"Буки", Грузія і друзі. Що не так у відмові Тбілісі перемогти рашистів

Одразу зроблю дисклеймер, що це не спроба посіяти ворожнечу проти грузин. Це історія про офіційну позицію влади, коли від того, виграє Україна чи ні, залежатиме і майбутнє Грузії. Отже, Грузія відмовилась передати Україні комплекси "Бук" і системи "Javelin". Міноборони Грузії обґрунтувало відмову повернути нам зенітні комплекси, надані у 2008 році, тим, що це "було куплене за держкошти, а не подароване". 

З одного боку, відмовка цілком собі могла прокотити, якби не кілька цікавих кейсів, коли різні країни, які не були у дуже тісних стосунках почали передавати нам техніку і зброю абсолютно безплатно.  

Є країна Північна Македонія. У серпні минулого року вона подарувала Україні 4 штурмовики Су-25. Ці літаки були куплені Північною Македонією в України у 2001 році під час заворушень албанських сепаратистів у країні, але з 2004 року перебували на зберіганні. Фіксуємо: літаки теж були куплені за державні кошти, але македонці вирішили допомогти закрити нам небо. 

Історія номер два. Днями стало відомо, що в чеських цехах окрім 90 танків із Польщі ремонтується ще 30 Т-72 із Марокко. А портал "Мілітарний" оприлюднив, що французькі CAESAR, які нам передали, були попередньо призначені для Марокко. Але вони погодились відщипнути там із замовлення на 36 одиниць для себе.

Греція заявила, що готова відмовитись від німецьких БМП Marder на користь України. А загалом передала БМП радянського зразка нам уже більше, ніж мала за контрактом. Хоча власне, не є нашим близьким другом. Та і має свої тривоги у вигляді Туреччини, яка вряди-годи висловлює претензії, що на грецьких островах Егейського моря "надто багато військових". 

Маленька Словенія в перший тиждень війни відправила нам літаки допомоги з шоломами, бронежилетами, гвинтівками. До червня вигребала зі складів техніки усе, що мала. А їхній тодішній прем’єр Янез Янша разом із прем’єр-міністром Польщі Матеушем Моравецьким, віцепрем’єром Польщі Ярославом Качинським 15 березня попри загрози власній безпеці приїхали до Києва особисто підтримати Зеленського. Нашому президенту і державі дуже потрібні були ці плечі друзів. 

До чого це я? США і наші стратегічні партнери уже напряму попереджають всіх, хто не визначився, соромиться "образити Путіна" чи банально шкодує передати нам щось зі своїх запасів: Україна має виграти. Якщо ви не допомагаєте українцям, ви ризикуєте опинитись за "залізною завісою". І, на жаль, Грузія, яка політично дуже кволо підтримує нас у нашій війні на виживання, ризикує лишитися під трупом Росії далі. А враховуючи кількість росіян, при чому росіян із грошима, які приїхали в Батумі та Тбілісі й вже диктують правила для місцевих, може цілком трапитися так, що невдовзі ці російські біженці заявлять право на свій "русский язык" в дитсадку, школі та університеті — і по суті стануть анклавом всередині суверенної держави. 

Коли міноборони Грузії оприлюднило заяву про "буки" знайшлось чимало захисників уряду Іванішвілі, що, мовляв, у "них столиця 40 кілометрів від російського кордону — їм більше треба". А скажіть, будь ласка, коли росіяни цілеспрямовано обвалюють наше друге за важливістю і багатствами місто Харків, яке поруч з кордоном — це нормально? А коли до обіду 24 лютого російські окупаційні війська уже були в передмісті Києва — і прийшли вони з території Білорусі — то було безпечно? А коли Київ від російських ракет та іранських "шахедів" змушений прикривати зоопарк із NASAMS, IRIS-T, Crotale та зенітних САУ Gepard — це легко? А коли рашисти в один день поливають артою спальні квартали Херсона і пожежне відділення — щоби нікому було гасити пожежі — це ж теж непросто? 

Скріншот заяви  міноборони Грузії

Але повернімось у 2008 рік до "буків" і розкладемо, чому офіційна позиція Тбілісі — це просто яд. 

8 серпня 2008 року Росія після низки провокацій в Південній Осетії розпочала повномасштабне вторгнення в Грузію, внаслідок якого країна втратила контроль над двома своїми регіонами, Південною Осетією та Абхазію. РФ завдавала ударів по грузинських містах Сенакі, Поті, Горі та іншими. У той час президент України Віктор Ющенко думав, як допомогти Грузії та своєму куму Міхо Саакашвілі. Допомога прийшла у вигляді зенітних установок, групи українських профі й спецпризначенців ГУР МО. Саме вони рятували Грузію від капітуляції. 

Фото з загально доступних джерел

Ось пряма мова Міхо Саакашвілі з інтерв’ю 2016 року про перебіг війни:

"В Україні ми готували своїх військових спеціалістів, Україна нам надала ППО, яке було критично важливім у перші дні вторгнення. Вони (російська авіація, — ред.) не змогли отримати перевагу в перші дні, Україна нам дала системи "Бук" і "Оса", декілька бойових комплектів до кожної системи, і завдяки їм ми збили 12 російських бомбардувальників, включно зі стратегічним бомбардувальником Ту-22, який ніхто до цього не збивав".

Експрезидент сказав, що "допомога українців допомогла Грузії зберегти незалежність". 

Міхеїл Саакашвілі. Фото з загально доступних джерел

Окрім передачі зброї Грузії Віктор Ющенко 12 серпня прилетів підтримати країну особисто. 12 серпня 2008 року він виступив на мітингу в Тбілісі: "Ми сьогодні сюди приїхали сказати вам такі слова: Грузія — наш друг. Грузини — наші друзі. Сьогодні, тут, у найтяжчі часи для Грузії ми говоримо, що ви маєте право на свободу, право на незалежність". А що було з грузинськими посадовцями? Я пам’ятаю, як у квітні-травні до скаліченої Бучі та Ірпеня приїхали всі, хто тільки міг. А на запрошення до грузинської влади Шалва Папуашвілі, спікер парламенту Грузії пояснив, що ми не їдемо в Бучу, бо "ми й так достатньо допомагаємо, натомість чуємо звинувачення, що приймаємо у себе росіян".

Можна пояснити таку поведінку грузинського уряду хитрою геополітикою. Мовляв, це грузини так лавірують, щоб Росія на них не напала. Але Грузії, яка уже зазнала територіальних зазіхань конче важлива перемога України. Інакше там навіть війни не буде — її просто поглинуть. І варто зауважити, що наші шепетівські спеціалісти "буків" уже не приїдуть рятувати небо над Тбілісі. 

У 2008 році я була парламентським кореспондентом і висвітлювала питання того, як парламент, уряд і суспільство реагували на потребу допомогти Грузії. Віктору Ющенку одноосібне рішення підтримати грузинський народ коштувало рейтингів, єдності в коаліції, остаточного розвалу відносин із Юлією Тимошенко. І роздраю в суспільстві. Цим тлом потім дуже вміло скористалися проросійські сили та Віктор Янукович, аби виграти вибори 2010 року. Уже за часи цього втікача проти Ющенка за вказівкою РФ порушували  кримінальну справу за передачу "буків" Грузії. До слова, коли Саакашвілі коментував відмову уряду передати зброю Україні назад, він зауважив, що "буки" були куплені за мінімальною вартістю". Тому повірте, в теорії — ми навіть в умовах війни могли б викупити "буки" назад за тими самими чеками.

Незле нагадати, що ФСБ Росії влаштувало у наступні роки справжнє полювання за українськими військовими та інструкторами, які рятували Тбілісі у 2008 році. "Нас вивозив американський спецназ додому", — розповів про ті дні наш зенітник, який зараз захищає небо над Північчю України. Але не всім так пощастило. Особливо Путіна розізлив збитий бомбардувальник Ту-22. Групою, яка збивала цю дорогу іграшку, керував колишній офіцер військового підрозділу спецпризначення Іван Мамчур. Восени 2016 ветеран АТО на Сході працював відповідальним за охорону рівненського СІЗО. У вересні 2016 року його показово вбили. Найманий кілер вистрілив у Мамчура 8 разів і ще кілька разів вдарив пістолетом по голові. Суд встановив, що раніше двічі судимий Смородінов у січні-лютому 2016 року був завербований співробітниками ФСБ у Москві й за відповідним наказом застрелив Мамчура. Видання New York Times повідомило, що він був у розстрільному списку за порятунок незалежності Грузії. 

Моралі не буде. Наша війна триватиме довго. Зусиллями всіх друзів на світі ми формуємо ударний кулак і таки виб’ємо окупантів із нашої землі. Шкода, що замість бодай символічної збройної допомоги — ми чуємо від Грузії відмови й образи, що їм не дали статус кандидата в ЄС. Але кожна влада то є вибір власного народу. І нехай грузини замисляться, хто таки є їхнім лицем і чому ці символи нерівно дихають до Москви.