Інфляція 11% контрольована, але не така, яку ви хочете, якщо заощаджуєте на пенсію, — аналітик Демків

Михайло Демків — аналітик фінансової групи ICU. Займається оглядом та випуском аналітичних звітів щодо банківського сектору України. Раніше працював аудитором у міжнародній компанії "Делойт", де наглядав за звітністю українських банків відповідно до локальних та міжнародних стандартів. Має ступінь магістра економіки Центрально-Європейського університету в Будапешті та магістра фінансів Львівського національного університету імені І. Франка.

Ведучий програми — економічний оглядач Андрій Яніцький.

Дякую, що завітали до нас. Тим більше я думаю, ви можете пояснити рішення Національного банку України. Буквально цього тижня було рішення про зміну, а точніше про незмінну облікову ставку Нацбанку. Що це значить для простої людини, що в неї в житті від тої облікової ставки змінюється?

Національний банк змінює або не змінює ставку, приймає рішення вісім разів на рік. І навряд чи будь-яке конкретне одне рішення, особливо якщо це нічого не змінити, суттєво змінить життя українців. Я б це порівнював із реакцією на щось. Порівняв би з нашою реакцією: стало холодно — ми вдягаємо шапку, відреагували. Забули відреагувати, ходимо, застудилися. Є проблеми. Так само і тут, тільки Національний банк реагує не на погоду, а на інфляцію. Це той ризик, проти якого він намагається боротися, боротися підвищенням ставки.

Але ж ми бачимо, що ціни зростають невпинно, понад 11% в річному вимірі, а ставку центробанк цього разу не змінив. Він вважає, що недостатньо ще висока інфляція, чи чому так?

Власне, немає нічого досконалого, є, звичайно, і зворотній бік медалі. При підвищенні облікової ставки за нею йдуть, підвищуються ставки за цінними паперами, підвищуються ставки за кредитами та депозитами. Особливо кредити, зростання їхньої вартості погано відбивається на зростанні економіки. А у 2021-2022 роках Національний банк погіршив свій прогноз зростання економіки, і це є проблемою. Тобто йому потрібно балансувати між двома речами: зростанням інфляції і слабким відновленням економіки.

З одного боку, ціни наступають, з іншого боку треба, щоб розвивалася економіка, доходи населення зростали. І Національний банк постійно обирає, зараз обрав доходи?

Місяць тому обрав ціни.

Пригальмувати ціни.

Пригальмувати ціни. І в принципі, десь так показав пальцем, що якщо ціни продовжать зростати, то і в грудні він абсолютно може підвищити облікову ставку. Мені здається, що це така вербальна інтервенція, словами показати, що може бути ай-яй-яй, при тому не вдаватися до підвищення облікової ставки у грудні.

Наступний перегляд ставки відбудеться в цьому році, чи вже в цьому році вичерпали всі?

У грудні.

У грудні ще можуть бути сюрпризи, скажімо так.

Наразі у планах дочекатися до серпня-вересня наступного року, і тоді вже на фоні того, що інфляція буде становити 7%, можливо, 6%, Національний банк почне знижувати облікову ставку.

Інфляція понад 11%, 11,2%, наскільки я пам’ятаю, чи 11,5%...

11,2% — це був прогноз Національного банку. Тобто інфляція вийшла у вересні навіть трошки меншою, ніж планував Національний банк.

Це вже загрозливий відсоток інфляції, чи в принципі, можна поки що не хвилюватися? Ми знаємо, що є таке поняття "гіперінфляція", є поняття "інфляційна спіраль". Це ще можна контролювати чи ні?

Це однозначно можна контролювати. Це не той показник, як в поганих країнах, чи який ми пам’ятаємо у минулому. Але це точно не той рівень, який ви хочете. Коли ви заощаджуєте на свою пенсію на багато років вперед, ви не хочете бачити інфляцію 10-11%. Ви хочете, щоб вона була помірна. Національний банк таргетує, прагне на цей час інфляції 5% плюс/мінус один відсоток.

А чому 5%? Чому взагалі не спробувати уникнути інфляції? Або, може, дефляція була б добре?

Ми знаємо з історії економіки, що на кінець XIX століття, коли гроші були прив’язані до кількості золота в країни, частими були дефляційні процеси, коли ціни падали. І це не стимулювало виробляти, оскільки ви сьогодні виробляєте, вкладаєте гроші, а завтра ви продасте свій товар дешевше, ніж продасте сьогодні. І це ніколи не було добре. Національний банк поки таргетує 5%. Був час, коли ми ціллю ставили 10%, це було не так давно. В майбутньому, мабуть, це буде через декілька років, не раніше, напевно, ніж роки через три, ціль можна буде посунути нижче. Сполучені Штати, та країна, на яку потрібно рівнятися, прагнути, ставить ціль 2%. Це той нормальний рівень, за якого ваші заощадження не знецінюються дуже швидко, ви можете інвестувати в них, і водночас це нормальний є стимул для виробників товарів.

Перед тим, як поговорити на іншу тему, про Міжнародний валютний фонд, послухаймо людей на вулицях Києва. Ми їх спитали, чи правильно, що Україна бере гроші у МВФ, чи ні, чи радіють вони останньому рішенню, чи ні. Ось такі відповіді ми почули. Звісно, це не соціологічне опитування, а випадкові перехожі, це не репрезентативне дослідження. Але, як ми бачимо, багато людей кажуть, що все ж таки треба брати, низькі відсотки, і самі ми не можемо впоратися, вийти з ситуації фінансової. Яка ваша оцінка, чи нам потрібна співпраця з Міжнародним валютним фондом — не просто співпраця, а саме кредитна програма?

Я, признатися, здивований реакцією населення. Я очікував, що вона буде негативна, оскільки є така стигма кредитів, що це є погано, треба жити за своїми запасами. Я, в принципі, є прихильником того, щоб позичати кошти у МВФ. Ці транші, якщо вони будуть, я сподіваюся, що це дійсно буде так, будуть спрямовані на фінансування дефіциту бюджету. Оскільки ми кожен рік витрачаємо більше, ніж уряд збирає коштом податків та інших платежів. Відповідно, десь треба різницю позичати. Міжнародний валютний фонд дає гроші дешево, дешевше ніж їх можна залучити на ринку, однак просить заради цього реформи, і просить непопулярні речі. Непопулярні речі як для самих виборців, яким вони не подобаються, так само просить десь поступки по суверенітету, як-от вибір суддів. Але враховуючи те, що у нас одвічна проблема є судова система, то можливо, тут варто спробувати.

Серед непопулярних, я так розумію, ринкові ціни на енергоносії, традиційна тематика, що фізичні особи мають сплачувати по тих самих тарифах, що і юридичні особи. Єдине, що передбачено субсидіювання бідних верств населення. Що ще є тепер у вимогах, на які погодилася Україна? Чи ми ще не знаємо всіх цих вимог?

Ми не знаємо зараз до кінця всіх вимог, оскільки меморандум не буде оприлюднений, доки не буде засідання МВФ, засідання борда (Board of Governors, Рада керівників, вищий керівний орган МВФ, — ред.), який повинен його погодити. Власне, українські проблеми не є унікальними. Майже кожна країна - клієнт МВФ, вона стикається з проблемою субсидіювання якихось продуктів. Дуже часто це паливо або газ, або бензин, або харчі, на які десь йдуть пільги, і ці пільги є часто джерелом корупції в країні.

Тобто, політики хочуть сподобатися своїм виборцям, кажуть: буде вам дешевий хліб, наприклад, а дофінансовують цей дешевий хліб коштом податків всіх людей.

Шляхом всіх платників податків.

А ще, крім того, цей дешевий хліб перепродають за кордон по ринкових цінах. Умовна ситуація, так.

Абсолютно схожа ситуація є з курсом. Курс тримає якийсь не ринковий, нижчий, і якась частина наближених людей може купувати по цьому не ринковому курсу. Так є в дуже багатьох країнах, Україна з цього поступово виходить. І в принципі, реформи — ті які є не популярними, ми вже досить давно в різних програмах МВФ і ми бачимо, в принципі, їхні наслідки. Курс у нас був і 24, і 27, і 28. Але ми не чекаємо, не маємо такого ризику, що завтра він обвалиться вдвічі, як ми жили дуже багато років. Ми не боїмося, що завтра якийсь великий банк завалиться і ми не зможемо забрати з цього кошти. Тому що ці речі були реформовані. Їх потрібно десь дореформувати. В банківській сфері, вже, в принципі, Рада цього тижня, по суті, завершила блок питань. Залишається по юридичній… І я хотів би сказати, що не так давно, ще влітку, ми вважали, що МВФ в Україні не буде. Позиції двох сторін були надто далекі одна від одної. Але десь Україні пішли назустріч, пішли назустріч, напевно, по політичних питаннях. Ми були десь так, нас здурили з Північним потоком-2, і компенсацією десь послабили трошки ці речі. Плюс енергетична криза у світі. Ріст цін на енергоносії: на газ, на пальне, в принципі, багатьох дуже країн спонукав до того, що вони самі субсидіюють тимчасово для населення. Просто, щоб пережити цей тимчасовий постковідний стрибок цін. І в такій ситуації від України вимагати максимально встановлювати ринкові ціни, це є неможливо.

Скільки ми отримаємо грошей в цьому році?

В цьому році я думаю, що ми отримаємо $700 млн.

І це вже другий транш, перший ми отримували, я не пам’ятаю...

Минулого року.

І програма має вже завершуватися. Вона була розрахована, здається, на півтора року. Тобто, фактично вона почалася в кінці минулого року, і десь на початку наступного мала б завершуватися.

Вона закінчилася цього року, по суті. І робочою ідеєю є продовжити програму на наступні пів року. В принципі, в уряді, в Національному банку говорять про те, що в першому півріччі наступного року Україна буде отримувати ще два траншу, буде по графіку їх отримувати. Я в це не вірю, оскільки, знаючи нашу співпрацю, у нас набагато більше є відстані по часу між траншами. І, скоріше за все, за ці пів року просто буде передомовлено на нову програму, більш тривалу. І вже я сподіваюсь, з прицілом.

Ми з 1990-х років щороку або майже щороку намагаємося отримувати гроші МВФ. Колись ми можемо вийти з цього замкненого кола і почати жити так, як живуть, я не знаю, Японія, Америка й інші розвинуті країни, коли самі ми розраховуємо на свої сили?

Так, як Японія чи США — навряд чи. Але, напевно, треба ставити за ціль нашого західного сусіда, Польщу. Польща завершила співпрацю з МВФ по кредитуванню десь приблизно тоді, в 1990-х, коли Україна отримала свій перший транш. Тоді були такі невеликі зовсім суми. І зараз, в принципі, Польща за рівнем економічного розвитку, після 25 років безперервного зростання економіки, вони наздоганяють і випереджають окремі країни Західної Європи, просто дуже крутий успіх. І вони завершили ті речі, які ми зараз так болісно проходимо, згаявши купу часу, але це те, куди потрібно прагнути. Індикатором того, що нам МВФ не потрібний, напевно, може бути вищий кредитний рейтинг. Зараз він є слабкий, набагато слабший, ніж у Польщі. І та вартість залучення коштів на зовнішніх ринках. Сьогодні Україна може позичити в доларі 6-7%, навіть вище 7% в моменті. Деякі окремі країни навіть в Африці, Камерун, можуть позичити під 4% з гаком. Вірменія, Узбекистан — непогано. Країни, від яких ми навіть трошки відстали. Я думаю, що десь вийти як мінімум на цей рівень — і це вже означатиме співпрацю з МВФ в іншому форматі, у форматі консультації, технічної допомоги, — те, як всі країни світу, крім Північної Кореї, працюють з МВФ. Їздять спеціалісти, але не отримують кошти. Напевно, з таких найбільш розвинутих країн, які отримували від МВФ — це навіть не був кредит, а рішення про кредит, який вони не вибрали, бо він не потрібний, — це була Румунія на початку ковіду.