Київ застряг між Китаєм і Тайванем

Багато українців хочуть співпрацювати з Тайванем, але синдром шантажу все ще присутній. Чи є ця нерішучість наслідком зовнішнього тиску чи внутрішнього небажання?

Поїздка спікера Палати представників Конгресу США Ненсі Пелосі до Тайваню дозволила багатьом українцям ознайомитися з політичними проблемами острова, який до цього часу залишався дещо поза межами українського інформаційного простору.

Для української громадськості одкровенням стала заява пані Пелосі, яка прирівняла свій візит до Тайваню до поїздки в українську столицю і написала на сторінках Washington Post, що кожен візит є підтримкою демократії у протистоянні з диктатурами. Той факт, що для впливового американського політика російський напад на Україну і китайські погрози щодо Тайваню знаходяться в одній системі координат, змусив багатьох українських політиків і громадських діячів по-іншому поглянути на непрості відносини між "двома Китаями".

Історія втрачених можливостей і суперечностей

Фактично на українському порядку денному завжди був "один Китай" - Китайська Народна Республіка, яка значною мірою є спадщиною радянського минулого. Тайвань якщо і згадувався, то лише із засудженням "реакційного проамериканського режиму".

Але навіть після проголошення Україною незалежності Тайвань спеціально не згадувався, насамперед тому, що частина української еліти завжди покладала надії на китайську підтримку як альтернативу співробітництву як із Заходом, так і з Росією.

Ще у червні 2011 року тодішній президент України Віктор Янукович і тодішній Голова КНР Ху Цзіньтао підписали Декларацію про стратегічне партнерство, але вона так і не була реалізована.

Падіння режиму Януковича змусило Пекін насторожено ставитися до України, а тим більше до її євроатлантичних амбіцій, не кажучи вже про її конфлікт з Росією.

Втім, надії ще не згасли. Петро Порошенко, обраний президентом у 2014 році, зустрівся з головою КНР Сі Цзіньпіном, який заявив про готовність "відігравати конструктивну роль у врегулюванні кризи" - так Пекін зазвичай називає російське вторгнення в Україну.

Спроба китайських компаній захопити контроль над стратегічним підприємством "Мотор Січ" (багаторічного керівника якого В'ячеслава Богуслава затримано за звинуваченням у державній зраді) призвела до кризи у відносинах між США та Китаєм ще на початку президентства Володимира Зеленського. США були стурбовані тим, що нові власники підприємства зможуть виробляти продукцію військового призначення для КНР і таких країн, як Іран - експерти тоді говорили про "крилаті ракети для Пекіна і Тегерана". У результаті угоду було скасовано, а проти китайських компаній, які претендували на українське підприємство, були введені санкції США та України.

Приваблюють темпи зростання

Президент Зеленський запевняв, що за його каденції ні Китай, ні будь-яка інша країна не зможе отримати контроль над "Мотор Січчю". Однак ще влітку 2021 року, за кілька місяців до російського вторгнення, лідер правлячої фракції партії "Слуга народу" у Верховній Раді України Давид Арахамія заявив про намір скористатися досвідом Комуністичної партії Китаю в управлінні економікою та розбудові держави.

А перший віце-спікер парламенту - теж з президентської партії - Олександр Корнієнко в інтерв'ю китайському телеканалу CCTV 13 зазначив, що "темпи економічного зростання КНР під керівництвом Комуністичної партії Китаю та її лідерів є просто прикладом для всього світу".

У кулуарах українського політикуму в той час подейкували, що існує впливова група осіб, представники якої переконані, що Захід вимагає від української влади "занадто багато", коли нагадує їй про проблеми з реформами, тож домовитися про інвестиції з Пекіном буде набагато простіше. Однак високопоставлені китайські урядовці, з якими мені доводилося неофіційно зустрічатися під час їхніх візитів до Києва, загалом не висловлювали жодного ентузіазму щодо фінансової допомоги Україні.

Наживайте нових друзів, а не нових ворогів

Напад Росії на Україну має змінити ситуацію.

Пекін неодноразово пояснював причини війни словами, які ми не раз чули від російських лідерів і пропагандистів, звинувачуючи Захід у створенні умов для російської агресії.

У Тайбеї одразу стали на бік України і розглядали російську агресію як прелюдію до можливого нападу Китаю на Тайвань. Тайванські лідери намагалися налагодити контакт з представниками державної та місцевої влади - попри те, що Тайбей не має представництва в Києві навіть на тому рівні, який є у Варшаві, Празі чи зрештою у  Москві.

Разом з тим, міністр закордонних справ Тайваню Джозеф Ву провів віртуальні зустрічі з предстоятелем Православної церкви України митрополитом Епіфанієм та мером Києва Віталієм Кличком, за результатами яких були виділені кошти на гуманітарну допомогу та відбудову українських міст і храмів Структури.

У серпні голова комітету з міжнародних справ і міжпарламентського співробітництва (фракція "Слуга народу") Олександр Мережко оголосив про створення міжфракційного об'єднання з розвитку відносин між Україною і Тайванем. Міністр закордонних справ Тайваню Джозеф Ву в інтерв'ю українському телеканалу "Еспресо" повідомив, що очікується візит пана Мережка на острів. Однак, високопоставлений парламентар так і не прилетів до Тайваню. Першими народними депутатами України, які відвідали Тайвань, стали представники опозиційних фракцій - народний депутат від "Голосу" Кіра Рудик та народний депутат від "Європейської Солідарності" Микола Княжицький.

Чому в Тайбеї досі не бачили Мережка - великого ентузіаста розвитку відносин з островом - і не отримали співчуття з приводу загибелі 25-річного тайванського добровольця Зенга Шенгуанга, який загинув під час служби в ЗСУ?

Поки що офіційного пояснення цьому немає. Неофіційне пояснення зводиться до того, що відхід від влади високопоставленого парламентаря може змусити Пекін відмовитися від свого "нейтралітету" в конфлікті - хоча зрозуміло, що про фактичний нейтралітет Китаю не може бути й мови, і Пекін стримує надання більшої допомоги Москві лише зі страху потрапити під західні санкції.

Не виключено також, що китайське лобі впливових політиків і бізнесменів, сформоване в Києві задовго до війни, все ще плекає надію на те, що після закінчення бойових дій вдасться домовитися з Пекіном про ті самі "інвестиції", які не будуть пов'язані з вічними західними умовами та вимогами.

І тут знову доводиться нагадувати про цінності - ті самі цінності, з якими був пов'язаний візит Ненсі Пелосі та інших американських конгресменів в Україну і на Тайвань.

Микола Княжицький, який відвідав острів з групою впливових західних парламентарів, зазначив, що група з розвитку відносин з Тайванем є однією з найбільших у польському парламенті, що не заважає Польщі активно торгувати з Китаєм. Політики з країн Центральної Європи відвідують Тайвань без побоювань, що їх поїздки зашкодять економічним відносинам з КНР або вплинуть на політичні пріоритети китайського керівництва.

Україна вже переконалася на прикладі відносин з Росією, наскільки небезпечно піддаватися шантажу у двосторонніх відносинах, і як готовність виконувати "побажання" партнера породжує відчуття безкарності та відмову від рівноправного діалогу. Небажання Києва навіть зараз "помічати" Тайвань і щира готовність Тайваню підтримати Україну в її протистоянні агресору свідчить про те, що такий синдром шантажу все ще не подолано остаточно.

Статтю перекладено із видання Visegradinsight.eu