Євгенія Засядько: Україна втратила від посух, повеней та пожеж 2,7 млрд грн

Євгенія Засядько — керівниця відділу клімату та транспорту ГО "Центр екологічних ініціатив "Екодія" та експертка з кліматичної політики Кліматичної мережі країн Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії. За освітою магістр екології та охорони навколишнього середовища. 7 років професійного досвіду. Останні 4 роки пов’язані з питаннями клімату. Адвокатує амбітну кліматичну політику.

Ми сьогодні спробуємо поєднати екологію та економіку. Чи вони справді пов’язані, чи їх намагаються пов’язати штучно?

Насправді, вони пов’язані. Проведу таку аналогію, яка не зовсім часто зустрічається. Зараз в Україні з держбюджету виділяють 12,4% на охорону здоров’я. Минулого року, коли з’явився ковід, ця цифра зросла. У минулі роки витрачали трохи менше грошей. Але це про все, що у нас безкоштовно в охороні здоров’я.
І в минулому році, коли з’явився ковід, в Італії провели досліди, що люди, які проживали в забруднених містах — там, де рівень забруднення повітря вищий, — там смертність була на 12,4% вища, ніж у тих містах, де чистіше, це північна частина Італії.

Дельта-версія коронакризи якраз змінює ці цифри і цю аналітику. Але все ж таки, це показує, що, дійсно, є залежність від того, скільки грошей ми витрачаємо з державних бюджетів на здоров’я — а це, знову ж таки, наша економіка, і ресурс, люди, які сплачують податки, які працюють на різних підприємствах — це основний ресурс кожної країни.

Якщо у нас рівень забруднення навколишнього середовища доволі високий. Тож це призводить до того, що ми цей ресурс втрачаємо.

Євгеніє, я зустрічав у літературі такий вираз, як "вартість екологічних послуг" чи якось так. Правильний термін трохи інший?

Так, є такий світовий термін — це екосистемні послуги.

Екосистемні послуги. Про що йдеться? Ви сказали про витрати бюджету — це зрозуміло, є і у нас відповідне міністерство екології, захисту навколишнього середовища; є відповідні витрати в містах на озеленення, на збереження водойм. А коли ми говоримо про ось цю вартість екосистемних послуг — це щось інше?

Так, це трохи інше. Оскільки ми звикли до того, що природа дає нам все безкоштовно, ми сприймаємо це, як звичайні речі, і ніколи не пробували їх оцінити. Але насправді це практика в Україні така. У світі вже розробили методику, де підрахували, наприклад, скільки може коштувати парк під вікнами. І, наприклад, коли ми переїжджаємо, наприклад, десь купуємо квартиру — чи беремо ми собі квартиру десь біля промисловості, біля великого заводу, чи оберемо біля парку?

Всі хочуть біля парку.

Звісно, ціна буде трохи вища у квартири, яка біля парку. Чому ми це обираємо? Бо там чистіше повітря, там є рекреація, можливо, там проживають якісь тваринки.

Тобто все це можна виразити у коштах? Кисень, який виробляється, вуглець, який поглинається, вода, яка затримується грунтом, — і рекреаційні послуги також якось можна оцінити?

Так, і в Україні громадська організація "Екологія Право Людина" уперше спробували підрахувати, скільки коштують екосистемні послуги національного Голосіївського парку. Це рахували станом на 2018 рік. І кожен киянин — це приблизно 3 млн, які зараз проживають, — мав би сплачувати 70 грн: за чисте повітря, за біорізноманіття, за рекреацію, за дерева, які, можливо, вирубують, а потім використовують.

Тож кожен киянин мав би сплатити 70 грн.

Або, навпаки, отримує ці 70 грн — просто у вигляді чистого повітря.

Є ще один незрозумілий для мене термін — "кліматична нейтральність". Дуже часто в новинах звучить. Про що йдеться? Що таке "кліматична нейтральність"?

Є два таких терміни — вуглецева нейтральність і кліматична нейтральність.

Україна, наприклад, взяла собі ціллю, вже затвердила, до 2060-го року досягнути вуглецевої нейтральності. Тож ми маємо звести до нуля викиди СО2, вуглекислого газу. Це не означає, що ми зовсім не будемо їх мати. Але та частка, яка буде викидатися, має поглинатися лісами, грунтами, морем, океаном — у світовому масштабі.

Я пам’ятаю, що, за Кіотською угодою, яка діяла до Паризької угоди, була практика продажу цих квот на викиди. Якщо якась країна викидала менше забрудненого повітря, то вона, умовно, квоту на викиди могла продати іншій країні, яка більше виробляла. Зараз зберігається у світі ця економічна система?

Зараз ця система не працює, як у Кіотському протоколі. Але є система торгівлі викидами — вона, наприклад, працює в Європейському Союзі. В Україні такої системи немає, але ми використовуємо інший фінансовий ринковий механізм — це податок на викиди СО2. Це зараз 10 грн, один з найменших у світі. Тож він не веде до цілі, аби промисловість дійсно скорочували свої викиди. Тож це поки що, скажімо так, на папері.

Дійсно, він дає нам змогу отримати додаткові кошти у держбюджеті — але не веде нас до цілі скорочення викидів. Тож Україна має переглянути, підвищити його, щоб хоча б відповідати якимось більш ринковим цінам, які є у світі.

А звичайна людина не може своєю поведінкою скоротити викиди свого домогосподарства і отримати за це якусь винагороду від держави? Такого механізму немає?

Саме такого механізму немає. Але є дуже гарна програма "Теплі кредити" про енергоефективність. Насправді, коли ви утеплюєте свою будівлю — вам потрібно менше енергії на охолодження влітку, коли доволі спекотно і використовується кондиціонер; взимку — додаткові нагрівачі. Тож коли у вас утеплена будівля, вам треба використовувати менше ресурсів. Ви економите на своїх платіжках. У той же час за допомогою теплих кредитів держава може вам компенсувати 35%, що доволі добре, і потім ви ще будете економити на платіжках, які прийдуть у майбутньому.

Цього тижня Держекоінспекція заявила, що з 8-го серпня українці вже живуть в борг у природи. Тобто вони використали вже більше ресурсів, ніж Україна може відновити. Це вже йдеться про кліматичну нейтральність, про яку ми говорили?

Це ще один з прикладів того, як пробують донести важливість природи і ресурсів, які ми маємо; що вони можуть закінчитися. Тож у кожної країни є масштаби, якісь території — і планета може за рік відновити якусь кількість ресурсів. Ось 8 серпня Україна вичерпала ті ресурси, які ми могли б відновити за один рік.

Пані Євгеніє, а Асоціація з ЄС принесла нам щось в плані захисту довкілля, в плані якихось екологічних ініціатив?

Там є цілий додаток, присвячений цій темі. Там є як охорона навколишнього середовища, так і питання зміни клімату. І один із успіхів, який зараз Міністерство охорони навколишнього середовища коментує — це саме впровадження системи моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів. Це система, яка дозволить нам моніторити, скільки велика промисловість і підприємства, які викидають більше 500 тонн викидів СО2, вуглекислого газу, — скільки вони реально викидають. Бо до цього моменту у нас не було єдиної системи.

Раніше вони самі декларували якісь цифри, а тепер держава буде перевіряти їх за допомогою якихось датчиків.

Так, буде перевіряти, і буде єдина методика.

А якщо вони перевищать якийсь поріг, то що буде?

Поки що у нас немає якихось порогів, які можна перевищити. Але ми будемо хоча б розуміти, скільки реальних викидів, і від того будемо відштовхуватись — що нам треба робити, аби скорочувати ці викиди.

І тут йдеться про гроші, бо таким підпримствам, які, я думаю, що будуть перевищувати, доведеться якісь сучасніші фільтри, або модернізувати своє виробництво. І те, про що ми говоримо — це не жарти.

Цього тижня ООН оприлюднила кліматичний звіт, де, серед іншого, йдеться про те, що температура невідворотно зростає. Але що мене здивувало у цьому звіті попри його алармістський напрямок? Йдеться про підвищення лише на 2 градуси по Цельсію до 2100-го року, тобто в цьому сторіччі. Хіба це така велика цифра — 2 градуси?

У цьому звіті закликають не допустити підвищення навіть 1,5 градуси, бо навіть 1,5 — це досить суттєва зміна. І у цьому звіті писали, що ми 1,5 градуси можемо досягнути вже у 2040 році.

Чому 1,5 градуси такі важливі? Ми можемо згадати свій організм. 36,6 — нормальна температура. Якщо її підняти на 1,5 градуси — буде 38,1. Ми відчуваємо, що це вже не нормально, організм вже починає втомлюватись, не відчуває себе у нормальному стані.

Те ж саме відбувається з планетою. Планета не відчуває себе нормально.

Насправді цей звіт не говорить про рятування планети, а саме про рятування людства. Чи буде нам комфортно проживати? Якраз говорять, що якщо політики не змінять систему, ми будемо продовжувати рухатись, як зараз, на основі тих заяв, які були зроблені — то ми досягнемо плюс 3 градуси до кінця сторіччя, а можливо, й більше.

Якщо нічого не робити, буде плюс три градуси. Які це матиме наслідки для економіки України?

Плюс три — це якщо ми зробимо те, що задекларували. Може бути навіть ще вище.

Я можу передбачити, наприклад, посуху у Херсонській області. Що для наших фермерів буде дуже негативним. Але в цілому плюс 3 градуси все одно не виглядають критично. Переконайте мене, що це загрожує економічному розвитку країни.

Ми вже це відчуваємо. Минулий рік був дуже показовий. Ми робили запити — нам відповіли, що Україна втратила від посух, повеней та пожеж 2,7 млрд. Потім, проаналізувавши держбюджет, ми зрозуміли, що там вже майже 10 млрд.

2,7 млрд — це майже бюджет Житомирської міської ради. Тож гроші, які можна було б витратити на здоров’я, на енергоефективність, на громадський транспорт або на будь-які інші потреби, які є в країні — ми витрачали їх на те, з цим вже стикається країна. Тож з кожним градусом, який буде підійматись, таких явищ буде ставатись все більше. Один з основних ризиків для України — втрата питної води, бо вже зараз країна не забезпечена водою, ми на 124 місці зі 181 країни у світі, тож у нас вже не вистачає цих ресурсів, а з підняттям температури цей ризик буде тільки підвищуватися, ми будемо це відчувати навіть більше.

Так як ми не цінуємо прісну воду — мені не здається, що ми країна, якій не вистачає води. Бо подивитися, що з Дніпром відбувається, наприклад — забруднюється. Не бачу я, що ми дбаємо про це.

Це питання екосистемних послуг.

26 вересня ви готуєте великий кліматичний марш. Це традиційна подія. Що ви будете вимагати на цьому марші? Ви щойно сказали про загрози. Чи будуть якісь економічні вимоги?

На цьому марші ми вирішили сфокусуватися на економічних вимогах. Тож від держави ми очікуємо реальних дій. Для цього потрібно фінансування. Тож наша основна вимога — це гроші, які будуть виділятися з державного та місцевих бюджетів на заходи, які будуть вести до скорочення викидів парникових газів, що не дозволить підвищувати температуру глобально на планеті. Також — природоохоронні заходи та заходи з адаптації до зміни клімату. Оскільки на адаптацію в Україні все ще не виділяють кошти. Це є однією з основних частин — саме в ці часи, коли відбувається зміна клімату, нам потрібно адаптуватись. Бо у нас відбуваються сильні дощі. Можна згадати — Кривий Ріг, Дніпро, Київ, Одеса.

Керч.

Так, Крим — вони всі плавали. Це якраз прояви зміни клімату.

Так. Там ми, на жаль, зараз не можемо повпливати. Але сподіваюся, що колись Крим до нас повернеться, і ми зможемо адаптувати його до зміни клімату.