Електоральний фінал: про підсумки місцевих виборів 2015

Хоча ці вибори стали політичним дебютом нашої команди, бо зареєструвалися ми кілька місяців тому, а документи отримали лише в серпні, ми змогли повністю зануритися в український електоральний процес і зробити багато важливих висновків і щодо більшості політичних сил, що взяли участь у кампанії, і щодо виборців, і щодо подальшого розвитку нашої партії.

Уже в неділю українці підуть на виборчі дільниці, аби проголосувати за представників політичних сил, на долю яких випаде керівництво місцевими радами. Не за горами фінал першої кампанії,у якій я брав участь як лідер партії «Єдина Сила» й №1 партійного списку до Київради.

Хоча ці вибори стали політичним дебютом нашої команди, бо зареєструвалися ми кілька місяців тому, а документи отримали лише в серпні, ми змогли повністю зануритися в український електоральний процес і зробити багато важливих висновків і щодо більшості політичних сил, що взяли участь у кампанії, і щодо виборців, і щодо подальшого розвитку нашої партії.

Якщо підсумувати, то враження від виборів такі:

1. Кампанія була брудною, а більшість виборчих штабів діяли за примітивними технологіями. Замість стратегії розвитку міста та громади, конкретних пропозицій мешканці столиці отримали сурогат з неякісного піару й порожніх обіцянок, що ніяк не стосувалися розвитку Києва.

Наша команда дійшла висновку, що проблема бруду на виборах (прямого чи опосередкованого підкупу виборців, публікації компромату, розповсюдження брехні та ін.) пов’язана не стільки з цинічністю політичних гравців, скільки з низьким рівнем української політики загалом, відсутністюполітичних сил з конкретними ідеологічними принципами й цінностями.

Якщо партії існують лише для того, аби брати участь у виборах і за будь-яку ціну прориватися до рад, то це не партії, а звичайні політичні проекти, що можуть собі дозволити й підкуп, і підробку бюлетенів і все інше. Для справжніх партій вибори – це лише перевірка власних сил та актуальності політичної програми для громадян. Політичні сили повинні працювати над розв’язанням проблем населення в політичній площині, навіть якщо вони не представлені в радах.

В Україні таких партій наразі немає. Але «Єдина Сила» в майбутньому не відступить від переконання, що політична сила має існувати лише на 1% для виборів, а на 99% – для реалізації проектів, важливих для виборців, незалежно від конкретного електорального результату на останніх виборах.

Тому ми ніколи не опустимося до брехні, якою не гребують політсили-одноденки на зразок партії Борислава Берези «Рішучі громадяни», яка опублікувала у власній газеті фейковий звіт про те, що саме їхні активісти домоглися припинення незаконного будівництва на Микільській Слобідці в Києві, заблокувавши проспект поблизу будмайданчика, хоча організацією цієї акції займався актив нашої партії.

Цей типовий приклад цинічного присвоєння результатів спільної боротьби мешканців району, представників греко-католицької церкви та членів нашої партії демонструє загальний підхід технічних політичних проектів до виборів, що лише підтверджує нашу гіпотезу.

2. Більшість українців (і кандидатів, і звичайних громадян) ставляться до виборів і політики взагалі як до способу заробітку, виходячи з позиції «мені всі винні».

За 3 місяці, що минули з моменту реєстрації партії до виборів, через нашу організацію пройшли сотні людей, які хотіли балотуватися на вибори до Київради від «Єдиної Сили» (конкурс був відкритим для всіх охочих). Декілька представників бізнесу та громадських кіл запропонували нам хабар за можливість висуватися від нас на посаду мера столиці.

Управлінське крило партії прийняло вольове рішення, що «Єдина Сила» не підтримає жодного «десантника», що претендує на крісло очільника столиці, інакше ми в одну мить перетворимося на технічний проект. Адже люди, які приходили до нас з «фінансовою мотивацією», поводилися так, нібито потрапили до ресторану, а партійний актив – то офіціанти, які повинні їх обслуговувати.

Було зрозуміло, що ці тугі гаманці ніколи поділятимуть наших поглядів, ніколи не підпишуть декларацію про вірність партії, не пройдуть навчання в партійній школі. Тому від діалогу з такими «покупцями»ми відмовилися від самого початку.

Але більше враження особисто на мене справили потенційні кандидати.

Щоб створити рівні умови для всіх членів партії, ми опублікували спеціальну реєстраційну форму для охочих іти на вибори до Київради. Від кожного кандидата вимагалося бути членом партії, поділяти її погляди, приймати активну участь у розбудові організації й залученні нових послідовників, а такожсамотужки провести агітаційну кампанію на своєму окрузі відповідно до партійних рекомендацій.

Проблема полягала не в браку охочих – за час збору анкет ми отримали більше 2 тисяч заявок (завдяки правильній стратегії розповсюдження реєстраційної форми). Річ була в тому, що більшість претендентівпрямим текстом вимагали в партії грошей за участь у виборах та повного фінансування виборчої кампанії (дивно, що мова не заходила ще й про особистий кабінет і секретаря).

На резонне зауваження, що наша партія не є олігархічною й забезпечує кандидатів лише можливістю участі у виборах та супровідними матеріалами (причому це стосується тільки тих, хто пройде партійний відбір), ми зазвичай чули щось на кшталт: «Ви хочете сказати, що вас ніхто не фінансує?».

Люди, вже обізнані з нашою ідеологією, казали, що потрібно за власний кошт встановлювати дитячі та спортивні майданчики, ремонтувати під’їзди й займатися іншими «добрими справами». 80-85% кандидатів, які жодного разу не брали участь у виборах, самі пропонували організовувати опосередкований підкуп виборців.

Особисто для мене це був шок. Адже ясно, що кандидат, який витратив мільйони, щоб отримати мандат, у раді робитиме все, аби відбити власні кошти за рахунок податків і розпилу столичної землі.

Але більшість тих, хто до нас приходив, цих банальних речей не розуміли. І ми їх лікували, як раніше лікували себе, переглядаючи власні погляди, несумісні зі створенням справжньої політичної сили.

На щастя, нам таки вдалося сформувати ідейну команду партійців. Але загальний рівень політично активних українців є ганебно низьким.

3. Виборчий процес стане дешевим, якщо не буде політичної корупції.

Ми збагнули кілька важливих речей і щодо витрат на політичну кампанію.

Зовнішня реклама (банери), яка вважається способом донесення інформації до громадян, насправді не має жодного впливу на виборців. Штаби й лідери партій добре розуміють, що бігборди є лише інструментом маніпулювання потенційними кандидатами.

Умовно кажучи, якщо партія витрачає 10 мільйонів гривень на зовнішню рекламу в столиці, а потім набирає в список 50 кандидатів, кожен з яких віддає по 2 мільйони гривень на «партійну кампанію» (близько 100 тисяч доларів, що набагато менше реальних платежів), то власники політичних брендів ще й непогано заробляють на політичній корупції.

Насправді ж ефективна виборча кампанія – це не паперові банери, не палатки з сонними бабусями й навіть не телереклама. Усе вищеназване поповнює гаманці партійних чиновників, але ніяк не збільшує рівень електоральної підтримки політичної сили чи її лідера.

Реальні партії, а не мильні бульбашки будують свої виборчі кампанії не на рекламному бюджеті, виділеному олігархом-спонсором, а на ідеологічній роботі зі своїми потенційним електоратом.

Якщо у політичній силі відсутній прошарок «рішал», то вартість виборчих кампаній знижується в десятки разів, унеможливлюються й практики підкупу виборців.

Цю систему потрібно зрозуміти не тільки кандидатам, яких на останніх виборах, мов лохів, розвелипартії з так званого «першого ешелону», але й виборцям, які не припиняють голосувати за олігархічні проекти, що гальмують розвиток України.

---

Ці місцеві вибори однозначно зміцнили «Єдину Силу». Наша команда зробила висновки,які в майбутньому допоможуть нам створити першу справжню відкриту партію України, що працюватиме на громадян, а не на олігархів.