Легенди Спорту. Марафонець надії

В Україні не сильно цікавляться спортом, особливо тим, де ми не виграємо (футбол - окрема тема).

Тому в нас не так багато людей знає, хто такий Террі Фокс. Однак це ім’я дуже добре відоме хворим на рак та просто всій Канаді, оскільки ця Людина по праву є одним із головних символів цієї країни. І не тільки її.

Образ бігуна з протезом на місці правої ноги та закривавлені шорти одразу спливає у пам’яті, коли чуєш ім’я Террі Фокса, 20-річного смертельно хворого юнака, який без перерви пробіг на одній нозі 5373 км (!) і зібрав понад 24 млн. доларів ще під час свого життя. 

Скільки грошей зібрано вже після його смерті та завдяки ньому достеменно й не скажеш, оскільки рахувати тільки ті гроші, які надійшли на рахунок фонду його імені буде не зовсім правильно.

А тепер історія.

До того часу, як Террі дізнався про свою смертельну хворобу, він був звичайним канадійським хлопцем, який грав спочатку в школі, а потім і в університеті в баскетбол. У 18 років Террі втрапив у ДТП, коли не сильно в'їхав в пікап.

Особливого значення аварії Террі не надав. Мало там що, трохи заболіло коліно. Однак, коли біль став нестерпним він пішов до лікаря. Діагноз, поставлений лікарями, шокував хлопця – остеосаркома.

Рецепт лікарів був нещадний - нога підлягає ампутації, курс хіміотерапії. При цьому лікарі пробували заспокоювати хлопця. Мовляв, завдяки новітнім на той час розробкам з таким захворюванням виживають близько 50% пацієнтів, хоча щ за пару років до того це було 10-15%.

Фокс в перерві між процедурами хіміотерапії не втрачав в активності. Террі грав в гольф, вигравав баскетбольні чемпіонати серед колясочників і пробував жити на всю катушку. Звісно, з огляду на те, що дозволяли йому обставини.

У ніч перед операцією, коли йому мали ампутувати ногу, Террі прочитав історію Діка Траума - першого ампутанта, який успішно закінчив нью-йоркський марафон.

І хоча Террі до цього нічого не знав про марафони, він поставив собі за мету перетнути Канаду зі сходу на захід та зібрати з кожного канадця по одному долару на дослідження раку. Фоксу не подобались розмови лікарів, які розповідали, як йому «пощастило».

Террі прагнув зробити так, щоб якомога більше людей звернули увагу на ракові захворювання та зібрати гроші на його дослідження і випробування нових препаратів.

Террі розповів про свої плани батькам, однак мати відмовляла сина від його ідеї, назвавши її божевільною. Підтримку він отримав лише від друга по баскетбольній команді Дугласа.
Під час свого першого невеликого марафону в Британській Колумбії влітку 1979 року Террі фінішував останнім, через десять хвилин від передостаннього учасника.

Свідки того марафону зазначали, що видовище його фінішу було ще тим, оскільки місце, де протез з'єднувався з стегном, він стер в кров і йому доводилося не бігти, а фактично стрибати на одній нозі.

У жовтні того ж року 21-річний юнак написав листа в канадську спілку раку, куди звернувся з проханням профінансувати хоча б протези для його ідеї пробігу. На той час ніяких спеціальних протезів для бігу не було, а звичайні просто ламалися.

У спілці не особливо загорілись ідеєю, однак грошей трохи таки знайшли. Паралельно компанія Ford виділила фургон, а Imperial Oil - паливо. Кросівки виділила компанія Аdidas.

«Марафон надії» розпочався 12 квітня 1980 року на березі Атлантичного океану. Фокс набрав з океану дві пляшки води, одну з яких планував менше, аніж через рік вилити в Тихий океан. За планом канадійця, щодня він повинен був пробігати стандартну марафонську дистанцію - 42 км.

Із самого початку стало зрозуміло, що не все, що заплановано, можна прорахувати. Погода вносила свої корективи. Доводилось бігти в сніг, дощ та при шаленому вітрі. Іншою проблемою було те, що про забіг знало дуже небагато людей, і за першу третину шляху були зібрані всього 200 тис. доларів.

Він ледь не розчарувався.

Йому радили зійти, однак, добігши до Монреалю йому пощастило зацікавити засновника мережі готелів Four Seasons Ізадора Шарпа, який пообіцяв хлопцеві харчування та проживання у своїх готелях та 2 долари за кожну пройдену милю. Це було зовсім неспроста. Трохи раніше його син помер від меланоми. Згодом його підтримали й інші корпорації.

Відтепер про його забіг стало відомо широкому загалу. Террі зустрічали в містах на найвищому рівні. Мери, люди, журналісти.

Він біг щодня, навіть тоді, коли боліла голова, коли дуже боліла гомілка, коли місце з'єднання протеза з ногою стиралося до крові, від чого на шортах виднілася кривава пляма. Біг, попри заборони лікарів.

Террі завжди повторював: «Це просто пробіжка по Канаді, але тепер люди дійсно зрозуміють, що таке рак».

1 вересня 1980 року Фокс зупинився. Зупинився, бо зрозумів, що сил вже не стане. У цей день він пробіг останні кілька кілометрів. «Люди мене підтримували. Казали: «Продовжуй! Не здавайся!», - говорив Террі, - «Не думаю, що знімальна група, яка мене знімала розуміла, що знімала мою останню милю».

Террі біг 143 дні, і за цей час пробіг 5373 кілометрів. 1 вересня обстеження показало, що злоякісна пухлина поширилася на легені, і оперувати вже було не можна.
Фокс провів прес-конференцію, на якій крізь сльози повідомив, що забіг закінчено. На той час вдалося зібрати 1,7 млн доларів.

А вже через тиждень після завершення забігу канадський телеканал CTV оголосив кампанію зі збору коштів на підтримку онкохворих. За 5 годин зусиллями урядів провінцій і звичайних громадян було зібрано 10 з половиною мільйонів доларів, а за наступні 7 місяців - ще 23 мільйони.

За цей час Террі Фокс став кращим спортсменом Канади та став наймолодшим кавалером ордена Канади. Йому писали листи, за нього молились. Навіть Папа Римський Іоанн Павло II писав цьому хороброму юнаку.

Террі помер, не доживши рівно місяць до виповнення 23 років, з приводу чого у Канаді оголосили траур і приспустили державні прапори. У Канаді він вважається національним героєм №1.

Кожного вересня в Канаді та в інших країнах проводиться Terry Fox Run, в яких за 35 років прийняло участь понад 300 тис. людей, а на рахунках Terry Fox Run вдалось назбирати понад 600 мільйонів доларів, які пішли на дослідження раку.

Завдяки «Марафону надії» і тим дослідженням, які вдалось провести за рахунок зібраних коштів, відсоток виживання пацієнтів з діагнозом остеосаркоми різко виріс. У літніх він доходить до 70%, у молодих - до 80%.

З 2015 року у канадійській провінції Манітоба, де народився Фокс, саме сьогодні, в перший понеділок серпня відзначається, як День Террі Фокса.
-----
P.S. Рубрика «Легенди спорту» не проспонсорована жодною спортивною конторою, про що хтось міг подумати у зв’язку із згадкою деяких з них.

Просто відкриття Олімпіади близько, от і згадалось, що на Олімпіаді у Ванкувері 2010 року саме мати Фокса гордо несла канадійський прапор.

Олімпіада – це не тільки про допінг. Скоріше, це взагалі не про допінг, як чомусь думають наші дивні сусіди.

Джерело