Конституційна лихоманка

У 1995 році Кучма, набравшись сили у владі, запропонував Раді конституційну угоду. Це був такий собі пакт про ненапад між різними гілками влади.

У 1996 році під тиском і загрозою розпуску Ради Кучма протиснув першу Конституцію незалежної України.

У 2000 році Кучма намагався змінити Конституцію через референдум. Пам’ятаєте – двопалатний парламент, скорочення депутатів із 450 до 300 депутатів, зняття депутатської недоторканності. Рішення референдуму так і не були імплементовані.

У 2004 році, Медведчук і Кучма, відходячи від влади "проштовхнули" через парламент конституційні зміни, якими передбачалося парламентсько-президентська форма правління. Вони боялися "помаранчевих". І даремно. Ющенкові ж було все одно

У 2010 році Віктор Янукович через КС скасував зміни 2010 року.

У 2014 році парламент знову повернув зміни 2004 року.

2015 року президент Порошенко запропонував зміни до Конституції щодо децентралізації і особливий статус окремих регіонів Донбасу. За наполяганням Путіна.

Питання: чому Конституцію у нас міняють під кожну конкретну ситуацію і під кожного президента? Навіть чужого. Скільки можна? Та аби хоча б частина із того, що записано, виконувалося!

Україні потрібно запровадити законодавчі обмеження для законодавчих змін до Конституції. Ну, хоча б на 5 років. Доти, доки записано у Основному законі не буде виконуватись.

Ну, врешті-решт треба нагадати усім, хто крутить туди-сюди Конституцією, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Так записано у статті 5 Конституції: "Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування". Не президент, не парламент і не уряд. А народ. На жаль, про це всі забувають. І дарма.