Добро без кулаків, розмова в піжамі та алковтеча від реальності - 5 книжок про тих, кого (не) зламала війна

Стартапи добра. Люди та проєкти, яких не зламала війна

Ця книжка містить сімнадцять історій про тих, хто підтримує, гуртує, підсилює українців та українок попри всі великі суспільні виклики та кризи. Так само "Стартапи добра. Люди та проєкти, яких не зламала війна" (Л.: Видавництво Старого Лева) – це історії про успіхи та труднощі, ідеї та натхнення, згуртованість, взаємодопомогу та єднання. Тобто загалом про звичайних українців та українок - сильних та відповідальних, які під час повномасштабній війні, що її веде Росія проти України, стверджують своєю працею одне-єдине. А саме – те, що у цей час всі ми здобуваємо себе, свою ідентичність, ми виховуємо з себе націю гідних, відповідальних, свідомих людей. Тож у подорожі сторінками цієї книги ми зустрінемо тих, хто створює домівки для українців та українок, що втратили свої, втікаючи з-під ворожих обстрілів, або випікають хліб на Донеччині, або на Херсонщині, в умовах окупації, на велосипеді розвозять їжу людям з інвалідністю. "Дорога до прифронтової Мар'їнки всіяна калюжами, блокпостами і напівпорожніми магазинами, - дізнаємося ми зокрема історію пастора Олега Ткаченка. - Струмені дощу розтікаються шибкою автівки, в якій пастор Олег Ткаченко везе мешканцям міста хліб з Покровська. Якщо встигне доїхати за чотири години - йому пощастить. Дорога, яка зазвичай займала дві години, розтягнулася аж на п'ять-шість. За цей час буханці, що пахли турботою і затишком, встигали охолонути, а люди, які чекали на просякнутих війною вулицях теплого шматка їжі й уваги, - змерзнути і змокнути. Ти ніби зробив добру справу, але хліб холодний, а люди розлючені. Мозок кипів: із цим треба щось робити! Але що? Зявилося одкровення: треба будувати пекарню прямо тут, у Мар'їнці. Коли розповідав. про цей задум, мені казали: "Ти у своєму розумі? " Вибачте, нічого кращого я не придумав",

"Книга-мандрівка. Нескорені" Ірини Тараненко, Дмитра Кузьменка, Марини Островської

Історія сміливості, яка розповідається в цій книжці, ще не завершена. "Книга-мандрівка. Нескорені" Ірини Тараненко, Дмитра Кузьменка і Марини Островської (К.: Книголав) – про те, що ця історія пишеться щодня кров’ю і потом на полях війни, яку розпочала найбільша ядерна держава Росія проти своєї меншої сусідки України, що майже 30 років тому в ім’я миру добровільно відмовилася від свого ядерного арсеналу. Питань у книжці ставиться чимало, і всі вони мають відповідь. Отже, чому Росія напала на Україну? Хто такі українці? Чому вони не здаються? Чому платникам податків, що перебувають за тисячі кілометрів від війни, дешевше допомагати Україні, ніж витратити ці гроші на інші нагальні потреби? Як сталося, що локальна війна в Європі позначилася на стабільності всього світу, та чому безпека кожної держави залежить від її підсумків? Загалом ця книжка відповідає на всі актуальні питання про Україну, Росію й сучасний світ, який може втратити все, що довго здобував. Таким чином, перед нами 550 фактів про перебіг і наслідки року найкривавішої війни з часів Другої світової. Коротка й проста форма викладення, динамічні ілюстрації й тонкий гумор – це саме той формат, що розрахований на широку аудиторію читачів, які хочуть зрозуміти, що ж насправді відбувається в Україні й чому на карту поставлено не лише долю держави на східному кордоні Європейського Союзу, але й майбутнє світового ладу.

Шеррі Кемпбелл "Дорослі, які пережили токсичний вплив родичів"

Ця книжка - про те, як захистити особисті кордони, реагувати на критику й позбутися сорому після розриву стосунків. І недаремно у дослідженні Шеррі Кемпбелл "Дорослі, які пережили токсичний вплив родичів" (Житомир: Морфеус) нам вкотре нагадують про те, що у багатьох родинах трапляються токсичні особи, які маніпулюють, оббріхують і принижують своїх рідних. І так само недарма авторка нагадує, що перед ними слід поставити кордони, мовлячи це з огляду на багаторічний досвід своєї роботи з такими клінічними ситуаціями. І хоч книжку вперше перекладено українською мовою, але вона не стане аж такою дивиною у повсякденному житті багатьох із нас. Адже ситуації, коли в родині киплять пристрасті, в результаті чого руйнуються стосунки та ламаються долі, на загал відомі, і давно вже інтерпретовані у масовій культурі – від фольклору до телесеріалів. Однак, книжка все одно стане в пригоді всім, хто цікавиться прикладною психологією, а насамперед людям, котрі прагнуть вийти за межі токсичних стосунків і потребують професійної підтримки. Тож у своєрідному практичному посібнику відома консультантка і психотерапевтка дає покрокові інструкції, як дистанціюватися від родинного насильства, зцілитися після пережитого і захистити своє право на щасливе життя, гармонію і повагу.

Денис Зільбер "Розмова про ілюстрацію в піжамі та з філіжанкою кави"

"Якщо моя книга, дорогі читачі, здасться вам занадто веселою і легковажною, на фоні щоденного нескінченного кошмару за вікном, то майте, будь ласка, на увазі, що вона була написана задовго до повномасштабної війни, - починає автор цього видання свою розмову. - Ця книга написана іншим мною. Якби я писав її зараз, то, скоріш за все, і тон був би іншим, і, чесно кажучи, навряд чи зміг би її написати, сама думка про написання книги не прийшла б мені в голову". Хай там як, але будь-яка хороша книжка – а саме такою є "Розмова про ілюстрацію в піжамі та з філіжанкою кави" Дениса Зільбера (К.: ArtHuss) - створює відповідний настрій у ці нелегкі часи, а це набагато важливіші, аніж її "невідповідне" часові наповнення. Тим паче, що автор ставиться до своєї справи серйозно. "Говорячи про емоційний вплив ілюстрації на глядача, до цього моменту я свідомо оминав розмову про конкретні емоції, - зауважує він. - Ілюстрація, як ми вже знаємо, - це один із видів сторітелінгу, одна з його іпостасей, і тому, як немає й не може бути обмежень у самої історії, так нема й не може бути обмежень у її візуальному вираженні, у цьому випадку в ілюстрації". Тож що таке ілюстрація? Як відрізнити хорошу ілюстрацію від поганої? Чи потрібен ілюстратору сторітелінг та, як розвивати власний стиль? За що Гарун ар-Рашид відрубав голову Джафару та чому Джеймс Бонд не носить рожевий камзол? Який зв’язок між палітрою старих майстрів та термоядерним синтезом? І кінець кінцем, чому професія ілюстратора - це найкраща професія у світі? На ці та багато інших питань відповість вам ця книжка, яка покликана все ж таки викликати позитивні емоції.

Наґата Каб "Моя алковтеча від реальности"

Представляючи цю книжку, варто, мабуть, нагадати, що найвідоміша робота її авторки - автобіографічна манґа-есей "Мій лесбійський досвід самотності" - як виявилося, вельми актуальний твір про пошуки себе з понад 4,8 мільйонами переглядів на pixiv — японській платформі для ілюстраторів і манґак. Загалом цей твір перекладений на дванадцять мов і зажив культової популярності, а вже наступна книжка, а саме – "Моя алковтеча від реальності" Наґата Кабі (Житомир: Видавництво) – це ще один емоційно заряджений комікс щоденникового формату. За сюжетом, життя авторки-героїні Наґати Кабі виходить з-під контролю, і вона не може припинити споживати алкоголь, щоб пом’якшити контакт із реальністю. Через нестерпний біль у шлунку, вона звертається до клініки, де їй ставлять діагноз "панкреатит" – і негайно шпиталізують. У житті Наґати Кабі розгортається новий етап, а також розділ, коли вона намагається повернутися до реальності та створення манґи після свого зриву. Іноді цей твір може видатися важким і незручним для читання, але як читачі ми повинні розуміти, що авторці було набагато важче описати свій досвід, розкриваючись при цьому якомога щиріше, тож найменше, що ми можемо зробити, – це співпереживати і надихатися її боротьбою. Особливо, коли розуміти, що вона робить кроки вперед у своєму прагненні до щастя. Реальність – крихка, скласти до купи її уламки буває важко, але ще важче – втекти від цієї справи, а не зануритися в неї з головою, як робить авторка цієї книжки.