Дмитро Боярчук: Ми платимо податки два рази — у магазині і на роботі

Отримав ступінь магістра економічних наук у 2003 році на магістерській програмі Консорціуму з економічних досліджень та освіти. Нині це Київська школа економіки.

В ефірі програми “Еспресо: капітал” Дмитро Боярчук розповів, що в Україні найбільше податків сплачують громадяни та пояснив, чому вони цього не помічають. Ведучий програми — економічний оглядач Андрій Яніцький.

Цього тижня ви написали таку дуже цікаву колонку про платників податків. Якщо коротко, то її сенс зводиться до того, що найбільше податків платять звичайні громадяни — не великий чи малий бізнес. Чи могли б ви проілюструвати свої слова конкретними цифрами?

Конкретні цифри наступні. Люди, як правило, знають про податки, які стосуються їхньої зарплати: 18% податку фізичних осіб, а також 22% ЄСВ — часто вважають, що його платить роботодавець; і 1,5% військового збору.

У цій історії забувають про ПДВ, акцизний збір і імпортне мито. А це — основні джерела надходження. І це та націнка, яку держава зобов’язує підприємців додавати, збирати ці кошти, і потім передавати до бюджету. Фактично податкові витрати несе кінцевий споживач.

Тобто є пряме податкове навантаження, і непряме у вигляді цих ПДВ і акцизів.

Абсолютно. Тобто ми платимо податки два рази — у магазині і на роботі.

І ці податки, які стягуються у різному вигляді зі звичайних людей, складають приблизно 75% або ¾ доходів бюджету.

Бізнес досить ревиво ставиться до цих цифр. Вони навіть за українським законодавством прописані, як податкові агенти, а не платники податків. Чому? Тому що у одного підприємства ціна 100 грн на товар, і у іншого — 100 грн. Один підприємець взяв ПДВ, акциз та імпортне мито, і чесно їх відніс до бюджету. А інший підприємець отримує свій товар через контрабандні схеми. Відповідно, націнку, яка ніби існує у ціні товару, забрав собі.

Тому бізнес дуже часто і досить емоційно каже: “Це ми платимо податки. Не люди, які оплачують вартість, а ми вирішуємо, платити їх, чи не платити”. Ця різниця зрозуміла — це їхній біль. Тому що вони бачать, що сірий бізнес користується тим, що у них є така маржа, можливість. Вони від цього виграють, можуть дати більшу знижку, залучати клієнтів, це така історія.

Але це не робить їх платниками податків.

Але чому звичайні українці не відчувають себе господарями, не відчувають себе тими, хто годує державу?

Тому що це стягнення податків відбувається непомітно. Якщо ви у Сполучених Штатах підете в магазин і побачите, що якийсь товар коштує $100. Коли ви прийдете на касу — виявите, що з вас хочуть зняти $105. Чому? Тому що податок додається до цієї ціни вже в момент оплати.

Вгадати вкрай складно, бо є місцеві податки. І в одному штаті $105 стягнуть, а в іншому — $110.

Тобто ціна в магазинах вказується без податків. Оцей біль платник податків відчуває.

А в Україні ціна з податками, люди просто до цього звикли, вони на це не звертають увагу. Нещодавно були кілька хвиль у соціальних мережах, пов’язані з підвищенням цін на пальне. Люди почали звертати увагу: дивіться, я заплатив 2000 грн, заповнив бак, а виявляється, що майже 1000 грн — це податки. Здивуванню і обуренню не було меж — як же так, ми стільки платимо?

Це потрібно просувати, тому що у спілкування бізнесу з державою люди не залучені. Вони вважають, що раз бізнес платить податки, то нехай бізнес і страждає від якихось додаткових податкових ініціатив, це нас не стосується.

Про роль бізнесу ще поговоримо, я просто хочу сказати, що організація CASE Україна є автором такого проєкту “Ціна держави”. Цей проєкт спрямований на те, щоб пояснювати людям, що це вони в першу чергу сплачують податки.

Що можна у вас на сайті “Ціна держави” зробити, щоб дізнатися більше?

У нас є багато інтерактивних інструментів, є податковий калькулятор, де можна обрахувати, скільки податків ви сплачуєте; пенсійний калькулятор; є бюджетний симулятор. Тобто там багато речей, які в інтерактивному вигляді розповідають, пояснюють, як це все працює.

А ще велика акція у вас була з наліпками. Минулоріч ми з вами зустрічалися у студії, ви приносили такі величезні наліпки “Сплачено коштом платників податків”.

“Збудовано коштом платників податків”, так.

І ви пропонували всім охочим отримувати ці наліпки і наклеювати їх на якісь інфраструктурні проєкти, де зараз написано, що збудовано з ініціативи, не знаю, президента або мера, або ще когось.

З будь-якої політичної ініціативи, але коштом платника податків.

Так, це була акція. Фактично, вона відбувалася стихійно. Ми друкували ці наліпки і зробили оголошення, що хто хоче, може замовити до трьох наліпок — ми їх надсилали. І паралельно зробили заклик — якщо хочете, щоб ми друкували більше, підтримайте. Фактично, таким чином це було досить активно.

Зараз ми плануємо продовження. У якому вигляді? Ми часто бачили плакати ОСББ — людям пояснюють, що вони співвласники будинку. Ми вирішили зробити такі плакати про те, що люди платять податки, про те, що ¾ доходів бюджету — це їхні кошти, і будемо пропонувати тим же ОСББ або іншим активістам. Це окрім наліпок. Наліпки ми теж плануємо. Зараз буде черговий етап з “Великим будівництвом”, то ми також будемо людям пропонувати.

Давайте подивимося опитування людей на вулицях — ми питали перехожих у столиці, хто скільки платить податків. Це не соціологія, але показово, що більшість із випадкових перехожих сказали, що звичайні люди платять.

Це дуже добре. Це означає, що потрошки ця інформація поширюється. Єдине — у нас є соціологія з цього приводу, і люди відповідають, що платять податки. Тобто такий посил у більшості випадків прижився. Єдине — вони не знають, скільки. Вони не можуть точно сказати, скільки вони платять. І не можуть сказати, на що це йде. Що показує те ж саме опитування? Люди вважають, що ми найбільше платимо за обслуговування боргу і МВФ. Тобто ось ці речі були найбільше демонізовані.

Хоча насправді основні три чверті видатків, навіть, напевно, більше — це різного роду соціальні питання — це пенсії, освіта, медицина, і, власне, соціальний захист. Це основне.

Такої зв’язки — за що ми платимо і на що воно витрачається поки що немає.

І ще у вашій колонці була цікава думка щодо того, що самому бізнесу вигідно доносити ідею, що люди платять податки. Якраз бізнесу не вигідно казати, що вони — найбільші платники. Можливо, у короткостроковій перспективі — так, для піару. Але чому бізнесу вигідно розповідати людям, як насправді справи.

По-перше, правда в тому, що у більшості випадків люди платять податків. Розповіді бізнесу про те, що це на їхніх плечах тримається наповнення бюджету — це певні амбітні цілі піару.

І другий момент — коли з’являються проблемі у відносинах з державою, ми бачимо, що бізнес шукає підтримку людей. Вони звертаються, починають проводити різні акції, показувати, як несправедливо.

Але питання — як буде поводитися людина, яка вважає, що податки — це тільки відносини бізнесу з державою? Та інша людина, яка знає, що вона до цього причетна?

Скоріше за все та людина, яка відчуває причетність, буде якось більше включатись.