Девід Саттер: Російські олігархи не можуть бути залучені до фінансування меморіалу в Бабиному Яру

Наскільки я розумію, вашій родині дивом вдалося врятуватися від Голокосту в Україні. Ви б могли детальніше розказати про цю історію.

Не можна казати про диво. Вони просто емігрували в 1913 році,  до Першої світової війни. Це сім'я моєї матері. Вони емігрували з Києва. І моя мати народилася вже в Америці в 1918 році. Але ми вважаємо так: якби вони не емігрували, то теж би потрапили до Бабиного Яру. 

В Україні дуже болісно переживали останні дебати, присвячені побудові меморіального комплексу в Бабиному Яру. Мова про те, що багато НЕ українських бізнесменів вирішили зайнятися меморіальною практикою в Україні. А це викликало велику реакцію в українського суспільства. Як ця боротьба за пам'ять виглядає зовні, зокрема – зі  Сполучених Штатів?

Я вам від себе можу тільки сказати, що це дуже сумне видовище. За кількома причинами. І тут є відповідальність української держави, в якій  давно не опікувалися цим питанням. Це мало бути одним з найважливіших завдань після здобуття Незалежності. Ну, і Голодомор! Всі ці жахливі трагедії мають бути увіковічені. Це важливо для психологічного та духовного здоров'я нації.  Але цього не було зроблено. 

Але якщо почати це робити зараз, то [меморіал]не має бути в руках бізнесменів. Бо ми не знаємо усіх подробиць діяльності цих людей. Якщо мова про Михайла Фрідмана, то є багато свідчень про його кримінальну діяльність. Це не доведено, і не буде розслідувано всередині Росії. Доступ до інформації обмежений. Ці люди, які стали дуже багатими в цей період, вони добре знають, як спрямувати інформацію, яка може їх скомпрометувати. Але коли йдеться про увічнення таких трагедій, як Бабин Яр,  ми не можемо виходити тільки з судових рішень. Репутація людини надзвичайно важлива, як і  атмосфера, в якій він став багатим.

Тому я вважаю, що Михайло Фрідман, як і ті, хто з ним працюватиме, не мають бути залучені до проекту, що повинен бути під контролем української держави. Сам процес має відбуватися на високому художньому та інтелектуальному рівні, що відповідає масштабам трагедії. Окрім цього, у нас складається ситуація: країна, яка воює з Україною, наразі визначає, яким  буде пам’ятник.

Це питання не тільки справжньої репутації тих, хто  фінансує меморіал, питання з якої країни вони походять, теж важливе. Наразі вони живуть в Росії та мають інтереси Росії. А Росія здійснює агресію проти України. Я думаю, що ніхто з росіян не має бути учасником проекту.

А для чого Фрідману та іншим російським та проросійськими олігархам проект [в Бабиному Яру]? 

Ну, частково вони самі хочуть цього. Коли в Америці в різні організації приходять люди з грошима, наприклад до інституту або музею, то в установах думають перед тим, як прийняти гроші. Яка репутація у цієї людини? Бо ніхто не хоче відмивати їхню репутацію через репутацію установи.

Фрідман не та людина, яка може фінансувати пам’ятники. Або як він робить зараз в Ізраїлі: стає спонсором єврейських інтелектуальних досягнень.

Парадоксальна ситуація. Українська держава або дуже слабка, або недостатньо мотивована для того, щоб дійсно реалізовувати проект  пам'яті жертв Голокосту (зокрема – жертв Бабиного Яра) власними грошима. Тут, наскільки я розумію, треба думати про честь і гідність держави, а не про питання грошей.

Так! Коріння проблеми – тут! На державі - величезна відповідальність. В інших країнах, я думаю, це було б зроблено, а в Україні не зроблено. І це створило можливість для таких людей, як Фрідман та його соратники. Якщо ми будемо думати про це більш серйозно,  це величезна духовна відповідальність для тих, хто живе в Україні в незалежності від національності. Держава Україна відповідальна за цю ситуацію. Але зараз я не знаю, що можна зробити. І плани які обговорюють, я їх детально не знаю. Але те, що я чув, викликає у мене глибоку стурбованість, через те, що вони збираються зробити там. І цей проект точно не має бути способом відмити репутацію.

Девіде, мене турбує інша проблема. Ви говорите про те, що не слід займатися відмиванням репутації. Мене турбує, що людина, одна з найбагатших в Російській Федерації, бере активну участь у формуванні суспільного життя української держави. 

Коли країни воюють, коли країна стає жертвою зовнішньої агресії, якщо люди навіть кристально чисті, але живуть в країні-агресорі, вони не мають брати участь у проектах в країні – жертві до врегулювання ситуації. Якби Росія була демократичною державою, якби у України з нею були хороші, дружні відносини, це не було б проблемою, але я бачу, що це не так.

Дивіться на ЕСПРЕСО спецпроект до 80-х роковин трагедії у Бабиному Яру 29 вересня з 19 до 21 години.