Вбитих було настільки багато, що неможливо було всіх поховати, – азовець Кирило Масалітін розповів про захист Маріуполя та теракт в Оленівці

Еспресо поспілкувався з воїном-азовцем Кирилом Маслом Масалітіним, історій якого вистачило б на кілька життів уперед. 

Спочатку хотів стати ухилянтом, потім став добровольцем

Коли почалась війна з Росією у 2014 році, Кирило був 20-річним студентом  Національного гірничого університету, брав участь у Революції Гідності в Києві та Дніпрі. З військовою справою ніколи не мав нічого спільного. Зізнається, що швидше хотів уникнути служби у війську, та, як тепер кажуть, стати ухилянтом.

"Пригадую ті дні, коли почалась анексія Криму. Тоді з'явилось перше усвідомлення, що революція буде мати продовження. Методи реагування тодішньої влади були цілком проросійські. Адже це дуже типово саме для Росії: вийшли люди, їх забили палицями – всі сидять по хатах. Але це працює в Росії, а в нас не працює і ніколи працювати не буде", – починає розмову Кирило. 

Чоловік родом з Горішніх Плавнів. Батьки про плани сина-студента піти на війну навіть і не здогадувались. Але з університету почали їм дзвонити і попереджати про наміри Кирила.

"Влітку 2014 року у Дніпрі ми з друзями почали потрохи готуватись. Проводили вишколи, на вихідних ходили трохи тренувались: стріляли, тактика, аби мати мінімальні знання. Якщо в перші місяці я особисто ще вважав, що це все шидко завершиться, то після Іловайська зрозумів: затягнеться не на один рік.", – пригадує Масло.

Батальйон "Азов" вибрав відразу. Але через те, що для служби в добровольчих підрозділах академвідпустку не дають, вирішив закрити зимову сесію і після сесії йти навмання, а там далі як буде.

"Мама плакала, батько прийняв мій вибір, казав – молодець. Звичайно, дуже хвилювались. Не відмовляли, але були шоковані", – додає воїн.

Але вже за декілька днів Кирило заручився абсолютною підтримкою усіх рідних. Вони і донині його підтримують в усьому.

Фото: Надав Кирило Масалітін

В "Азові" до життів військових ставляться з повагою

"Азов", який на той час був іще батальйоном, Масло обрав не випадково. Для хлопця важливим показником було те, що в "Азові" до життів військових ставляться з найвищою повагою. Як приклад пригадує той таки Іловайськ. 

"На той момент батальйон "Азов" був чи не єдиним підрозділом, який вийшов перед тим, як оточили місто. Для мене, як для цивільної людини, тоді це було показником, що командири дивляться в карту і цінують свій особовий склад. Власне цінують людське життя. Пройшло 10 років і я розумію, що не помилився", – наголосив боєць.

У свої юні 20 років був вже учасником Павлопіль-Широкинської наступальної операції, яка відбулась у лютому 2015 року. Про свій перший бій згадує спокійно і без емоцій.

"Ну, уявіть: кінець 2014 – початок 2015 року, моя підготовка не на дуже високому рівні, відносно тої, яку можна зараз отримати. Було доволі складно пристосуватись. Ти геть не знаєш чого очікувати і коли це починається, включається режим виживання і просто робиш те, що треба робити. 11 лютого була друга спроба з нашої сторони штурмувати позиції противника. План був, але в тому місці, де стояв я, події відбулись трохи не за планом. Ми, за великим рахунком, просто перечікувати артилерійські дуелі, поки воно прилітало зі сторони в сторону, голови неможливо було підняти", – пригадує Кирило.

Росіяни не так працювали по нас, як знищували місто з лиця землі

До повномасштабної війни азовці готувались упродовж усіх років дуже ретельно і відповідально. Часом без вихідних та відпочинку, а тому 24 лютого 2022 року зустріли в повній бойовій готовності.

"Весь наш окремий загін спецпризначення на той момент був на базах у режимі очікування. Всі розуміли, що ось-ось почнеться. О 03:30 відкрив очі від того, що сусідові по кімнаті телефонують, а він якраз був черговий. Повідомили нам команду "збір" – це команда на бойову тривогу. У ту ж мить почув, як на сході йде артилерійська канонада і, судячи з усього, по нашому передньому краю – селище Широкіно, Комінтернове. Так почався мій день 24 лютого", – розповів Масло, – "А далі була оборона Маріуполя, усі 86 днів. Завод "Азовсталь" був останнім рубежем оборони, який ми тримали і він став символом".

До того, як воїни перейшли на Азовсталь було півтора місяця боїв за Маріуполь у самому місті і на його околицях. На правому березі, пригадує оборонець, був прорив 15 квітня. А на лівому ще тиждень тримали оборону до того моменту, як відійти на завод. 

"Мене вразило, як росіяни знищували місто. Як тільки вони могли дістатись вогневими засобами і літаками до Маріуполя, вони почали його просто стирати з лиця земля. Адже це ж зрозуміло, коли вони працювали по нас, а коли просто в умовний квадрат на знищення будь-чого. Рівняли з землею домівки людей. Вражало, наскільки багато було вбитих цивільних. Пам'ятаю, я їздив через одне перехрестя, і через день спершу бачив три вбитих, вони лежали просто на дорозі, наступного разу їхав там вже була їх гора. Я так зрозумів, що їх просто виносили і там складали. На подвір'ях закопували, але вбитих було настільки багато, що неможливо було усіх поховати", – продовжує розповідь азовець.

Ти або проходиш це, або божеволієш

Після героїчної оборони Маріуполя сотні наших воїнів опинились у полоні рашистів. Кирило Масалітін також. Він потрапив у Оленівку і був саме в тому бараці, де стався теракт, який влаштували московити. За час полону схуд на 20 кілограмів, хоча, каже, зайвої ваги ніколи не мав. Після повернення з полону важив 55 кілограмів.

Навіть попри такі гнітючі спогади, воїн з гумором згадує про побут і умови перебування у бараках Оленівки. Там зустрів свій день народження і заглянув  в очі смерті.

"Півтора місяці я з деякими хлопцями жив на подвір'ї, бо місця не було від слова зовсім. Спали там, де був хоч вільний клаптик. І так було в усіх бараках. Годували нас: вранці перлова каша, в обід ці їхні щі, а на вечерю інша каша. Ми її називали  – каша з дельфінами. Росіяни постійно нам повторювали, "ми же вас кормим". Вважали це своїм великим досягненням". 

Відразу після прибуття в колонію ще мали якісь умовні розваги. Були книжки, які хлопці взяли у бібліотеці на Азовсталі. Робили собі шахи, малювали на папірцях гральні карти. Масалітін додає, що особисто до нього фізичних тортур не застосовували, вважає, що в цьому плані дуже пощастило. А моральні знущання були постійно і над усіма.

"Ти мусиш усе це витримувати, бо просто нема вибору. Тому або проходиш це, або божеволієш. До цього неможливо себе підготувати, бо там ти ніколи не почуваєшся у безпеці, ніколи не знаєш, що може бути в наступну хвилину, годину, день. Ти просто маєш сприймав, що в такій реальності опинився і це треба пройти. От і все".

Росіяни по-особливому ставились до азовців – ненавиділи і водоночас боялись, хоч і не показували цього. Це було зрозуміло через їхнє ставлення, прискіпливе та особливе. Кирило Масло вважає, що поведінка рашистів вказувала на їхню слабкість.

"Дивіться, яка в них логіка, чи швидше її відсутність: якщо вже ти військовополонений, то це вже як поранений звір, умовно програв і немає сенсу додатково знущатись. Але вони не так мислять. А як діти в школі, коли відчувають чиюсь слабкість, починають на цьому відгіруватись. У нас не було проявів слабкості, але ми були полонені і гідну відсіч їм давати не могли в тих умовах", – каже захисник.

Фото: Надав Кирило Масалітін

Не було відчуття, що я помру. Не сьогодні.

Крім іншого, він добре пам'ятає момент вибуху, що стався саме у тому бараці, куди його і ще дві сотні побратимів по списку напередодні перевели з трьох інших бараків. Прокинувся від того, що навколо табору працювали ворожі гради. Перший вибух стався біля бараку. У момент вибуху, стояв і просто дивився на нього, за хвилину прилетіло в сам барак. Кирило отримав осколкове поранення в живіт, руки і ноги. Два осколки ще й досі має в ногах. 

"Чесно кажучи, мені певне просто пощастило вийти. Не знаю чому, але в той момент не було відчуття, що я помру. Просто чітко розумів, що не сьогодні. Не знаю, як воно так працює", – роздумує боєць.

Після теракту кілька тижнів перебув у лікарні Донецька. Туди до нього підсилали пропагандистів з камерами, які задавали питання полоненим під впливом ліків. Потім Кирила знову повернули в Оленівку. 

"Про звільнення не знав, просто по списку зібрали, вивели вранці, а виїхали з Оленівки о 6-й чи 7-й вечора. Першим дзвоником про те, що можливо нас обмінюють було те, що я почув прізвища наших поранених хлопців. Я розумів, що вони важкопоранені і що нема сенсу їх відправляти в іншу колонію. Хоча розумів, що росіяни і логіка несумісні речі, але сподівався на те, що це таки обмін. Потім нас відвезли на КамАЗах у Таганрог, пересадили в літак. Стало вже геть незрозуміло, що й куди – летимо або дуже далеко, або додому", – пригадує Масло.

Три складові доброго військовослужбовця – дисципліна, підготовка і мотивація

Кирило із власного досвіду знає, як важливо працювати з кадрами, бачив шлях підрозділу від батальйону до бригади. 

"У якийсь період, коли в 2015 році відбулися другі чи треті мінські перемовини, нас вивели з передової. Тоді стало зрозуміло, що єдиним шляхом для нашого існування є розвиток і професіоналізм. Підрозділ обрав цей шлях і весь цей шлях розвивався, тренувався, воював. Ми максимально якісно намагались робити свою справу. Оборона Маріуполя згодом показала на практиці, що те, що ми готувались, було не просто так. У тих умовах, в яких ми знаходились під час оборони, якби підрозділ був погано підготований і невмотивований, то оборона закінчилась би дуже швидко", – каже Масло.

Він пригадує випадок, коли побратими, опинилися в оточенні в місті і фактично у кожного з них залишилось лише по два набої в магазинах. Тому бої у прямому значенні точилися до останнього набою.  

Каже, що вважає героями більшість хлопців, які воюють і не хоче когось виділяти. Тим більше, що часто воїни проявляють героїзм не відразу.

"На моїй практиці траплялися люди, по яких на етапі підготовки неможливо було сказати, що він буде відважним воїном чи має міцний характер і так далі. Але коли починають воювати, ти розумієш, що помилявся і даремно не бачив у ньому воїна. І бувають навпаки, коли люди до початку бойових дій виглядають такими, що можуть звільнити всю Україну одним махом. А там їм стає складно і вони не можуть до цього швидко адаптуватись. Тому за конкретними рисами рекрутів не підбереш. Але є три складові, які точно мають бути у будь-якого військовослужбовця. Це три фундаментальні фактори – дисципліна, підготовка і мотивація", – наголошує він.

Кирило Масалітін вірить, що українські військові здатні досягнути успіху в цій війні. Хоча банальних фраз воліє уникати, намаючись наближати перемогу не словами, а власними вчинками.