Герої України. Дмитро Париж: У мене всі хлопці повернулися живі та здорові

Історію чоловіка розповідає Еспресо.

Дмитро на позивний Париж - заступник командира інженерної роти морально-психологічного забезпечення 45 артилерійської бригади Збройних сил України. У військо вирушив після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Напередодні російського наступу чоловік був на Дні народженні у сестри. Тоді зателефонували з військкомату і сказали з'явитися.

"Вранці встав – війна в країні, - пригадує Дмитро. – Я пішов у військкомат і мене одразу відправили в частину. 45 бригада – резервна, вона формувалася вже під час воєнного стану. Тож мені запропонували вступити туди. Сказали, там командири, які служили у 2015-2016 роках. Я погодився, ці люди дуже відповідальні".

Жоден хлопець, котрого відправляв на фронт, не загинув

Дмитро у цивільному житті працював юристом. Також був досвід роботи на державній службі. Останнім часом надавав консультаційні послуги міжнародним інвесторам та українському ринку. Чоловікові повістка до війська прийшла ще у 2015-му. Тоді протягом року він прослужив у навчальному центрі, де готували мобілізованих. 

"Кожна людина по різному ставиться до армії. Хтось боїться, хтось навпаки рветься в бій, - зазначає військовий. - Я з кожним спілкувався та пояснював, якщо будуть виконувати накази командирів, будуть одним колективом, нічого страшного в цьому немає. Чесно кажучи, жоден хлопець, котрого відправляв на фронт, не загинув. Всі живі і здорові повернулися. Досі спілкуємося, дзвонять та дякують".  

Після служби у війську чоловік повернувся до цивільної роботи. Але 24 лютого 2022 року життя повністю змінилося. Дмитра – мобілізували. Одразу відправили у військову частину на Львівщині, де й раніше проходив службу. 

"Артилерійська бригада – це боги війни, які допомагають піхоті. Тож я не вагаючись погодився вступити у бригаду, - каже Дмитро. - У нас було десять днів на формування. Коли був вільний час, ми вчилися: проводили тактичні  та медичні навчання, стрільби. А ті, хто мали хоча б якийсь досвід, збирали невеличкі взводи, відділення і навчали один одного. Протягом тих зборів ми передавали один одному основну інформацію: потрібно окопуватися, на передовій не користуватися мобільними, що основне у веденні бойових дій – зв'язок, увага і правильне виконання наказів командирів". 

Вперше на фронт Дмитро вирушив на Донеччину, в район Великої Новосілки. Бойове завдання було тримати оборону дамби. За словами військового, тоді всі мости були зірвані, працювала лише одна дамба. Треба було тримати оборону, якщо в разі несприятливої ситуації, щоб наші війська могли відійти й підірвати цю переправу разом. 

"Враховуючи, що війна триває ще з 2014 року, на Донеччині перебувають основні регулярні війська ЗСУ, - каже Дмитро. - Тому ми себе відчували більш впевнено. Це допомогло гарно підготуватися до наступного місця, де ми працювали. Протягом першого етапу, вчилися правильно копати бліндажі, облаштовували спостережні пункти. Ми змогли пройти навчання зі стрілецької зброї та гранатометів. Більшість вивчила протитанкові засоби. Це дало нам час підготуватися до наступної стадії нашої роботи". 

Там якісь бункери, там кіборги стоять

Після Донеччини військовий обороняв південний напрямок. Там у Дмитра був перший серйозний бій. Трапився він 6 травня на Юрія. 

"У нас було кілька Юріїв, тож ми думали привітати їх. І з нагоди свята хотіли м'яса посмажити, - каже Дмитро. - О четвертій ранку ми почули гул техніки. Пів доби тривав бій. Спочатку йшли танки, БТР–и, бойові машини з піхотою і почали відкривати вогонь. Ми навели артилерію і близько шостої ранку частину техніки вдалося зупинити, частина підірвалася на наших мінних полях, інші артилерія відлякала. Але кілька танків зайшли в сусідні села Малинівка та Червоне. Вони пустили піхоту, хотіли зайти через наші позиції на основну висоту. Наші хлопці гарно спрацювали й стримали їх. Ми перші дві хвилі піхоти знищили. Під час третьої – почули артилерійський обстріл з боку противника. Але вони стріляли не в нас, а у своїх. Після цього пішла третя хвиля російських військових і бій зупинився. Найбільше що запам'яталося, в одній руці у них був заряд до гранатомета, а в інший автомат. І деякі навіть не відстрілювалися. Вони просто йшли вперед. Дуже тяжко психологічно було на це дивитися. Нам навіть вдалося в них один БТР вкрасти". 

Читайте також: Герої України. Олександр Ширшин – дивом вижив після влучання в машину двох танкових снарядів

Дмитро був вражений, як спрацював його підрозділ.

"Я був вражений і задоволений, як бігали мої хлопці, - наголошує Дмитро. - Крім того, підтримка сусідніх підрозділів, всі спрацювали дуже гарно, що ворог був здивований. Ми чули в російських перехопленнях, як вони казали, що на позиціях кіборги стояли. А були серед нас люди різних професій. Кожен розуміє, від того, як вони облаштують позиції, залежить їхнє життя. Відповідно люди видумували такі ідеї, що навіть командування приїжджало і показували, як треба копати бліндажі". 

За словами Дмитра, воїни робили бліндажі, які не розвалювалися навіть під час прямого потрапляння снаряда.

"Найголовніше – дерево, - каже військовий. - Треба копати в глибину і потім, чим більше перекриття з дерева, тим він надійніший. Ми в основному робили три перекладки дерева, яке було 30-40 см товщиною. При попаданні снаряда була лише вібрація або могло перший шар колод рознести, а інші залишалися. Хлопці залишалися живі. Окопи – по іншому робили. Оскільки кожен день над тобою літає "пташка", постійно треба було ховатися. Коли росіяни бачили наше місце розташування, одразу по тих місцях вівся артилерійський та мінометний вогонь, а також працювали танки. Наші хлопці рили окопи, що навіть із їх супутника видно було, але там ніхто не сидів. Це була приманка для ворогів. А свої місця ми намагалися облаштовувати, щоб ніхто не бачив. І напевно завдяки цьому винаходу у мене всі хлопці повернулися живими та здоровими. Тільки один був поранений у легкій формі, все обійшлось". 

Дмитро каже, найважче на війні – бути командиром. Адже це хвилювання за своїх підлеглих. Але радий, що навколо нього зібралися вмотивовані люди, котрі знають заради чого вони воюють. І найбільше зараз хоче перемоги України та, щоб українські воїни повернулися додому.

Всі фото: 45 артилерійська бригада

Указом президента України Дмитра нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.