Колективні панічні атаки

Вони п’ють заспокійливе, нарікають на безсоння, намагаються розповідати оточенню вже другий рік, як переживають за Україну.

На протилежному краю - ті, хто постійно під обстрілами. Вони, навпаки, ніколи не розповідають, що їм гірше, ніж іншим, хоч гірше вже бути наче не може. І навряд чи п’ють заспокійливе, бо їм постійно треба бути притомними, з холодним мисленням.

А між ними – решта, хто не хоче опинитися ні серед перших, ні серед других. Саме на них спрямовано найбільший тиск, і вони найбільше зазнають маніпуляцій.

Пам’ятаю, як у лютому-березні 2022 року щовечора хтось зумисне публікував у фейсбуку повідомлення на кшталт: "Увага, ті, хто живе в районі Високого Замку (аеропорту, вокзалу), не ночуйте вдома, бо буде обстріл". Оскільки ми ще не звикли до дезінформації такого штибу, то не знали, чи вірити, чи "береженого Бог береже".

Потім я стала видаляти авторів тривожних постів. Бо насправді нічого не відбувалось, а от для квартирних злодіїв то був шанс поживитись.

Тривожний напружений стан свідомості дозволяє на неї впливати будь-кому, і кожна панічна атака переходить у те, з  чим не поборешся заспокійливими пігулками, тут потрібні значно серйозніші препарати, які дають непередбачувані ефекти й призводять до зміни особистості. Я маю на увазі апатію, зневіру замість непідконтрольного страху.

Читайте також: Де Україна?

На другому році війни, що вже ось-ось стане третім, лякачки сиплються у наші голови, як авіабомби. І ніхто вже не опиняється на самоті зі своїм страхом. Нас пробують об’єднати вже колективним страхом.

1. "На фронті щось страшне" (Але не страшніше, ніж у лютому 2022 року, коли ми не знали, здасть Україну влада чи ні, і на Банкову йшли диверсійні групи).

2. "Зброя закінчується. Скоро не буде чим воювати" (Наразі вистачає. На сьогодні, на завтра, а післязавтра підкинуть ще).

3. "Хлопці втомились, скоро не буде кому воювати" (Втомлюються ті, хто не воює, а ви краще згадайте  десятки тисяч парубків, які повтікали за кордон, і спрямуйте свою злість на родичів, знайомих, сусідів, які покинули власні родини, рятуючи свою шкуру й відкуповуються від них грошима. Вони нікчемні. А треба буде воювати, підемо всі, хто залишиться).

4. "Нам перестануть допомагати, бо у нас влада погана, а наші біженці не завжди поводять себе за кордоном достойно" (Якщо перестануть допомагати, хоч цього і не станеться, то завтра матимуть Бучу у себе в Польщі, Німеччині, Франції. А наші біженці принаймні не влаштовують масових мітингів і терактів на підтримку Палестини).

Читайте також: Муки пекла

5. "Україну змусять піти на примирення з Росією" (Той час  минув і Україна є самостійним суб’єктом геополітики. Ніхто її не змусить).

6. "Закон про нацменшини уб’є українську мову та культуру" (А ми на що є? Битва за мову хай ще не виграна, але вже не програна, і ніякі злоякісні вкиди лівих і москвофілів вже не змінять ситуацію. А спроби реваншу будуть ще довго).

7. "Українці крадуть під час війни"  (Не читайте патріотичних книжок про Другу світову. На кожній війні є мародери, й то дуже багато. Це той випадок, коли шкодуєш, що у нас скасували смертну кару. Але є ще суд Лінча і буде український Моссад, якщо закони не діятимуть).

8. "Танці на кістках під час війни. Всі ці весілля, корпоративи, танцюльки" (Це теж було і, коли його стане забагато, втрутяться правоохоронні органи. А ми тим часом будемо висловлювати своє глибоке обурення вголос і публічно).

9. "За що ми воюємо?"  (За свою рідну землю, як і тисячу років тому. Ми — на боці  світла).

10. "Українці пересваряться між собою і програють війну" (Назвати негідника негідником, зрадника зрадником, боягуза боягузом – це нормально, це корисно для здоров’я. Це – на часі).

Як бачите, нічого нового немає. Все це було раніше. І це не ті самі граблі. Це – один і той самий ворог, який навіть не вміє мімікрувати й діє за старими, ще кагебістськими, методичками.

Звичайно, можна підібрати інші відповіді, щоб заспокоїти себе та близьких. Це я для прикладу. На кожну дію знайдеться протидія. Менше буде роботи після війни, якщо ми регулярно і спокійно вичищатимемо сміття з наших голів і заповнюватимемо свій час працею, творчістю, новими знаннями.

Спеціально для Еспресо.

Про авторку: Галина Пагутяк, письменниця, лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.