Чи відбуваються у нас реформи?

Коли відбуваються успішні реформи, дерегуляція, модернізація, суттєві зміни?

Для цього потрібно, щоб збіглося кілька з зазначених нижче факторів:

1. Існує план, а не тільки абстрактні ідеї “зробити добре”.  І план враховує те, що відбувається навколо. 

2. Коли від проведення зазначених дій залежить збереження влади чи політичного впливу. Сюди відносяться тиск партнерів, бо на реформи “на вимогу Заходу” у нас традиційно йдуть виключно тоді, коли гроші дуже треба. До речі, саме тому я доволі спокійний щодо перших років після війни і щодо відновлення. Бо без грошей дуже швидко можна втратити вплив та владу, а партнери насправді нічого особливо радикального не вимагають. 

3. Електоральний запит чи ризики втратити підтримку без певних змін. Тут можна було б додати наявність медійного ресурсу у тих, хто реформи просуває. 

4. Елітарний запит. Або у частини еліт. Ламання “корупційних схем” чи зміна зручних комусь правил - це сюди.

(Часто електоральний чи елітарний запит з'являється тільки тоді, коли затисло до стану “або роби, або здохни” і це відчувається фізично. Саме тому відбулися зміни в армії. Але тільки до певного рівня. Ну, рівня виживання. Саме тому щось зсунулось у медицині).

Читайте також: Ми будемо країною стартапів, авантюристів і науки

5. Запит частини спільноти, яка буде перебувати під впливом змін. Або коли спільнота, що зацікавлена в реформі, виникає на перших етапах реалізації. Як було з реформою першої медичної ланки, де лікарі і були першими, хто отримав зиск від реформи. 

6. Управлінська спроможність та політичний вплив довести план до кінця. 

Краще коли вдається поєднати кілька факторів. 

Так ось. "Ліберальна податкова реформа", про яку говорять постійно років 10  - це про відсутність складових для успіху. 

1. Чи є зараз “ліберальна податкова реформа” питанням виживання країни? Ні. Чи загрожує непроведення такої реформи збереженню влади? Ні. 

2. Чи викликає ця реформа зацікавленість у значної частки електорату? Ні. Суспільство не дуже в курсі, що саме їм пропонують під виглядом податкової реформи. А коли паралельно кажуть про "ринкові тарифи" та "скорочення витрат бюджету як компенсаторний механізм", відбувається наступне: приблизно 10 млн пенсіонерів та 4 млн "бюджетників" (серед яких 90% - не чиновники) думають, що внаслідок реформи вони стануть жити гірше.

3. Чому так? Бо прихильники реформи готові провести 4 круглі столи, сходити на десяток ефірів і зустрітися з Подоляком для просування реформи. А скинутися 10 млн доларів для широкої політичної та комунікаційної кампанії — вже якось не дуже. Бо "народ тупий, що з ним говорити" і "всім і так зрозуміло, що це треба". Ні, народ не тупий. Ні, не всім зрозуміло.

Читайте також: Відновлення України. Помилки, які слід врахувати

Прихильники реформи готові провести 4 круглі столи, сходити на десяток ефірів і зустрітися з Подоляком для просування реформи. А скинутися 10 млн доларів для широкої політичної та комунікаційної кампанії — вже якось не дуже. Бо "народ тупий, що з ним говорити" і "всім і так зрозуміло, що це треба". Ні, народ не тупий. Ні, не всім зрозуміло

4. Чи є запит на "ліберальну податкову реформу" у політичних еліт? Ні. Більшості політиків та ТОП-чиновників глобально пофігу. Є та реформа чи її немає. Важливо, щоб бюджет зійшовся, а виводити систему з рівноваги сильного мотиву нема.

5. Чи є політична воля у влади на цю реформу? Владі вона не потрібна. І попередній не була потрібна. Бо — знову ж таки — політичної репрезентації зацікавлених сил нема, суспільного запиту немає, виживання країни зараз не це визначає. У зворотньому владу не переконали.

Читайте також: Що може запропонувати сучасна Україна серйозним інвесторам?

МВФ не має думати про перезавантаження системи чи мріяти про "українське економічне диво". МВФ — це стабілізатор, реанімація, завдання якої — щоб пацієнт не здох. Їх вимоги щось робити чи ні — про рівновагу, яка покликана забезпечити наше виживання. 

МВФ не має думати про перезавантаження системи чи мріяти про "українське економічне диво". МВФ — це стабілізатор, реанімація, завдання якої — щоб пацієнт не здох. Їх вимоги щось робити чи ні — про рівновагу, яка покликана забезпечити наше виживання

Так, а що, потрібна Україні ліберальна податкова реформа? Мета цього тексту — не у відповіді на це питання. Я впевнений, що проблема не у ставках.

Він про те, що ті речі, які можуть просуватися виключно політичними інструментами, системною широкою комунікацією, просуваються пошуком "агентів змін" у кожній новій владі з підписанням меморандумів про порозуміння. І ось це — проблема. Яку треба вирішувати у власних головах. 

Джерело

Про автора. Юрій Богданов, публіцист, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.