Дмитро Ярош: Путіна перемогти можна, спираючись на силу та енергію українського народу

Пане Дмитре, останні тижні на передовій на Донбасі найбільші втрати за останні місяці водному бою. На напрямку Шуми в результаті обстрілу противником наших позицій загинули четверо і поранені двоє військовослужбовців ЗСУ. Начальник Генштабу Хомчак 30 березня доповідав у Раді, відбулося обговорення ситуації на Східному фронті. Як ви зараз оцінюєте ситуацію на Донбасі? 

Безумовно є загострення, йде активізація бойових дій. Думаю, з появою так званої зеленки (на військовому жаргоні — місцевість з буйною рослинністю, мається на увазі поява листя та трави з приходом весни, – ред.) активізація посилиться по всій лінії фронту. Крім того, треба враховувати бажання Росії загострювати ситуацію, і не тільки на Сході. Ми бачимо, що відбувається в Білорусі, яка концентрація сил йде на південному напрямку… Тобто, від росіян можна чекати всього і видно, що відсутність прогресу в перемовинах – у нормандському форматі, у мінському форматі – призводить до ескалації напруженості на Східному фронті.

Де-факто російська сторона вже давно вийшла з режиму перемир’я, оголошеного в липні 2020 року. Чи означаєте, що зараз відбувається на фронті, що Росія готується до весняного наступу на українські позиції?

Наша розвідка не доповідає, що там готуються якісь ударні угруповання для повномасштабного удару по наших позиціях. Але локальні якісь виступи з їхнього боку будуть. Зараз саме прелюдія: промацують нашу оборону, придивляються де, що і як виглядає, і завдають вогневі ураження по наших позиціях. Звідти і втрати. Коли йде активізація, без втрат, на превеликий жаль, бути не може. 

Кілька тижнів тому керівник Россотруднічєства Євгєній Прімаков (онук прем'єра РФ у 1998-199 роках) заявив, що якщо Україна захоче повернути частину окупованих територій, то Росія атакує український тил – завдасть удару по інфраструктурі, по вокзалах, підприємствах тощо, навіть можуть вдарити по центру Києва, по вулиці Банковій та Офісу президента. Як ви ставитеся до таких погроз росіян? Чи Прімаков просто верзе те, що в голову прийде?

Ну, війна ж у нас гібридна. Відповідно, вони такими "вкидами" промацують реакцію українського суспільства. Зрозуміло, що Прімаков не вирішує цих питань. Це питання – будуть чи не будуть завдаватися такі удари - може вирішити тільки одна людина, це Владімір Путін. Але українцям варто бути готовими і до такого сценарію, бо умом же Росію нє понять. Їхні діє є антилюдськими, сатанинськими, тому все може бути і до всього маємо бути готові. 

Пан Хомчак, виступаючи на позачерговому засіданні Верховної Ради 30 березня, заявив, що під прикриттям підготовки до навчань "Запад-2021" Росія нарощує війська на кордоні з Україною, зокрема в окупованому Криму, Воронезькій та Брянській областях. З чим пов’язані ці маневри росіян? Це намагання показати силу в стилі дворової шпани – мовляв, раптом шо, то ми тут зайдемо?

Так, тим більше, що вони ж не соромляться у висловах, постійно про це говорять. Взяти хоча б так звану паспортизацію на окупованих територіях – це ж теж своєрідний тиск: кількасот тисяч людей з російськими паспортами вже є приводом для введення російських військ. А навчання росіян ми спостерігаємо кожного сезону, вони їх регулярно проводять по всьому периметру нашого кордону. Вони погрожують, і нам слід готуватися до симетричних ударів у відповідь.

Запитання від Ольги Моторначенко: "Чи готові ви увірватися в українську політику?"

Я подумую про такий варіант, але поки що зарано про це говорити. Поки займатимемось війною, а там буде видно. Якщо депутати приймуть якісний закон про територіальну оборону, тоді можна буде зайнятися якоюсь політичною діяльністю. Привідкрию маленьку таємницю: ми зараз з братами по зброї з різних силових структур – ЗСУ, МВС, СБУ – збираємося до купи. Ми вважаємо,що Україні потрібна така організація із захисників України, така державницька організація, яка б була об’єднуючою для нашої держави і політикуму. Бо ця війна всіх проти всіх вже реально задовбала, вона ні до чого конструктивного не приводить. Тож, можливо, будуть створені такі проекти. Хоча зараз дуже заважають оці локдауни: ми розуміємо, що в умовах пандемії неправильним буде збирати велику кількість людей, це є загрозою і національній безпеці в тому числі, тому це відтягується в часі. Я не кажу, що займатиму там керівні ролі, але такі розмови між моїми побратимами – генералами, старшими офіцерами, людьми, які заслужили повагу свого народу, – йдуть. Тож усе може бути. 

У нещодавньому інтерв’ю ви сказали, що українська армія здатна завдати поразки бойовикам на Донбасі, але за умови, що до цього докладеться все суспільство. Тобто, ви є прихильником звільнення окупованих територій воєнним шляхом?

Саме так. Я цього не приховую з 2014 року і вважаю, що при правильній підготовці і при мобілізації всіх можливостей нашої держави ми можемо завдати поразки ворогу і звільнити окуповані території Донецької та Луганської області. Крим – це інша історія, можливості його звільнення у воєнний спосіб я зараз не бачу. Але я погоджуюся з секретарем РНБО паном Даніловим, що ще на нашому віку ми побачимо не тільки звільнені Крим та Донбас, а й вільну Ічкерію, вільний Дагестан, вільний Татарстан. Будь-яка імперія закінчує одним – розвалом, і Росія не виняток.

Очевидно, що після деокупації буде великий період адаптації населення, яке зараз перебуває під окупацією. На вашу думку, скільки часу знадобиться для повернення людей не лише територіально, а й ментально? 10, 20, 30 років?

Цей процес буде довгим, за рік це зробити не вдасться. Але все залежатиме від державної стратегії. Світ знає приклади, хоча б та сама денацифікація в Німеччині, яка довго йшла. Але XXIстоліття інформаційне, всі процеси пришвидчуються. При правильній постановці питання ту ватну дурню, насамперед з голів молодих людей, вдасться вимести доволі швидко. Але, безумовно, проблеми будуть. Головне, щоб держава мала стратегію і вірний напрямок. 

Я про це питаю тому, що 28 березня у виборчому окрузі №50 на Донеччині народним депутатом було обрано мера Добропілля Андрія Аксьонова, який 11 травня 2014 року брав участь в організації псевдореферендуму так званої ДНР. А зараз його обрали на підконтрольній Україні території. Чому люди, які натерпілися від цієї "ДНР" і бачать горе поруч, голосують за таких, як Аксьонов?

Це страшна проблема. Ми у травні 2014 року звільняли колишній Красноармійськ під час того "референдуму", тож все було на моїх очах. Це велика біла і, в першу чергу, недопрацьовка державних інституцій. Таких як Аксьонов взагалі не можна на вибори пускати, треба задіювати механізм санкцій. А ми антидержавницькі елементи вводимо у структури державної представницької влади. таких речей не має допускати Служба безпеки, інші наші спеціальні правоохоронні органи. Але така реальність, це відбувається не тільки в Добропіллі, а й у Маріуполі, в інших підконтрольних нам районах Донбасу. що говорити, якщо досі там транслюються ДНРівські та російські радіо- та телепрограми, а українське часто навіть не представлено. Немає пропагандистської машини за Україну на цих територіях. Тому люди так і голосують.

Наприкінці грудня 2020 року, в інтерв’ю моєму колезі Антіну Борковському ви сказали: "Команда Зеленського – це ліквідатори української незалежності". Чи змінилася ваша думка за останні три місяці?

На початку лютого я був шокований першими засіданнями РНБО, бо нарешті побачив якісь державницькі дії від Зеленського і частини його команди. Думаю, що тут зіграв і інстинкт самозбереження. Будь-який президент, окрім хіба Януковича, після обрання йшов у патріотичному державницькому напрямку. Мені б хотілося вірити, що не буде (у Зеленського,– ред.) відкату назад, розвороту від цієї державницької позиції. Поки що такого не спостерігаю. Усі позитивні речі я дуже підтримую. Але водночас я розумі, що уряд зі своїми обов’язками не справляється: ми бачимо провали по пандемії, по реформуванню економіки тощо. Однозначностей тут, на жаль, немає.

Так, видно, що, з одного боку Зеленський бореться з представниками ОПЗЖ, з Віктором Медведчуком, а з іншого боку ми бачимо справи Андрія Антоненка, Яни Дугар, Юлії Кузьменко, Сергія Стерненка… Бачимо підозри учасникам акцій під ОПУ. Зеленський намагається грати і проти ОПЗЖ, і проти патріотичних сил. Чим ця гра може завершитися для президента?

На мій погляд, це, мабуть, брак досвіду. Бо методологія будь-яких революційних подій така: спочатку провокація, потім репресія, а потім революційний процес. Я прекрасно розумію, що вирок Стерненку наприкінці лютого – це крок по дестабілізації ситуації в державі, підігравання російським окупантам з боку п’ятої колони Кремля в Україні. Зеленському треба усвідомлювати такі речі, не допускати їх. Я від початку говорив, що вже мав би бути указ президента про помилування Сергія. Звісно, Стерненко про помилування не просив би, але з боку президента це були б правильні кроки. Звісно, ми говоримо, що судова гілка влади має бути незалежною від того ж президента, але ми знаємо яка проблема є з судами в Україні, які не мають довіри народу. Необхідне реформування всієї судової гілки влади і тоді, можливо, ситуація змінюватиметься. А Зеленському треба активніше працювати і в цьому напрямку.

Запитання від Миколи Тимошко: " Що ви думаєте про погром Офісу президента?"

Знаєте, вулиця, вона дуже різноманітна. І вихід на мирний протест – право громадян. Мені не подобається, звичайно, коли паплюжаться Тризуби. Але вулиця є вулиця. Проконтролювати кожну людину, що у неї в голові, коли там багато ветеранів, у яких загострене сприйняття несправедливості… Під час таких вуличних акцій, на жаль, такі речі можуть відбуватися. Тим більш, коли влада не слухає. Коли люди виходять один, другий, третій раз, а реакції влади немає, тоді ситуація радикалізується. Не хотілося б таких ситуацій, але збудник усіх цих речей – у владі, а люди реагують на її несправедливі дії. Та й, чесно кажучи, нічого страшного я там (під ОПУ, – ред.) не побачив. Я б справді дав тим хлопцям, які малювали, ганчірки та миючі засоби і хай би повідмивали те все, повставляли б шибки та й по тому. Це краще було б, ніж затримувати їх за цю,за великим рахунком, дрібну хуліганку. 

Роман Стус питає: "Чому Ярош мовчить по Антоненку і Стерненку?"

Я неодноразово висловлювався щодо цих речей. Можливо, неуважно читають мої пости. Я вже говорив, що я не правозахисник і вся моя діяльність сконцентрована на питаннях безпеки та оборони. Зараз достатньо правозахисних організацій, які цією темою мають займатися. 

Ще питають у вас про "справу Семенченка", якого 26 березня Печерський суд заарештував на два місяці разом з Євгеном Шевченком, якого у ЗМІ називають "позаштатним агентом НАБУ". Їх звинувачують у незаконному створенні приватної військової компанії (ПВК). Запитання до вас як до людини, яка достатньо добре знає Семенченка і добре знається на зброї та обігу зброї: чи реально, що під Києвом Семенченко та Шевченко без відома спецслужб тривалий час тримали ПВК?

Я не маю достатньої інформації, щоб робити якісь висновки. Я завжди був прихильником законодавчого закріплення створення ПВКв Україні, це було велике діло для безпеки нашого народу, тим більш під час постійних бойових дій, коли сотні тисяч людей повертаються в тил, але не можуть соціалізуватися. У цій ситуації створення ПВК хороший досвід для вирішення таких речей. Але я переконаний, що без відома наших спецслужб, під Києвом, такого не могло бути. Тобто, це знову дії нелогічні і мені незрозумілі. Не думаю, що це якась антидержавна змова, як це показують. Та й 150 осіб – це замало для державного перевороту, це навіть смішно виглядає.

Але забагато, щоб їх не помічати під Києвом.

Саме так. Але треба зібрати детальну інформацію. Я її поки не маю.

Два місяці тому ви заявили, що Українська добровольча армія готова допомогти силовикам у придушенні антиукраїнського заколоту. Ця заява пролунала тоді, коли РНБО ухвалила рішення про закриття трьох телеканалів Медведчука та Козака. Очевидно, ви тоді говорили про можливий заколот ОПЗЖ та інших проросійських сил.

Так.

Чи зникла зараз загроза такого заколоту?

Думаю, що не зникла. Бо, попри санкції, вони мають величезний фінансовий та матеріальний ресурс, вони мають багато можливостей. Ми бачимо, як одразу мобілізується тітушня під їхні заходи, такі спроби вже були. Тому наші територіальні структури, резервні батальйони, які вийшли з фронту надають допомогу тій же Службі безпеки, МВС у різних питаннях. Ми намагаємося займати максимально державницьку позицію і допомагати держструктурам в тих чи інших заходах. Я противник махновщини, тому розумію, що така допомога добровольців державним силовим структурам має бути чітка, виважена і йти в руслі протидії проросійському шабашу, спроби почати який час від часу бувають в Україні. 

Наш глядач пише: "Міцного вам здоров’я, перемоги. Чого зараз найбільше не вистачає на фронті?"

Багато чого не вистачає. Завжди хочеться більше, краще і новішого. На жаль, у нас нової техніки не так багато, особливо техніки поля бою. Досвід вірмено-азербайджанського конфлікту показав ефективність БПЛА, тож бажано збільшувати їх кількість. Дуже потрібні на фронті високотехнологічні речі. Ми можемо перемагати і мінімізовувати втрати, якщо оборонний комплекс буде активніше працювати. Сім років ми втрачаємо багато шансів у забезпеченні Збройних сил. Згадайте хоча б скільки вже тягнеться історія по "Нептуну", роками. 

Михайло Васильняк пише: "Обережна і незрозуміла позиція щодо утисків своїх підлеглих і добровольчого руху взагалі. Пане Ярош, пересидіти-перечекати?"

Вибачте, але стосовно підлеглих якихось утисків я не бачу. А щодо інших я вже сказав свою позицію: є люди, які цим (правозахистом, – ред.) займаються, і я з тими людьми солідарний. 

Запитання від користувача під ніком NA: "Як вам, воїнам, які зупинили загарбників, вистачає терпіння спостерігати за тим, що робиться у країні?"

Це важко спостерігати. Але з іншого боку ми прекрасно розуміємо, що не всі питання всередині держави можна вирішити за допомогою насильства та зброї. Тим більш під час агресії з боку імперії. Тому треба бути дуже виваженими і обережними, щоб взагалі державу не втратити.

Ганна Конюшок пише: "Я голосувала за Дмитра Яроша на президентських виборах 2014 року і з того часу жодного разу не пошкодувала, а тільки впевнилася, що якби ми голосували за націоналістів, за тих, кому Україна по-справжньому потрібна як держава, то й результатів вже б досягли значних. Коли наші люди нарешті перестануть боятися слова "націоналісти"? як витравити з них спотворене уявлення про націоналізм?"

Дякую за добрі слова. Але знаєте, я займаюсь націоналістичною, або патріотичною діяльністю з 1988 року і бачу величезну різницю між тим українським суспільством, яке було тоді, і нинішнім. Реальна підтримка націоналістичних принципів та ідеологем дуже зросла. У нас навіть багато партій, які не вважають себе націоналістичними, взяли певну частину ідейно-націоналістичного комплексу. І слава Богу. І коли держава стає на націоналістичні позиції у боротьбі з тою ж п’ятою колоною, з ОПЗЖ, тоді досягається результат. Я думаю, що зміни на краще будуть. Навіть на фронті ми бачимо, що червоно-чорні прапори практично на кожній позиції. 

Нещодавно ви закликали РНБО обмежити вплив московської церкви в Україні. Ви цілком слушно говорите, що РПЦ в Україні не має жодного стосунку до релігії, а є однією з філій ФСБ. Що, на вашу думку, заважає українській владі на законодавчому рівні обмежити, або взагалі припинити діяльність УПЦ МП?

Думаю, що цією темою ще ґрунтовно не займалися. Цим треба зайнятися нашим спецслужбам і дати президенту повну картину того, чим насправді є так звана УПЦ МП, а насправді РПЦ в Україні. Ми ж пам’ятаємо 2014 рік, коли її храми та монастирі використовувалися російськими бойовиками, як московські попи благословляли орків з "ЛДНР" на вбивство наших воїнів. Багато таких прикладів. Але влада, скоріше за все, побоюється, думає, що йдеться про віру, про Церкву, а насправді там ані віри, ані Церкви. Створена Сталіним РПЦ працює на цементування імперії. Тож рано чи пізно Україні доведеться давати з цим раду, якщо не цій владі, то наступній.

Запитання від Сергія Антонова: "Як пан Ярош ставиться до Арсена Авакова і розпочатої ним дискредитації добровольчого руху?"

Я до будь-якої дискредитації добровольчого руху ставлюся негативно. Але зараз я не вбачаю якоїсь загрози від Авакова для держави. У нас абсолютно різні позиції в багатьох питаннях, але думаю, і маю таку інформацію, що дещо він робить і в державному напрямку. 

24 березня 2014 року було вбито одного з лідерів Правого сектору в західному регіоні Олександра Музичка – Сашка Білого. Ви тоді жорстко відреагували, назвавши це контрреволюцією. Чи сіли на лаву підсудних убивці Сашка Білого, і за що його вбили?

Моя позиція з тих часів не змінилася. Я вважаю це ворожою дією проти керівництва ПС з метою руйнування цієї структури. Так звана операція по його затриманню була провокацією для того, щоб розколоти постмайданівське середовище, зіштовхнути їх лобами. На жаль, у нас не було можливості займатися цим питанням, бо ми пішли на війну і досі там перебуваємо. Але історія розставить крапки на "і". Вже маємо попередню інформацію про те, хто віддавав наказ, є розуміння того всього. То, безумовно, була ворожа дія.

Сьогодні ОПУ та МВС вважають, що однією з загроз для держави є "вулиця" і, як каже Антон Геращенко, "неонацисти, скінхеди і фашисти". Чи поділяєте ви думку заступника міністра МВС?

Мені здається, це якесь дуже неправильне трактування "вулиці" Антоном, неадекватна оцінка. Думаю, що будь якій владі треба з так званою вулицею налагоджувати конструктивний діалог. Бо "вулиця" виникає не просто так, а лишеу відповідь на якусь несправедливість, якусь провокацію з боку тої ж влади. а всіх записати у скінхеди та фашисти – це смішно, тим більш для людини, яка проходила Майдан.

Запитання до вас як до людини, яка знає, як виникає Майдан. У вас є відчуття, що і Зеленський може отримати Майдан?

Чесно зізнаюсь: до початку лютого навіть у мене зароджувалася думка, що цю владу треба міняти і чим швидше – тим краще. Але потім сталися ці державницькі кроки. Я ж прекрасно розумію: буду я зараз бити по Зеленському – буду допомагати Медведчуку і компанії. Ми ж бачимо, що вже і Путін зацікавлений у заміні Зеленського, відкрито говорить, що він виявився недоговороздатним. Вони думали, що буде капітуляція, а її не пройшло. Але якщо будуть якісь антидержавні дії (з боку Зеленського, – ред.), загострення ситуації по вулиці, несправедливість у судових вироках, тоді, безумовно, це сприятиме своєрідному Майдану. Але навіть останні акції показують, що повтору мирної частини Майдану вже не буде, буде одразу велике загострення. Це на користь державі не піде, а росіяни цим точно скористаються.

Журналісти-розслідувачі Bellingcat мають випустити фільм про справу "вагнерівців". Очевидно, що фільм поставить під сумнів сказане раніше Зеленським і Єрмаком. Може навіть йти мова про державну зраду. Чи може це розслідування якимось чином вплинути на політичне майбутнє Володимира Зеленського та на позиції України у світі? За аналогією з кампанією "Україна без Кучми" на початку двохтисячних.

Безумовно, такі справи просто так не минають. Буде якась реакція, якийсь осад, додавання до протестного руху чергових "призів". За моєю інформацією ця операція справді була. Чи був це (зрив операції, – ред.) злий умисел, чи некомпетентність – не мені вирішувати. Цією справою мав би займатися не лишеBellingcat, це власне робота для наших спецслужб. Операція планувалася на найвищих рівнях співпраці з нашими партнерами у світі, і зрив таких операцій нічого доброго Україні не додає. 

Запитання від Єви Нової: "Партия ЕС в ВР пока лидирует, но по Порошенко – не уверена. Кого Ярош видит новым патриотичным лидером?"

Я вже неодноразово висловлювався з цього приводу. Я бачу і говорю про Михайла Забродського. Він міг би бути одним з кандидатів від об’єднаних патріотичних сил. За моїми даними і консультаціями, які я проводжу, є частина людей, які це сприймають. Є й такі, які не сприймають. Це нормально для політики і для України. Михайло вчиться як політик і як державник. Він не просто Герой України, генерал-лейтенант, командувач десантних військ… Він стає політиком, і це дуже важливо. Тому я б бачив його. Ну а як там буде – то вже інша справа. Він же входить у фракцію ЄС, то вже мають між собою вирішувати ці питання.

Одні люди кажуть, що ви "позеленіли", інші – що продалися Порошенку. Як ви ставитеся до таких закидів?

Ставлюся трошки скептично. Мене це не вражає, я загартований. З партією Зеленського я взагалі жодних стосунків не маю. Петро Олексійович – мій Верховний головнокомандуючий у найважчі часи, у нас зберігаються нормальні людські стосунки. А так – хай люди собі говорять, а я собі своє роблю. Я ж ніде не балотуюся.

А з Зеленським ви особисто знайомі? Якщо так, то яке враження він на вас справляє?

Ми знайомилися ще до його балотування, у Миколаєві, коли там були концерти "95 кварталу". Тоді було хвилин 15 абсолютно нормального спілкування, але цього замало для повноцінних висновків щодо людини. Я колись в інтерв’ю "УП" радив Вакарчуку та Зеленському не йти на президентські вибори. Слава послухав, Зеленський – ні.

Ви згадали про Порошенка. А як в армії сприймають нинішнього президента в ролі Верховного головнокомандувача?

Нема однозначностей. Хтось йому берети дарує, хтось – ненавидить, вважає абсолютно некомпетентним на посаді. Але армія – це державний механізм, де є наказ і є виконання. Люди можуть сприймати по-різному, але вертикаль працює. І слава Богу, що вона працює. Ставлення різне у людей. Зараз, після рішень та санкцій РНБО, коли почали робитися державницькі кроки, трохи покращилося.

Чи вистачить у Зеленського та його команди сил дотиснути Віктора Медведчука, Тараса Козака та Оксану Марченко? Санкції запроваджено, але поки що жодних підозр не оголошено. Чи завершиться ця справа ув’язненням Медведчука та Козака?

Чесно вам скажу, я від початку не виключав, що це може бути піар-кампанія. Але слідчі дії тривають і я думаю, що обґрунтовані підозри буде висунуто. Чи вистачить сил? Мені б дуже хотілося. Я б їм радив спиратися на український народ. Тоді можна будь-якого ворога здолати. Що там той Медведчук, Путіна перемогти можна, спираючись на силу та енергію українського народу. 

Верховна Рада ухвалила постанову, яка закликає РФ припинити бойові дії, а інші країни світу посилити тиск на країну-агресора. Через два роки після обрання президента Зеленського його парламентська більшість нарешті наважилася – якщо не устами президента, то хоч парламенту – назвати Росію агресором. Байден назвав Путіна вбивцею. На вашу думку, світ вже точно знає те ж саме, що знаємо ми і знає Байден, але не наважується сказати це Путіну, чи світ ще вагається?

Так виглядає, що вагання ще є. ми бачимо політику Німеччини та Франції, бачимо позицію Угорщини чи Італії – такі проросійські настрої. Це і зрозуміло. Росія від початку нашої незалежності намагалася корумпувати наших президентів та наші уряди, так само вона робить і в Євросоюзі та й по всьому світу. Звісно, якби у Німеччини загинуло б стільки людей, скільки у нас на цій війні, вони б на це дивилися інакше. А так – все це для світу далеко, це не про них. Я б зараз радив активізовувати діалог з Британією, англосакси завжди займали правильну позицію щодо росіян, на це треба спиратися.

Запитання від Олександра Лебеденка: "як ветеран українсько-російської війни вважаю, що закус кривавий ще попереду, і не тільки з зовнішнім ворогом. Чи згоден Ярош з моєю думкою?"

Мені б цього дуже не хотілося. Але якщо аналізувати ситуацію в Україні, навколо України, взагалі у світі, є враження, що світ наближається до якогось глобального конфлікту. А тут ще пандемія, голод, який зараз буде в багатьох країнах світу… Це не просто мій погляд, це прогнози світових аналітичних аґенцій та спецслужб. Недарма Байден каже, що Путін – вбивця, це вкладається в одну парадигму. 

Запитання від Ірини Павлюк: "Чим ви зараз займаєтесь?"

У мене достатньо роботи по Українській добровольчій армії. До того ж ведемо перемовини з різними людьми з силових структур, вже відставниками, про можливість створення державницької об’єднуючої ініціативи, в яку залучати учасників бойових дій на Сході, волонтерів тощо.

Запитання від Юрія Конончука: "Чи не складається у Яроша враження, що Зеленський та його підлеглі зливають українські війська у війні з Росією. Питання про штрафи, заборону вогню у відповідь".

Зараз заборони на відкриття вогню у відповідь немає. Тож якогось "зливу" не спостерігаю.

Запитання від Олега Пінчука: "Збільшення тиражу візиток не плануєте?"

Я вже не займаюсь безпосередньо політикою, тож піар не потрібен і додаткового тиражу не планую.

А в політику повертатись не збираєтеся?

Все може бути, але на цей момент я такого рішення для себе не прийняв. Ще є багато роботи по фронту, а я не вмію поєднувати такі речі. Якщо чомусь віддаватися – то на сто відсотків. Якщо йти в політику, то треба жити політикою. І я розумію, що політика – це не зовсім моє. Але при тому всьому готовий державі допомогти в її становленні.

На початку розмови ви згадали слова Данілова, що скороми побачимо розпад Росії. Ви додали, що це ще на нашому віку. Ми з вами однолітки, тож ви прогнозуєте, що це станеться в найближчі 20-30 років?

Прогнози – річ невдячна, але дуже хотілося б і, в принципі, це річ реальна. Все залежить від певних геополітичних чинників, розкладів… Але якщо зараз протидія російській агресії, і не тільки проти України, а її масовій агресії по світу, посилиться, це може бути і за 10-15 років, абсолютно реально. 

На цій оптимістичній ноті ми поставимо крапку в нашій розмові. Дякую вам.