Стокгольмський арбітраж поставить крапку на енергетичній корпоративності, що продовжувалася у відносинах Росії і України за всі роки незалежності

Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк пообіцяв передати російсько-українську енергетичну суперечку до Стокгольмського міжнародного арбітражу протягом найближчих двадцяти днів. Якщо це дійсно станеться і представники "Газпрому" та "Нафтогазу" України зустрінуться в міжнародному судовому процесі, це буде, дійсно, найважливішим прецедентом в українсько-російських енергетичних відносинах і взаєминах Москви і Києва загалом. 

Адже це фактично поставить крапку на енергетичній корпоративності, яка продовжувалася у відносинах Росії і України буквально з першого дня проголошення української незалежності. Можна навіть сказати більше: саме ця енергетична корпоративність була сутністю української незалежності. Саме після того, як прем’єр-міністри двох країн Леонід Кучма і Віктор Чєрномирдін домовилися про постачання російсьского газу, який потім перетворився на туркменський, за спеціальними правилами, змінилася сама українська економіка. Вона стала олігархічною – найбільш сильніми стали галузі, які якраз пов’язані із дешевим російським газом, а також із газотрейдерством, із постачанням сировини, із перепродажем російської сировини. Якщо Росія є державою, в якій економіка працює на продаж нафти і газу, а якихось реальних досягнень у сфері високих технологій, нової промисловості немає і всі прекрасно усвідомлюють, що в разі зменшення ціни на нафту російська економіка, може і державність, просто зникне. 

Українська економіка всі ці десятиріччя була організмом, залежним від цього дешевого російського газу. Саме тому, коли було зроблено першу спробу домовитися про контракт без посередників, коли Юлія Тимошенко говорила про це із Володимиром Путіним і було підписано відповідний документ, таке рішення викликало неймовірну лють. І зовсім не тільки у Віктора Януковича і Миколи Азарова, які зробили все можливе, щоб поставити ці домовленості під сумнів, але і у великого кола експертів, журналістів, у самої громадськості. Як на мене, справа тут не тільки в формулі, яка може здаватися не вигідною для України, а в самому підході - підході, позбавленому корпоративності. І Росія досить швидко зрозуміла, що такий контракт є помилковий, що тільки корпоративними відносинами з Києвом вона може утримати Україну у сфері свого впливу. І в часи правління Віктора Януковича, вже не в газовій сфері, а можна сказати, по всіх напрямках існування української держави, ця корпоративність була відновлена настільки, що на момент Майдану, українська держава перетворилася на «філію» російської.

Якщо ми усвідомимо, що маємо розмовляти з росіянами в міжнародних судових інституаціях, що має бути покладено край відкатам і кулуарним домовленостям, що Росія і Україна – це дві незалежні держави, які мають домовлятися прозоро, - ми, дійсно, станемо незалежними від Росії, незалежними від того порядку речей, які Росія намагається нав’язати не лише нам, але і всім іншим колишнім радянським республікам. Бо тільки у цій корпоративності, бо тільки у цьому бажанні жити по-людські, бо тільки у цьому намаганні втримати всіх у своїй сфері олігархічного впливу і є сутність російського панування на пострадянському просторі, російському бажанні знищити свободу і незалежність сусідніх країн. Для того, щоб позбавити агресора його можливостей, треба розмовляти з ним виключно коли світить сонце, адже на світу і найбільш небезпечні чудовиська зникають.