У нас брак розуміння процесів і їх наслідків

В звичайному житті наявність критичної маси воїнів призводить до наслідків, які вже багато разів були проаналізовані і описані. Вони не розуміють суспільство, а суспільство не розуміє їх.

І справді – чому не можна прийти і вбити паскуду, хабарника і злодія? Прийнятної відповіді для воїнів на такі прості питання не існує. Життя визначається точністю прицілу і розміром калібру.

Країна мала гіркий досвід після так званої «афганської кампанії». За офіційною статистикою, через радянсько-афганську війну пройшло більше 160 000 українців. З них 2 378 загинули. Поранення отримали більше 8 000 українців, з них 4 687 повернулися додому інвалідами.

Я не знайшла ніякої інформації з приводу того, чи хтось досліджував, що відбувалось із учасниками тієї бойні протягом років після війни? Та і навряд чи кого цікавило це питання.

Не думалось, що прийде час, коли досвід тієї війни може стати в нагоді.

Отже, що чекає тих, хто повертається з війни? Суїциди? Розлучення? Кримінальні справи? Загострене відчуття справедливості? Відчуття власної зайвості? Неможливість пристосуватися до життя, де продовжують панувати злодії, шахраї та хабарники?

Питання – за що ми там вмираємо чи вмирали, - стане актуальним не на один рік.

Тому, поки вони там воюють, ми тут маємо швидко змінювати життя. Порожні гасла про те, що нам всім треба об’єднуватися, будуть порожніми доти, доки не отримаємо зрозумілої відповіді на питання: навколо чого об’єднуватися?

Персони можуть підняти людей на звершення, але згуртувати і змусити бути відповідальними за своє життя можуть лише конкретні і зрозумілі ідеї та справи.

У нас не брак людей, у нас брак розуміння процесів і наслідків. У нас брак стратегічного мислення і генерування нових смислів.

На місцевих виборах ми, якщо не прийдемо до тями, матимемо згуртований Опозиційний блок (бо у них є сильна і зрозуміла мотивація – повернутися до влади) і роздрібнених і пересварених представників демократичних кіл.

Тому що мірятися булавами завжди було легше, аніж віддати свою тому, хто краще з нею справлятиметься.

Бо у нас страшенний брак довіри одне до одного. І у нас страшенний брак відповідальності. І мислення наших вождів охоплює лише період «до виборів». Далі не вистачає запасу мозку.

І нам всім варто пам’ятати про «поганих хлопчиків», які можуть втомитися чекати на «краще життя».

Зоя Казанжи, журналіст