Репутація суспільних груп

В революційні часи на перший план виходить репутація суспільних груп, тому що лише на основі цього суспільство може приймати рішення про соціальну реструктуризацію суспільства.

Концептуальні засновки теорії репутації

Репутація – це стихійно чи штучно створена оцінка особи, групи, суспільства та/чи цивілізації серед інших подібних як частина їх публічного образу. Репутація це форма соціального контролю за особами та групами в суспільстві чи суспільствами серед інших суспільств.

Репутація має ідентичністний характер. Тобто репутація це не стільки думка про особу чи групу, скільки відображення публічної особи чи групи в тій чи іншій ідентичності. Відтак окрема думка про особу чи групу не має в суспільстві особливого значення, якщо вона не спирається на ідентичність.

Репутація в оцінковій парадигмі завжди має наслідки для соціалізації, тобто встановлення оцінкового реноме завжди змінює соціальний статус для оцінюваного. Реномінанти – ті, кого оцінюють, реномейкери – ті, хто оцінює.

В оцінковій парадигмі репутації реномінанти з позитивною репутацію заслуговують на підтримку суспільства; реномінанти з нульовою репутацією підлягають ігноруванню, а реномінанти з від'ємною репутацією підлягають ізоляції або знищенню.

Коли ж від'ємна репутація реномінантів стає масовою, то це означає, що критерії репутаційних оцінок потрібно змінювати. Причому критерії репутаційних оцінок в такому випадку змінюються через люстрацію реномейкерів, які все ще працюють через телебачення.

Люстрація старих реномейкерів – один з головних процесів революції.

Водночас існують два протилежних і конфліктуючих між собою підходи до ідентичності – кантівський (ліберально-комунікативний) і гегелівський (групістсько-етатистський).

Гегелівський підхід полягає у внутрішньому сильному визначенні своєї ідентичності, яка є нібито єдино вірною (з єдиною картиною світу) і має бути нав'язаною решті груп. Способи такого нав'язування – монополія серед корпорацій та тоталітарна держава в політиці. Комунікація власної групи з іншими групами дуже обмежена – аж до повної ізоляції.

Всередині гегелівського підходу репутація інших груп є мінімальною, а репутація своєї групи є максимальною. Відтак репутація власної групи висока, а репутація інших груп низька. Така гіперідентичність дуже характерна для всіх осіб чи груп всередині даного підходу.

В цьому сенсі гіперідентичність та мегареноме неодмінно призводять до репутаційного колапсу: 1) Штучне підвищення власної репутації і зниження репутацій всіх решти; 2) Вступ в репутаційний конфлікт і виникнення агресії щодо всіх низькорангових реномінантів; 3) Перехід агресії у війну, яка перезапускає репутаційний соціальний механізм. Тому на основі виникнення гіперідентичноті можна пояснити два мегареноме: "Русский мир" та "Россия встает с колен", "Донбас годує Україну" та "Донбас порожняк не гонить".

Кантівський підхід полягає у слабкому визначенні своєї ідентичності, яка визнає інші ідентичності (інші картини світу). Тобто групи ліберальної ідентичності завжди комунікують з групами іншої ідентичності.

Причому репутація є основним способом управління комунікацією всередині ліберально-комунікативного підходу. По відношенню до груп з низькою репутацією комунікація не згортається, а переводиться в інший спосіб (переконання, навчання, санкції і т.д.).

Цікавим є зіткнення групи ліберальної ідентичності та групи етатистської ідентичності. Перша визнає право іншої на існування і бажає за будь-яких умов не припиняти з нею комунікацію та взаємодію. Друга не визнає право іншої на існування і в кінцевому результаті вдається до ізоляції та/чи війни.

Водночас ліберальна ідентичність не така вже й беззахисна. В ситуації, коли зниження репутації ліберальної групи у етатистської групи доходить до агресивного стану, ліберальна група починає відповідати на агресію агресією.

Відтак з'являється оцінкова межа репутації, після якої ліберальна ідентичність переходить до війни з іншою ідентичністю. Інакше кажучи в ліберальному світі існують такі репутаційні маркери, які означають межу між нульовою та від'ємною репутацією.

Ці оцінкові межі позначаються смисловим чином як реномаркери – тероризм, глитайство (паразитування), відкрита агресія або в змістовному наповненні для кризових реномінантів – терорист, глитай, агресор.

Це не просто ті, що щиро хибить чи збивається на манівці. Це реномінанти, що знищуються саму можливість комунікації. З такими реномінантами перемовин не ведуть, їх в той чи інший спосіб знищують.

Відтак толерантність стосується лише для реномінантів з позитивною чи нульовою репутацією. Толерантність не стосується реномінантів з від'ємною репутацією.

Революція Гідності змінила репутацію суспільних груп в Україні

Всяка революція змінює репутацію суспільних груп. Під час Революції Гідності, перш за все, виникла позитивна репутація так званого середнього класу (самозайнятих, підприємців і людей вільних професій), який власне був головним актором Майдану.

Саме репутація цієї групи створила позитивне ставлення не тільки до неї в Україні, але і позитивне ставлення до самої Україні у світі.

Саме в цю групу бажали попасти тисячі людей, які вступали у добробати, формували волонтерські групи і навіть просто допомагали воякам в АТО.

Окрім того, війна створила позитивну репутацію тим воякам, які добровільно чи по повістці йшли захищати Україну на фронт так званої АТО. Так само позитивну репутацію отримали офіцери, які залишались патріотами і при цьому здобували ті чи інші перемоги на цій війні.

Всі перелічені групи це революційні реномінанти.

Позитивна репутація також з'явилися у частини правлячого класу, яка прийшла у владу з Майдану. Але ця репутація була тимчасовою проекцією їх дій на Майдані. Подальша їх репутація залежала від перемоги у війні, від радикальності реформ в країні, від успіхів антикорупційної боротьби та від ефективності процесу деолігархізації.

Надалі велика частина цієї репутації правлячого класу була втрачена в результаті олігархічного консенсусу та контрреволюційного перевороту в Парламенті 14-го квітня 2016-го року. Олігархічний консенсус як угода політиків з олігархами на наших очах знищує залишки репутації правлячого класу.

Водночас саме Революція Гідності виокремила та публічно поширила негативну репутацію таких кризових реномінантів як глитаї (паразити), терористи, агресори.

Щоб було зрозуміло. Глитаї це українські олігархи, терористи це бойовики так званих ДНР і ЛНР, а агресор це путінський режим. Ці три типи кризових реномінантів бувають у всякій революції. Історики чудово можуть це підтвердити для Великої Французької революції та для Жовтневої Революції 1917-го року.

В результаті контрреволюційного перевороту негативна репутація кризових реномінантів поступово поглинає позитивну репутацію самозайнятих, підприємців та людей вільних професій, поглинає репутацію добробатів, волонтерів та патріотичних українських офіцерів, як і України в цілому. Тобто репутація Майдану знеціниться, якщо революційні реномінанти не впораються з кризовими реномінантами.

Завдання агресора своїми діями завадити революції і показати, що вона не може бути успішною в Україні. Якщо Росії це вдасться (так вважають в Кремлі), тоді вдасться відвернути чи послабити негативні наслідки від майбутньої революції в Росії.

З точки зору репутаційних втрат Росії (як всередині країні, так і в світі), це мета сумнівна в моральному плані і нездійсненна в плані перспективи. Для Росії як цивілізації така втрата репутації фатальна.

Мета терористів ДНР і ЛНР взагалі не зрозуміла. Кожен благородний терорист ставить за мету своєю пожертвою та пожертвою невинних людей донести до суспільства публічне послання певної суспільної групи, яке має змінити в кінцевому результаті репутацію цієї суспільної групи.

Але для терориста стають на заваді три обставини:

1) його послання може бути почуте, коли крім невинних жертв він також жертвує собою;

2) його послання може бути оцінене як вартісне, коли після донесення послання він припиняє терористичні дії;

3) його послання може змінити репутацію його суспільної групи, коли ті терористи, які вдалися до терористичних дій і залишилися в живих, готові нести відповідальність за свої дії.

Тобто жертва терористів сприймається рештою суспільства як плата за підвищення репутації їх суспільної групи.

Якщо ж терористи не враховують цих обставин, їх жертва стає даремною.

"Почуйте Донбас!" – сказали бойовики так званих ДНР-ЛНР. "Добре, почули, що хочете?" – відповіла їм Україна.

"Ми хочемо в Росію" – сказали терористи. "А ми вас не хочемо" – сказали в Росії.

"Ой, ми тоді хочемо в Україну, тільки на власних умовах" – сказали терористи.

"Всі терористи мають понести відповідальність перед українським законом, а решта громадян ДНР-ЛНР мають жити за українськими законами" – сказали в Україні.

"Ні, ми відповідальності нести не хочемо і жити хочемо за власними законами" – сказали терористи. "А ми на таких умовах вас в Україні не хочемо" – сказали група революційних реномінантів під верховною Радою 31-го серпня 2015-го року.

"Будемо думати" – сказав правлячий клас в Україні. І думає досі, поступово втрачаючи залишки репутації.

Це власне схема репутаційних обставин терористів, які сьогодні можуть розглядатися як базові для визначення репутаційних перспектив для терористів. Причому, зверніть увагу, що всі сторони втрачають репутацію, допоки триває війна у стані ідентифікаційної невизначеності.

Олігархи як глитаї-паразити втратили репутацію, тому що не змогли власне добровільно розробити та публічно представити стратегію власного відступу від контролю за політичною корупцією.

Вони все ще думають, що політиків можна купити, а суспільною думкою маніпулювати. Контрреволюційний переворот в Парламенті став їх могильною плитою. Саме тому олігархи приречені на знищення.

Так влаштоване явище репутації в сучасній революційній Україні. Якщо негативна репутація кризових реномінантів не подолана, то позитивна репутація революційних реномінантів падає.

Щоб відновити позитивну репутацію революційних реномінантів, перспектива існування кризових реномінантів має бути знищена.

Причому знищення такої перспективи передбачає цілий набір процесів – стратегію війни з російським агресором, стратегію повної міжнародної дискредитації терористів, стратегію знищення української олігархії як класу, стратегію поновлення репутації правлячого класу (реформи, подолання корупції, деолігархізація, люстрація).

Інакше про позитивну репутацію України можна забути, як власне і про саму Україну.

Репутація інтелектуалів після Революції Гідності

Репутація більшості суспільних груп пов'язана з перспективою лише через ідентичність. Але є окрема суспільна група, діяльність якої пов'язана зі зміною ідентичностей та самої перспективи, – це інтелектуали. Тому репутацію інтелектуалів потрібно розглядати окремо, особливо в революційний період.

Інтелектуали як громадяни можуть бувати на Майдані та воювати в АТО і цим здобути собі високу громадянську репутацію. Але їх інтелектуальна репутація залежить від того, як вони зуміють поєднати свою інтелектуальну позицію та свою громадянську позицію. Отже окремий сюжет – зміна репутації інтелектуалів після Революції Гідності.

Є декілька фіксацій щодо змін їх репутації.

1. Деякі українські інтелектуали готували Революцію Гідності, брали участь в ній, хоча нажаль не всі брали участь у ній саме інтелектуально. Іноді вони брали участь в революції просто як громадяни, що підвищує їх громадянську репутацію і знижує власне інтелектуальну репутацію.

Водночас деякі революційні інтелектуали, взявши участь в подіях Майдану, виявилися поки що нездатними до продовження революції – тобто до здійснення гуманітарної революції (в академічній науці, в мистецтві, в неакадемічній інтелектуальній діяльності).

2. Деякі українські інтелектуали зробили вибір на користь Росії і стали в громадянському розумінні зрадникам, бажаючи зберегти власну інтелектуальну перспективу в контексті своєї звичної орієнтації на російський інтелектуальний процес.

Громадянська зрада дуже сильно позначиться на їх інтелектуальній спроможності. Якщо вони цього не зрозуміли, то згодом зрозуміють. Бути людьми другого інтелектуального сорту в Росії дуже важко і погано для інтелектуальної репутації їх не любитимуть як антиімперіалістичні російські інтелектуали як колаборантів, так і антиколоніальні українські інтелектуали як зрадників.

3. Деякі українські інтелектуали, які ніколи не були революціонерами, пристосувалися до нових умов – самі ті, хто раніше завжди позиціонувалися як креативний клас (креакли), тобто які знаходяться на обслуговуванні правлячого класу. Це непогано працювало десь років два після революції, допоки правлячий клас був солідарний з громадою.

Але як тільки відбулася контрреволюція, вони знову захотіли поновити свою позитивну репутацію в суспільстві, як це було раніше за режиму Кривавого Президента, коли на їх співпрацю з олігархічним правлячим класом суспільство закривало очі. Але репутація креаклів принципово не може бути вищою за репутацію тих, кого вони обслуговують.

Саме тому, з точки зору попередньо описаних процесів зміни репутації основних суспільних груп в Україні, потрібно чітко зафіксувати політику української громади щодо інтелектуалів:

1) революційні інтелектуали можуть втримати свою репутацію, якщо зможуть розробити та здійснити гуманітарну революцію;

2) інтелектуали як громадянські зрадники повинні не мати права поновити не тільки громадянську репутацію, але і інтелектуальну репутацію в Україні;

3) креакли мають понести громадянську відповідальність разом з обслуговуваними ними олігархами, а після деолігархізації мають значно втратити свою позитивну репутацію як інтелектуалів.

Інакше кажучи, громадянське суспільство не може втручатися в діяльність інтелектуалів, бо засновком їх діяльності є мислительна свобода. Але громадянське суспільство може і повинно управляти репутацією інтелектуалів в залежності від їх громадянського благородства.

Джерело