пробудженню, молодості – вірш "Блакитна панна".

"Я писав не так од образу, як од звуку", - зізнається пізніше Вороний. Мабуть, тому рядки звучать наче музика. Саме у цьому й полягає його неординарність, яка бурхливо проявилась у ті часи. Вірш – музика, у цьому було віршоване новаторство Вороного, яке стало помітним за його життя й цікавим у наші дні.

Образ Блакитної панни не подібний до того, як раніше описували весну, жінку, появу нового у світі, в природі, в проявах стихій. 

Та понад усе вражає не характерна на ті часи для української літератури висхідна стежка оптимізму, віри, надії та любові.

Має крилами Весна
Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах...
Сяє усміхом примар
З-поза хмар,
Попелястих, пелехатих.

Ось вона вже крізь блакить
Майорить,
Довгождана, нездоланна...
Ось вона — Блакитна Панна!..
Гори, гай, луги, поля —
Вся земля
Їй виспівує: "Осанна!"

А вона, як мрія сну
Чарівна,
Сяє вродою святою,
Неземною чистотою,
Сміючись на пелюстках,
На квітках
Променистою росою.

І уже в душі моїй
В сяйві мрій
В'ються хмелем арабески,
Миготять камеї, фрески,
Гомонять-бринять пісні
Голосні
І сплітаються в гротески.