Чим завершаться вибори в Польщі?

І за цей тиждень мені ні разу не зателефонували з жодного польського телеканалу чи радіостанції. Для поляків я коментую події в Україні від 24 лютого 2022. У перші дні та місяці повномасштабного вторгення графік включень в польські етери був настільки щільним, що я ледь встигала поїсти. То була як ще одна моя робота, тільки що волонтерська. Вона, бувало, починалася о 6-ій ранку і закінчувалася далеко за північ. Та я не відмовляла моїм колегам із Польщі, бо розуміла, наскільки це важливо для моєї країни — нагадувати про війну, і була вдячна, що й вони це розуміють. Звісно, що з часом, коли минув перший шок, звернень про включення поменшало. Але за кожним новим актом російської агресії, який не могла вмістити в голові нормальна людина, одразу ж був шквал дзвінків із польських редакцій.

Утім, не у випадку з селищем Гроза…  

І це мене, мабуть, здивувало б і шокувало б, якби напередодні я у справах не побувала в Польщі. У польських новинах зараз головна тема — це вибори, до яких — лічені дні.

Передвиборча агітація в Польщі. Фото: Лесі Вакулюк

Передвиборча кампанія — затята. Поляки називають її найбрутальнішою в історії сучасної Польщі. Через політичні вподобання сваряться між собою навіть родини. Незалежні медіа публікують про політсили і їхніх представників резонансні журналістські розслідування. Матеріали ці засновані на фактах, а не вигадках, як то "у нього був рідний брат, але він його вбив". Опозиція обговорює маєток нинішнього прем’єра Матеуша Моравецького. За даними журналістів йому належать п'ять помешкань, три будинки і кільканадцять гектарів землі. І коштує все це згрубша 40 мільйонів злотих  (це близько 350 мільйонів гривень). Та чомусь прем’єр уже років з вісім не хоче задекларувати своє добро. Серед прихильників провладної партії PiS ("Право і справедливість") ширяться чутки, що Дональд Туск, лідер опозиційної до влади політсили PO ("Громадянська платформа"), удома розмовляє німецькою, а, відтак, кажуть ПіСівці, якщо він переможе, то одразу продасть Польщу Німеччині. "Вам, українцям, від того стане тільки гірше", — написав якось мені повідомлення на Facebook один поляк.

Політики промовляють до виборців з екранів телевізорів. Політики промовляють до електорату з банерів на вулицях. Щоправда, вулична політична реклама у Польщі, якщо порівнювати хоча б з останніми виборами в Україні 2019 року, можна сказати, — майже невидима. Якісь поодинокі невеличкі плакати на мостах. Може, зо два великих банери з обличчями політиків я нарахувала за 500 кілометрів траси до Варшави. Політична реклама в Польщі — це дорого. Тож жоден політичний штаб не влаштовує аудіо-візуального знущання з виборців.

Передвиборча реклама в Польщі у 2023 році. Фото: Лесі Вакулюк

Чого теж менше на вулицях Польщі, то української символіки. Менше, ніж торік. Минулої осені я теж була у Варшаві у справах. І тоді синьо-жовті стрічки, прапори, наклейки були всюди: на вікнах будинків, на автівках, у підземних переходах. Здавалося, що синьої й жовтої барв у громадському просторі польської столиці було навіть більше, ніж у Києві. Польські телеведучі з’являлися в етерах із невеличкими українськими прапорцями на лацканах піджаків. Тепер свою підтримку Україні у такий спосіб висловлюють не всі.

"Не поб’ють?" — вручаю я синьо-жовту торбинку з цукерками своєму польському глядачеві й читачеві. Вирішила принагідно йому подякувати солодким сувеніром з України. Він не раз бачив, як я включалася на польських телеканалах, читав мої статті у польських друкованих медіа, а потім знайшов мій профіль на Facebook, щоб написати слова підтримки українцям. Згодом запропонував надіслати примірник Gazeta Wyborcza з моїм матеріалом про роковини російського вторгнення. Як виявилося, пан Роберт сам колись працював журналістом на телебаченні.

"Лесю, не перебільшуй, благаю! От побачиш, закінчаться вибори і напруга між нашими країнами спаде. Це все політика! Наша влада спеціально свариться з вашою, щоб заробити собі бали. Звичайні поляки вас підтримують", — запевняє мій новий польський друг.  

Раніше польські телеведучі з’являлися в етерах із невеличкими українськими прапорцями на лацканах піджаків. Фото: Лесі Вакулюк

А от моя українська подруга, яка працює в Польщі журналісткою, відзначає, що ставлення до українців тут останнім часом трохи змінилося. Трохи через політику, трохи через поведінку самих українців. Ми йдемо з нею подивитися нашумілий художній фільм Аґнєшки Голланд "Зелений кордон" (у ньому, до слова, теж є про повномасштабне вторгнення Росії в Україну). На підземному паркінгу одного з центральних торгових центрів Варшави, де є кінотеатр, бачимо й українські автівки. Їх розпізнаєш не лише за номером, але й за розміром і маркою. Часто це великі седани та кросовери преміумкласу. І часто за кермом сидять цілком призовного віку чоловіки. А жінки ідуть до тих автівок, несучи з ТЦ величезні пакунки з покупками. "І, при цьому, не нехтують брати польську допомогу для біженців", — сумно додає моя українська подруга. Чи помічають це поляки? Звісно. Вони ж не сліпі. До того ж українці за кермом часто нехтують правилами дорожнього руху. Смугу, яка відведена для громадського транспорту, деякі українські водії, буває, сприймають як смугу, щоб об’їхати затор. Почуваються як вдома.    

А ще поляки чують. Чують російську мову. Її на вулицях Варшави — багато. Я сама раз по раз смикалася, коли то тут, то там перехожі розмовляли російською. Бо ще в Україні ти якось розумієш, хто є хто. А у Польщі цей російськомовний перехожий може бути не тільки українцем, але й росіянином або ж, наприклад, білорусом, на яких нема маркування, чи вони "проти" війни в Україні чи "за".

"Чому ви, українці, розмовляєте мовою тих, хто на вас напав?" — колись спитала мене слухачка польської радіостанції "Tok FM". І, попри те, що я коротко намагалася пояснити всі історичні та не лише особливості функціонування російської мови в Україні, вона все ж залишилася незадоволеною відповіддю. Поляки мають добру історичну пам’ять. Кілька століть тому їх теж торкнулася русифікація. А ще вони не забули, у що Польщу перетворили комуністичні часи. Тоді, до речі, російську в польських школах вивчали як обов’язкову, але від того поляки її любити більше не стали.

Польща все ще підтримує Україну, і це видно неозброєним оком. Фото: Лесі Вакулюк

Що цікаво, у польській школі, де вчиться донька моєї української подруги, є правило: іншомовні учні повинні розмовляти польською не лише на уроках, але й на перервах.

— Для того, щоб вправлятися в мові, — пояснює вона.
— Гарне правило! — кажу я. — Його б і в наші школи, щоб українські діти вправлялися в українській.

Наша польська подруга, з якою ми зустрілися на каві у Варшаві,  зосереджує свою увагу на іншому: вчити фізику, хімію та інші предмети чужою тобі мовою геть непросто. "Бідна дитина! — бідкається вона, — Хоч польська моя рідна, але я й половини не розуміла, про що в тих підручниках!" 

Обговоривши польську школу, ми знову повертаємося до теми війни в Україні та виборів у Польщі. Моя польська подруга запитує нас, чи видно кінець тій війні. Ми з моєю українською подругою лише знизуємо плечима.  

"Чим, Моніко, закінчаться вибори у Польщі?" — питаємо її. І вона теж не знає відповіді на запитання. Ситуація все ще 50 на 50. І від результатів виборів у Польщі залежить багато чого: буде вона демократичною чи скочуватиметься до рівня Угорщини Орбана.

"Але як би врешті ми не проголосували, — заспокоює Моніка, — не переживайте! Польща і поляки все одно будуть на вашому боці! І не залишать вас у війні з Росією наодинці".