На межі

Наскільки доречними є певні сигнали досі не визнаних переможців війни у Мукачеві, – покаже час. Але вони вже подані, сказані, продемонстровані, а тому спільнота має поживу для інтелектуальних вправ і найбезглуздіших прогнозів. А громадяни статусом дещо вище, не укоськавши постшокових емоцій, починають прилюдно „дерти лаха” у не надто придатній для того аудиторії. Креативність навспак змушує нагадати слова єпископаЮзефа Жиціньскі, що вона часто буває синонімом спритності...

Певна річ, брати на віру заяви губернатора, що засвітився версією «законного» полагодження питань контрабанди (?!), – те ж саме, що вірити пророцтвам мольфара. Принаймні, слід відчитати усю передісторію балогівсько-леньової співпраці, аби зрозуміти усю недолугість схожої версії. Однак стосовно діалогів з Ярошем, на які активно натякає Василь Губаль, то поквапливість, з якою він підійшов до питання керованості ПС з боку власного ж провідника, – дивує. Зрештою, чому б не припустити, що заяви закарпатського очільника не простимульовано певними політиками, аби українці стали уважніше підходити до власних симпатій та антипатій? Наприклад, такий собі фейковий штришок про захоплення 6-річного заручника бійцями «Правого сектора»… Він теж багато про що скаже для тих, хто здатен думати власною головою, не покладаючись на офіційну жуйку заангажованих телепедагогів.

Усі ці інформаційні вкидання утім мають певні сенси. Фобії ми подолаємо швидко, але відчуття дискомфорту і головне власноруч створеної дисгармонії залишиться надовго. Воно загрузне у нашій підсвідомості і є надія, що настільки глибоко та в’їдливо, що наступного разу ми сумлінніше міркуватимемо над кожним аспектом стосунків спільноти, політиків та середовищ, які вони репрезентують. Мабуть, вони щораз більше скидаються на практику контакту легковірного селюха із битим „наперсником” на міському торговищі... Дехто схильний до ледь не ортодоксальних висновків – мовляв, то наш хрест за гріх байдужості і неперебірливості. Але, думаю, це вже надто, радше, то добра вакцина на майбутнє. Яка, услід за Орвелом, виробить у наших мізках антитіла скепсису: «Влада — не засіб; вона — ціль. Диктатуру встановлюють не для того, щоб захищати революцію; революціюздійснюють для того, щоб встановити диктатуру. Мета репресій — репресії.Мета тортур — тортури. Мета влади — влада».

Але нинішній досвід не вичерпується враженнями перших днів. Мине ще трохи часу, і, як казав успішний американець Воррен Баффет, „розпочнеться відплив, і отоді стане ясно, хто купався голим”. Гадаю, слід трохи почекати, аби переконатися, як досі непогрішні авторитети виявляться звичайнісінькими ошустами, а ті, хто вчора здавався невігласом і ворогом, – пророками.