Фільм "Наполеон": сила і слабкість

Про це інформує "Еспресо" 

23 листопада в український прокат вийшла військова біографічна драма "Наполеон" британського режисера Рідлі Скотта за сценарієм Девіда Скарпи з оскароносним Гоакіном Феніксом у головній ролі про злети й падіння Наполеона Бонапарта на фоні його взаємин з коханою жінкою Жозефіною. Стрічка, яку попередньо називали однією із найочікуваніших у 2023 році і яка вже встигла добряче збурити європейське суспільство: одні її дуже хвалять, інші ганять за начебто спотворення історичних фактів. Однак якщо зважити, що 86-річний Рідлі Скотт зрежисував 53 фільми, які 31 раз висувалися на премію "Оскар", то усім злостивцям на тему історичної відповідності можна відрізати словами самого Рідлі Скотта: "Ви там були? Ні? То й мовчіть".

Я теж там не була. Та й не знаю в деталях, що каже на цю тему французька історія. Але страта у перших кадрах фільму на гільйотині королеви Франції, дружини Людовика XVI Марії-Антуанетти, при якій начебто був присутнім Наполеон Бонапарт (хоча історики стверджують, що не був) щиро вражає і налаштовує на епічність і всього наступного дійства. Адже одному із найвідоміших політиків в історії та найуспішніших полководців випало жити у вкрай неспокійні часи загарбницьких воєн та революцій, коли й кілька років спокою було розкішшю.

Зобразити оцю епічність Рідлі Скотту в "Наполеоні" справді вдалося чудово. Те, що його творча команда практично проігнорувала штучний інтелект та спецефекти, створені за допомогою тривимірної комп’ютерної графіки, дало свій результат: масштабні батальні сцени виглядають просто бомбезно. Жодного відчуття несправжності. І думка – тож скільки людей до них залучили. Бо виглядає, що сотні й сотні. Та й преса писала, що пошили для цих сцен понад 4000 військових костюмів, бо Рідлі Скотт хотів, щоб армії різних держав у його фільмі виглядали як справжні. А відтак навіть найняв військового радника, який стежив, щоб все виглядало правдиво з військової точки зору і відповідало історичному часу не тільки в амуніції, а й у вміннях рухатися, заряджати зброю, наступати, боронитися і, врешті, гинути на полі бою.

Дивна річ. Коли у фільмі російські війська сунули на французів, мені – людині ХХІ століття – найбільше хотілося, щоб всі московити зазнали нищівної поразки. І думаю, у глядацькому залі я така була не єдина. Уявні переміщення в часі та емоційні зміщення, спровоковані воєнними травмами сьогодення, у вітчизняних кінотеатрах при перегляді цього фільму стоятимуть гостро. Чомусь здається, український глядач часто проводитиме ті чи інші несподівані паралелі із нашим часом, відчуваючи себе то на боці одного героя, то його противника. 

А щодо подій за сюжетом, то виявилося, що це - Аустерліц, битва під яким, напевно, стала першою за останніх сто років до неї масштабною поразкою російської армії, що, відповідно, суттєво похитнуло віру росіян у те, що ця армія непереможна. Саме ця битва змусила Австрію вийти зі складу антифранцузької коаліції, а Наполеона через його військове мистецтво поставила в один ряд з легендарним Олександром Македонським. І саме в постановці цієї битви режисер зняв найяскравіші батальні кадри фільму – як в крижане озеро провалюються коні й люди, і як вони, закривавлені, йдуть під воду. До речі, для цих сцен готували не справжніх, а механічних коней. Ну і в контексті сучасної війни України з Росією сцени інакшої битви, де Москва палає (хай візуально і дуже бутафорська), потішать серце кожного щирого українця.

Отож, битви – те, що, як на мене, є однією із найсильніших сторін фільму. Інша справа, що цих битв занадто багато (аж шість) і їх хронометраж хочеться скоротити. Але коли чуєш, що ця стрічка насправді має 270 хвилин, а в екранній версії тільки 157, схиляєшся до думки, що Рідлі Скотту, можливо, видніше. Утім тільки з його вежі. Бо з глядацької - все виглядає дещо інакше.

Навіть якщо говорити про взаємини Наполеона і Жозефіни, яку на екрані блискуче втілила британська актриса Ванесса Кірбі, запрезентувавши глядачам не просто вродливу жінку, а яскраву особистість. Замислюючись, чому так збунтувалися французи, мовляв, нема у фільмі максимальної історичної відповідності, спадає на думку, що не останнім чином тому, що Наполеон у цьому фільмі не забронзовілий. Звісно, якщо не брати до уваги, що фільм знімав англієць, а суперництво країн через століття насправді нікуди не зникло, просто увійшло в інакші форми.  

Полководець, який був хоробрим на полі бою і за свою кар'єру втратив у боях 3 мільйони солдатів, показаний у буденному житті не таким вже й безстрашним, а ще залежним - від власних амбіцій, від мами з її бажанням впливати на його особисте життя, а головно - від Жозефіни, на вимогу якої навіть міг сказати про себе, що сам по собі без неї є ніщо. Це дещо вибивається із того враження про Наполеона, яке сформоване на основі пропагандистських публікацій про видатних людей в історії. Але це, відповідно, дуже інтригуюче і цікаво. Бо людина насправді - тільки людина, навіть якщо її вважають великою. 

Те, що подобається значно менше - певна сумбурність фільму, нелогічність та випадковість окремих сцен. Скажімо, уведення в сюжет стрічки малолітнього сина Жозефіни, який стає містком для тіснішого знайомства його матері та Наполеона, але про якого далі жодної мови. І коли вже певний час згодом матір Бонапарта його дістає, хто є безплідним у подружжі - сам полководець чи його дружина (та й сам Наполеон мучиться цим питанням), аж проситься нагадати творцям фільму, що Жозефіна уже профігурувала тут раніше як мама двох дітей, народжених від попереднього її чоловіка.  

Загальне враження: фільм масштабний і яскравий. Прекрасний ансамбль акторів. Зокрема, Наполеон відтепер інакше, ніж Гоакін Фенікс, і не уявлятиметься. Неймовірне музичне оформлення стрічки, яке на рівні з видовищністю батальних сцен. Але психологію героїв, як на мене, фільм насправді не розкриває (хоч, можливо, режисер і не ставив перед собою таке завдання, бажаючи констатувати, а не пояснювати). І сказати, що це найкраща стрічка, яку випало бачити цього року, теж не можу, хоч - не виключено - вона і здобуде не один "Оскар".

Чесно? Я рада, що цей фільм побачила, але в цілому він мене не потряс так, як я того чекала. І якихось унікальних фактів з біографії Наполеона не відкрив. Можливо, через те, що ця особистість описана і дослідниками, і літераторами, і журналістами, і режисерами значно більше і ретельніше, ніж інші. Але те, на що фільм справді впливає: на бажання вийти із кінозалу і зануритися в тему значно глибше. Отож чим не місія для біографічного фільму?