Чому родини військових вимагають демобілізації

Донька йшла в перший клас і питала: чому інших дітей ведуть тати в школу, а мій на війні

Оля - мама двох дітей та дружина військовослужбовця. Її чоловіка мобілізували в червні минулого року. 

"Як і більшість мобілізованих він не мав військового досвіду та не проходив строкової служби. Утім, коли в країні війна, вбивають і катують мирних людей, він не зміг залишитись осторонь і пішов на захист нашого народу. Вважав, що це конституційний обов’язок кожного військовозобов’язаного громадянина", - каже Ольга.

Тож після короткотривалого навчання чоловік вирушив на Харківський напрямок, а згодом воював на Херсонщині. І з того часу не мав відпочинку. Дружина наголошує, більш як за рік служби їх жодного разу не виводили в тилові регіони.

Ольга, дружина військового. Фото: Еспресо

"Коли його мобілізували, були розмови, що після 12 місяців служби їх замінять, також мотивували прогнози швидкого наближення перемоги. Та ось вже другий рік він служить без ротацій. Усі починають розуміти, що війна довготривала. Усі виснажуються і він теж. Постійне перебування в стресових і несприятливих умовах сильно розхитує психологічний та фізичний стан. Деморалізація від нерозуміння, коли це закінчиться. Немає жодних термінів служби. Він пішов воювати за свободу, а потрапив у рабство. Жити в режимі очікування легше, ніж жити в стані невідомості", - каже Ольга.

Більшість військових, з якими вона спілкується, підтримують право на демобілізацію та вважають це необхідним. Вони зробили свій внесок і заслуговують на заміну.

"Коли мого чоловіка мобілізували, донька йшла в перший клас, вона постійно запитувала, чому інших діток приводять татусі в школу, а наш на війні. Тоді нашому молодшому сину було два роки. Зараз йому майже чотири і він запитав "Коли тато повернеться, я ще буду маленький?"… Ці слова від усіх дітей. Чим наші діти гірші за інших? Вони теж заслуговують батьків поруч. Як і ми чоловіків, як і матері своїх дітей", - додає дружина військового.

Ольга з дітьми. Фото: Еспресо

Ольга ще минулого року брала активну участь у зборі підписів для петиції про демобілізацію. Тоді йшлося про термін 12 місяців. Але її відхилили після розгляду. 

"Тоді аргументували, що зараз вони мають досвід і це нелогічно міняти на новачків. Цього року ми просували нову петицію, де збільшено термін служби до 18 місяців. Перемоги поки що немає. І воюють далі одні і ті ж", - констатує Ольга.

Більшість тих, хто зараз тримають фронт, минулого року були новачками, наголошує дружина військового. Якщо її чоловіка навчили, то й нових можуть навчити?

"Дружини військових сильно недооцінені суспільством. Люди, які нікого не чекають з фронту, не розуміють, що ми відчуваємо і переживаємо кожну хвилину свого життя. Як ми боїмось незнайомі вхідні дзвінки. Як ми очікуємо дзвінка "все добре" або хоча б смс "+". Як нам доводиться постійно пояснювати дітям, чому їх тато там. Ми також у постійному стресі за життя своїх коханих. Ми їхня підтримка і їхній тил. Саме тому ми вирішили об’єднатись і почати діяти. Хто, як не ми допоможе нашим чоловікам?" - пояснює вона дії дружин військових.

Усі хочуть перемоги, але ніхто не думає про психологічний та фізичний стан військових із досвідом

Зміни в психологічному та фізичному стані у чоловіка бачить дружина Вікторія Самойлова-Кириленко. Її чоловік - контрактник. Підписав контракт зі Збройними силами України, коли був на строковій службі. 

"На контракті мій чоловік був три роки, - розповідає Вікторія. - Там були постійні ротації. Три місяці у військовій частині у Вінниці, а на три місяці їздив у зону бойових дій. Психологічно так було простіше, ми знаходили психолога, з ним все було добре. Та й на відпочинок час був. Перед початком повномасштабного російського вторгнення у нього саме закінчився контракт, але покинути військо не зміг". 

Дружина розповідає, з того часу чоловік лише один раз був у відпустці, в серпні. Постійні перебування на фронті вже дали негативний результат на здоров'я.

Вікторія із чоловіком. Фото: Еспресо

"Від початку великої війни він був п'ять місяців у Донецькій області. Потім його відправили на навчання і там він дізнався, що помер побратим. Він дуже розхвилювався, в нього піднявся тиск, він заснув і його не могли розбудити, - каже Вікторія. - Чоловіка поклали під кисень. Це був один з перших дзвіночків, що потрібно допомагати. Але після того йому не дали достатньо часу на відпочинок та психологічне відновлення, а знову відправили, тепер у Запорізьку область. І за моїми спостереженнями, в нього знову може таке статися". 

Цей випадок Вікторія пов'язує з довготривалим перебуванням чоловіка на фронті, адже до цього він жодних проблем зі здоров'ям не мав. Крім того проблеми почалися також ужінки. 

"У мене постійний тиск, поставили діагноз "тривожний розлад". Я сиджу на таблетках, - наголошує Вікторія. - Тому й вимагаю, щоб демобілізували тих, хто на війні вже 18 місяців. Я хочу домогтися того, щоб їм дали відпочити, вони фізично і морально виснажені. Усі хочуть перемоги одними руками, але ніхто не думає про фізичний та моральний стан [військових]". 

Коли чоловік приїхав у відпустку, наша донька його не впізнала і злякалася

Валерія теж мама в декреті та дружина військового. Після початку повномасштабної війни їхнє місто росіяни окупували на четвертий день. Разом з чоловіком та маленькою дитиною вони переховувались у підвалі будинку та мріяли виїхати на неокуповану територію України.

"Було страшно ризикувати, тому ми чекали слушного моменту, коли дорога буде безпечнішою. Чоловік неодноразово казав: як тільки ми виїдемо, він піде на фронт, - розповідає Валерія. - Отож зібралися силами, перебороли страх і вирішили їхати. Дорога, яка в мирному житті займала 30 хвилин - тривала 12 годин. Спочатку вдалося приїхати в Запоріжжя, а потім одразу поїхали на захід України. Там чоловік призвався і поїхав на фронт". 

Увесь цей час чоловік воює на Донецькому напрямку, в найгарячіших точках. Зазвичай він перебуває за кілька десятків метрів від ворога. Жінка каже, звичайний день у цивільному житті, де ми п’ємо каву, обираємо сніданок, ходимо на прогулянки, для її чоловіка частіше за все проходить без їжі, води, інколи елементарних фізіологічних потреб немає, таких як сон чи туалет, тому що інтенсивність боїв зашкалює і кожен необачний рух може стати останнім.

"Рішення захищати Україну було безсумнівне та принципове для чоловіка. Він завжди був та залишається патріотом. Новина про напад була для нього шокуючою, тому він відразу сказав мені, що єдина Україна для нього в пріоритеті. Мені, як дружині, було боляче це чути, але я повністю прийняла його позицію, - наголошує Валеріяю. - Зараз він змінився, того веселого чоловіка який був до 24 лютого 2022 року, замінив мовчазний та виснажений воїн. Що змінилось у нашій сім’ї? Коли чоловік приїхав у відпустку, наша донька його не впізнала та злякалась".

Тато не бачив, як його донька склала слова в свої перші речення, перший похід в садочок, перші захоплення, перше "все" що робить дитина в її віці.

Дитина називає татом перехожого дядька чи водія автобуса  та не розуміє, чому мама постійно їі виправляє. Вона не може зрозуміти, що таке "тато".

"Я знаю, що він неохоче підтримує ідею демобілізації, каже, що буде на війні стільки, скільки потрібно. Але я хочу вибороти для нього це право вибору, тому що він воїн, а не ув’язнений. Це питання честі та поваги для тих, хто боронить нашу землю", - каже Валерія.

Якщо дозволять чоловікам виїжджати з країни за гроші, дозвольте виїжджати військовим також

Антоніна - теж мама двох дітей. Сина та доньки. Її чоловік - Олександр - нині комнадир підрозділу в четвертій танкові бригаді ЗСУ. Оскільки він закінчив військову кафедру, мав офіцерське звання його мобілізували 16 березня. Весь час чоловік воює на Харківському напрямку, брав участь у звільненні області.

"За минулий рік він лише десять днів був удома за сімейними обставинами, - каже дружина Антоніна. - Лише з березня цього року почали давати короткострокові відпустки. Хлопці виснажені. Чоловік розповідає, що зараз багато частково придатних до служби. Він не має права їх виставляти на позиції. Тож, фактично, виконують завдання кілька людей".

За словами Антоніни, чоловік приїжджав кілька разів у відпустку, але цього мало для відновлення. На її думку, потрібно змінювати людей на фронті.

Акція за демобілізацію. Фото: Надано родинами військових

"Я за демобілізацію, не можуть воювати одні й ті ж на війні, - наголошує Антоніна. - Чоловік постійно каже, що потрібно побути вдома, мало часу на відпочинок, треба повертатися. Треба також звільняти з армії частково придатних, вони не виконують повноцінно завдань. Мобілізація провалена. По системі "Шлях" виїжджають і навіть сам розробник у одному з інтерв'ю казав, що вони не ведуть обліку хто виїхав, а хто заїхав. Чому воювати мають одні й ті ж? Зараз внесли законопроєкт у Верховну Раду України, де хочуть дозволити платити кошти, щоб на деякий час виїхати за кордон. Так дозвольте військовим теж виїжджати. Вони ж не заручники. Чому одним можна, а іншим ні?"

Антоніна каже, поки чоловіки вже майже два роки на фронті, жінки в тилу повинні робити всі справи за двох. Ще й діти без батька ростуть. Тому жінки й почали виходити на мітинги. 

"На останньому до нас вийшов представник Офісу Президента. Забрав листа нашого і протягом 5-10 днів обіцяли надати відповідь. Але ми розуміємо, що це буде проміжне рішення, - каже Антоніна. - Тому ми вирішуємо, що далі робити. Наразі плануємо раз на місяць виходити, щоб привертати увагу до теми". 

Валерія додає, жінок можуть зрозуміти лише ті, у кого рідні на фронті. Адже за майже два роки весь їхній страх постійно перебуває там, на лінії вогню , в окопах та в штурмах. 

"Уже стало тривіально говорити між жінками військових про страх незнайомих номерів, про те які молитви сильніші чи які антидепресанти дієвіші. Страх який прийшов на місце радості, щасливого материнства, подружніх відносин, заполонив душу та кожного дня вбиває. Кожного разу ти помираєш коли він їде  та воскресаєш, коли повертається. Тому для більшості визначеність термінів стане маленьким вогником, який з кожним днем буде спалювати цей страх та подарує віру в щасливе майбутнє", - підсумувала Валерія.

Варіант дозволити всім демобілізуватися - справедливий, але нереальний, якщо ми хочемо перемоги

Як каже адвокатка Дар'я Тарасенко зараз умови демобілізації прописані в Законі України про військовий обов'язок та військову службу. І там немає термінів скільки має служити військовослужбовець. Прописані лише причини для звільнення. Військовий може звільнитися зі служби лише за станом здоров'я, якщо дістав серйозне поранення, і за сімейними обставинами.

Фото: фейсбук-сторінка адвокатки Дар'ї Тарасенко

"Військово-лікарська комісія може звільнити за станом здоров'я і визначити непридатним до служби, - це перша можливість, - каже Дар'я Тарасенко. - Також зараз є чоловіки тимчасово непридатні до служби. Їх можуть звільняти в цивільне життя на термін від 6 до 12 місяців. Але після закінчення цього терміну можуть знову мобілізувати. Їх знову можуть викликати, з'ясовувати стан здоров'я і мобілізація починається заново. Також звільняють за сімейними обставинами (наприклад, коли є інвалідність у батьків, дружини чи дітей)". 

У Верховній Раді зареєстрували законопроект, де пропонується дозволити демобілізацію чоловіків, котрі півтора роки несуть військову службу. Утім адвокатка вважає, що втілити цей законопроект неможливо. 

"Я розумію ідею цього законопроекту, але розумію, що втілити його неможливо, - каже Дар'я Тарасенко. - Адже більшість військових якраз служать 18 місяців на війні. Варіант дозволити всім - справедливий, але нереальний, якщо ми хочемо перемоги. Мені здається, тут законотворцям потрібно продумувати механізм, розбивати на етапи, умови, кого першого демобілізовувати. Щоб на їхнє місце прислати нових, навчених військових". 

Дружини військових просять підтримувати їх і доєднуватися до телеграм-каналу.