Бутерброд Навальний та інопланетяни

У перший рік відсидки, який випав на передвоєнний період, українська тематика навальністів не хвилювала, тому вони її звичним для себе чином продовжували просто ігнорувати. На другий рік відсидки, який припав на початок повномасштабної війни, ситуація стала змінюватися: виявилося, що люди з оточення Навального більше не можуть одночасно просувати на всіх майданчиках Навального та ігнорувати українську тематику. Цілий рік у них пішов на те, щоб скласти два плюс два, поки головний ідеолог навальнізму сммщик Льоня Волков, не передав Навальному через адвокатів повідомлення, що поки в коментарях до новин з будь-якою згадкою Навального, його називають "Бутербродом" частіше, ніж на прізвище, про жодне ефективне просування не може бути й мови, тому що Україна стала в самий центр глобального тренду й ігнорувати її, як раніше, більше не вийде.

Все, що вимагалося від Навального, це буквально відхреститися від своїх минулих великодержавних заяв і хоча б зовні не демонструвати своєї імперсько-московської спритності, що можна було обіграти з максимальною вигодою для свого бренду: головний опозиційний політик Росії робить символічне омивання в річці Йордан, змиває з себе всі гріхи минулого і виходить із цієї річки справжнім святим рівноапостольним дисидентом. Плюс, відповідно до цієї побитої фрази "справжній політик вміє визнавати свої помилки", його фанати стали б його обожнювати з ще більшими зусиллями, якщо це взагалі можливо. А весь його шовінізм взагалі за бажання можна було б списати на доброзичливий опортунізм, мовляв, так, підгортав усіх, від нацистів до традиційного електорату комуністів – бюджетників, бо хотів їх об'єднати проти Путіна і не допустити війни, але не вийшло, тож ось сиджу тепер на кічі за ваші гріхи. Невелика нотатка могла кардинально все змінити. Але в тому й полягає парадокс, що якби з цієї ситуації був можливий адекватний і раціональний вихід, то сама ця ситуація спочатку не виникла б, а ці люди не були б там, де вони опинилися, і взагалі Росія, як така, не була б такою, якою вона є.

Натомість Навальний публікує "15 тез", що відбувається через кілька тижнів після публікації подібного маніфесту Ходорковським, тобто російський опозиціонер повинен бути обов'язково пророком з месіанськими замашками, - "Повстань, пророк, і вижди, і вислухай, Виповнися волею моєю, І, обходячи моря і землі, Звертанням пали серця людей"), як заповідав Пушкін, — тому коротаючи дні в еміграції та сидячи у в'язницях, вони продовжують пророкувати та поводитися зі зверненнями (це, до речі, дивовижно нагадує сюжет Архіпелагу, в одній із глав якого Солженіцин згадує, як до них у камеру підсадили дурника, Імператора Олексія, який, працюючи на заводі, написав звернення до російського народу із забороною колгоспів та реставрацією монархії). У цих тезах Навальний замість визнати свої помилки й сказати, мовляв, так, займав неправильну позицію, був козлом, але тепер я виправився, як ні в чому не бувало, не кліпнувши оком, він заявляє, що потрібно визнати міжнародно визнані кордони України 1991 року, з непроникною впевненістю абсолютного морального авторитету, мовляв, це завжди наша така позиція була, начебто всі останні 9 років він не бігав зі своїми численними заявами від "не бутерброду" до "історичного непорозуміння (Крим у складі України)" та "два мільйони російських громадян, яких ми не можемо просто комусь віддати (про масову паспортизацію)" (тоді вже в нього питали, а як із Донбасом, де вже теж усіх поголовно паспортизували); а коли його просять ну просто і візьми та скажи, що ти не імперець, і що росіяни теж у масі не імперці, він каже буквально наступне: "9. Всім російським властива імперська свідомість? Це нісенітниця. Наприклад, у війні проти України бере участь Білорусь. У білорусів теж імперська свідомість? Ні, у них теж є диктатор при владі". Тобто йому його друг Льоня кричить із волі: "Льоха, давай, зроби демократичне обличчя, скажи, що ми не імперці, а то нам ніхто грошей не дасть", Навальний: "Ну, як бачите, ми не імперці, бо в нас є наша колонія, яка робить все, що ми їй наказуємо”. Завіса.

Екзистенційна проблема для нас у тому, що він це робить не тому, що він погана чи зловмисна людина, а в тому, що їхня російська ідентичність настільки непроникна, що він просто фізично не розуміє, що не так з його поведінкою, поглядами та висловлюваннями, він не бачить у них ніяких суперечностей чи проблем. Аналогічно й інший його колега, — і за опозиційним гуртком і за тюремним, — Ілля Яшин, використовує можливість, щоб звернутися до світу із зони, не із закликом до своїх співгромадян покаятися, усвідомлюючи всю тяжкість катастрофи, на яку вони всі себе прирекли з цією війною, не для того, щоб попросити вибачення перед українцями, сотні тисяч яких втратили рідних і близьких, мільйони стали біженцями, але із закликом "не лаяти росіян і не ускладнювати їм життя! Росіяни — теж постраждала сторона і заслуговують на співчуття".

Єдині теорії, здатні пояснити таку поведінку, належать до категорії спекулятивних. Наприклад, іноді здається, що російське суспільство – це суспільство переможеного трансгуманізму, з тією різницею, що традиційний трансгуманізм стверджує, що людина – це канат, натягнутий між мавпою та надлюдиною, і що обов'язок людства рухатися в напрямку ніцшеанського ідеалу, то росіяни обрали трансгуманізм тільки з вектором в інший бік, бо інакше неможливо повірити, що подібне взагалі може відбуватися в рамках людської антропології та якоїсь властивої людині як виду натуралістичної етики.