Кромлех на Подніпров'ї, старіший за Стоунхендж: як влада занедбує історичні пам’ятки, - розслідування Тетяни Чорновол

Держава нині платить майже 11 млрд грн за будівництва короткої 30-кілометрової ділянки траси Н-31 в бік міста Дніпра. Для порівняння за аналогічну суму за президентства Петра Порошенка будівельники отримали підряди на будівництво на цій трасі вдвічі  більшої ділянки.

На додачу до тієї суми держава оплачує послуги проектантів та послуги археологів. Сума тендеру на археологічні розкопки тієї ділянки дороги також істотно вища, ніж раніше в аналогічних 25 млн грн.

Однак, коли прочитала новину від начальника служби автомобільних доріг Дніпропетровської області Олександра Коломийцева, що під час робіт по будівництву траси Н-31 археологами був знайдений український Стоунхендж - кромлех старіший за Єгипетські піраміди, здалося, що це певно  найефективніше використання коштів "Великого будівництва".

Однак, як виявилося, кромлех не має жодного відношення до Великого будівництва. Кромлех був знайдений не на трасі Н-31, а на іншому боці Дніпра під час розкопок в селі Новоолександрівка замовлених приватною фірмою.

Вдається зав’язати переписку з керівником експедиції Дмитром Тесленком. Він пояснює, що робіт не має, бо фінансування не має: “5 млн грн не вийшли з казни навіть на папері”, – пише він нам.

Отже на будівництво державні кошти пішли, а на археологію, що повинна передувати розкопкам - ніт.

У квітні археологи почали розкопки великого кургану серед кортежної забудови, щоб звільнити землю для ще однієї вулиці котеджів, але раптом виявили в основі могили кам’яне коло - кромлех. У травні археологи оголили більшу частину кам'яного кола -кромлеху однак залишалася частина куполу – курганного насипу. Це виглядало вражаюче: кам’яне коло кромлеху, а над ним арка високого кургану.

У розрізі кургану було видно його  слоїсту структуру, що доводило, що кілька тисячоліть поспіль племена, що ховали в кургані своїх вождів досипали його висоту.

Тоді й почалося справжнє туристичне паломництво. Така увага суспільства гарантувала, що знахідка буде збережена. Тим паче всі сторони наперебій почали говорити про створення тут музею.

Однак вже у червні наша знімальна група кургану не побачила. Він був повністю знищений розкопками. Ліквідований! Курганна земля була розкидана навколо кучугурами, частина її пішла на підсипку дороги до сусідньої ділянки – її втрамбували щоб покласти зверху асфальт.

Така повна утилізація кургану виглядала варварством. Адже ніщо не заважало археологам залишити та законсервувати хоча би один сектор кургану. Не лише для демонстрації туристам, а задля поваги до титанічної роботи наших далеких предків.

Зауважу, в цьому кургані-кромлеху, як і у подібних археологи майже нічого не знаходять, крім решток. Зокрема в цьому кургані близько 20 поховань, а знайдено лише кілька горщиків та намисто з іклів вовка. Стародавні племена, що ховали свої авторитетних небіжчиків в кромлехах, віддавали їм почесті так би мовити трудовими ресурсами - кромлех побудований вручну з каміння, що важить від півтонни до півтори, висота кургану досипалася кілька тисячоліть. Бульдозери розтягнули всю землю за кілька днів.

Археологи говорять, що все законно таким є протокол розкопок, а використання бульдозерів це сучасні методи археології.

Ліквідація і повна утилізація кургану - це втрата. Як, приклад того, що можна було інакше, підходить документальна хроніка археологічних розкопок Бориса Мозолевського під акомпанемент його скіфської поезії: “Високе небо дихало в пульсарах, степи текли повільно, як псалом, її по скіфські звали Майосара, що значить юнка з місячним чолом”. Правда гарно? Римуючи такі строки він і знайшов золоту пектораль…і ця всесвітньовідома знахідка вберегла його від заслання в Сибір.

Навіть за радянщини, коли ліквідація українських історичних пам’яток було нормою, археологи проникали всередину кургану через вузьку штольню. Так, експедиція була змушена знести бік кургану важкою технікою, бо поховальні камери скіфів зазвичай було заглиблені на кілька метрів нижче материнської породи й інакше добратися до них було неможливо. Однак повністю курган не був ліквідований. На гугл-мапс видно, як він нині височіє біля міста Покровськ, яке в часи Мозолевського називалося Орджонікідзе.

Директор центру археології Києва Михайло Сагайдак вважає, що не було необхідності і повністю утилізувати курган в Новоолександрівці.

Що таке музеєфікований об’єкт? Це, коли пам’ятка приводиться у стан придатний для екскурсійного відвідання. Щось консервується, щось береться під скляний купол, щось реставрується, щось реконструюється, щось створюється. Так щоб максимально зацікавити туристів. У Західних країнах знайдені артефакти також найчастіше розміщуються поряд в музеї, навколо будується туристична інфраструктура.

Однак у наших кабінетах влади думка музеєфікувати знахідку в Новоолександрівці з’явилася лише після ліквідації кургану, тобто збираються музеєфікувати кромлех. І то на жаль далі порожніх публічних заяв справа не рухається. Є підозра, що утилізація кургану це тільки перший етап, наступним буде ліквідація самого кромлеху.

Наша знімальна група була на об’єкт в червні і виявила наступну картину: камені кромлеху були оголені археологами повністю крім того по зовнішньому діаметру археологи підкопалися на метр нижче каміння і покинули розкопки. Очевидно, що в такому стані, без робіт по консервації, об’єкт довго не простоїть. Камінні брили під власною вагою просто повипадають з кола.

Після візиту нашої знімальної групи минуло майже два місяці. Консервація так і не почалася, а дощові зливи вже пошкодили пам’ятку. Крім того кромлех до сих пір не отримав  охоронного статусу та рішення, щодо музеєфікації.

Місцеві активісти з цього приводу б’ють на сполох, вони підозрюють, що місцева влада зволікає в інтересах власника приватної землі навколо кромлеху, який не полишив плани забудувати цю місцину котеджами.

До речі, представники приватного забудовника відмовилися зустрічатися з нашою знімальною групою, хоча раніше радо робили публічні заяви, що вони навіть фінансуватимуть музеєфікацію пам’ятки.

Між іншим, які б не були плани щодо кромлеху у забудовника - згідно закону він ніяким чином не визначає його долю. Адже земля під курганом не була приватизована, він був захищений законом, як пам’ятка  археології, також є поняття 50-метрової охоронної зони навколо кургана. Отож, насправді долю українського Стоунхенджу вирішує влада і не лише місцева - центральна влада також могла би втрутитися в ситуацію, адже знахідка унікальна.

Такої ж думки і місцеві активісти, які вже який місяць поспіль звертаються до Володимира Зеленського з проханням включення кромлеху до програми Президента України Великої Реставрації.

Незрозуміло чому це не було зроблено до святкування 30-тиліття  Незалежності України. Цей кромлех Офіс Президента міг би зробити  одним з символів  свята, який би демонстрував стародавність України. Адже не від радянських автоматів з газованою водою за 3 копійки почалася Україна. Символ українського Стоунхенджу, який старіший ніж єгипетські піраміди пасував святковому ювілею куди би більше.

І справа тут не тільки в піарі - українське суспільство потребує системної реформи, яка би матеріалізувала історію України, через будівництво так би мовити мережі контактних зон, де українці можуть ручками  помацати історію.

Директор центру археології Києва Михайло Сагайдак наводить приклад Польщі, яка створила мережу  музеєфікованих об’єктів та музеїв по всій країні завдяки програмам їх аналогу “Великого будівництва”. Під час реконструкції доріг буквально відкривалася історія Польща.

А ще суспільству потрібна так би мовити децентралізація не лише в царині влади та фінансів, а також культурній, зокрема музейній.

Я згадувала Золоту пектораль. Про неї знають всі. А хто знає місто Покров? Це також Дніпропетровська область, 100 км південніше кромлеху - героя цієї програми. Там недалеко від Гірничо-збагачувального комбінату марганцевих руд і сірих панельних мікрорайонів тодішнього Орджонікідзе в кургані Товста Могила і було розкопане поховання скіфської царівна та її дитини повне золотих речей.

Місцеві історики і краєзнавці давно і марно просять Київ профінансувати будівництво музею біля кургану Товста Могила, а чому би не піти далі і не повернути на місце скіфську царицю в новозбудований музей з відповідним рівнем збереження цінностей та охорони.

Хіба повернення знахідок скіфського кургану на малу батьківщину не зробить Покров туристичною Меккою? Про Покров точно буде знати вся країна. “Ви з Покровська?”. “О, це там, де Золота Пектораль?” Натягнеться ниточка зв’язку сучасників з царськими скіфами, індекс патріотизму не лише покровців, а півдня України суттєво зросте.

Повернення оригіналу пекторалі в Покров це звісно дискусійне питання, але варто вже починати цю дискусію. І впевнена Київ від такої децентралізації не збідніє. Києву потрібна музеєфікація свої сакральних  місць народження.

А “Змієві вали” протяжністю 2 тиc км. Є хоч один музеєфікований об’єкт для демонстрації. А Трипілля? Що воно було на іншій планеті?

Люди схильні сакралізувати власне народження, і так само народження їх, як нації і народу. Тому найбільш стародавні пам’ятки, рештки давніх культур і цивілізацій викликають  найбільші емоції уяву та гордість у сучасних нащадків, формують національну ідентичність. Особливо, якщо щось стародавнє до чого можна доторкнутися знаходиться  в їх селі, в їх області, в їх країні.

Однак, я маю на увазі не лише архаїку.  Створення мережі цікавих музеєфіковані об’єктів будь-якого періоду історії вкупі з туристичною інфраструктурою дуже важливо для країни. Головна їх місія прив’язувати історію до території,  людину до землі на якій вона живе.

Історію, яка відома людям з підручника в школі легко переписується задля політичних цілей і що найприкріше традиційно у нас це робить держава агресор. А історія, яка прив’язана до місцевості - об’ємна, і як кожен 3D-об’єкт = стабільна. Щоб її переписати, треба фізично зруйнувати. А людина не лише її сприймає з цікавістю, а закарбовує в пам’яті.

Наприклад, екскурсія музеєм збудованим біля кромлеха здатна дати випадковим туристам більше розуміння про свою національну ідентичність, ніж вся шкільна програма з історії,  а також зорієнтувати в сучасній політиці.

Коли в деяких політичних шоу ви почуєте від проросійських політиків заперечення жахливих наслідків окупації України Радянським союзом, згадайте таку деталь: археологи знайшли в кургані в Новоолександрівці більше 20 поховань останнє датується 1932 р. Похований там голови колгоспу, який помер від голодомору, що особливо лютував на Дніпропетровщині. Це примушує як мінімум замислитися...

Це, до речі, ще один аргумент на користь музеєфікації  самого кромлеху і створення поряд невеликого музею знахідок з нього.  Адже це  зріз історії України.

До речі, герой цієї програми кромлех далеко не єдиний в Україні, навколо Дніпра багатенько розкопаних кромлехів, також багато ще укритих курганами. Жоден з них не музеєфікований. Наш герой кромлех в Новоолександрівці  унікальний тим, що найбільш цілісний. Однак у 20 км від нього є інший  кромлех, який  унікальний своєю історією.

Ось я біля нього в селі Микильське-нa-Дніпрі. На перший погляд не вражає - ми бачимо наче звичайну галявину з розкиданим по колу камінням. Однак послухайте його історію цього місця.

Розкопав цей кромлех у часи царської імперії відомий український дослідник старовини Дмитро Яворницький. Тут був найвищий в окрузі курган і Яворницький шукав тут поховання князя Святослава. В ті часи тут неподалік на скелі над Дніпром була прип’ята і бронзова таблиця, що сповіщала, що тут загинув князь Святослав. Та бронзова дошка, до речі, була першим пам’ятний знаком Київській Русі в історії…Вона була встановлена 1872 р.

Чому саме тут? Нагадаю шкільну програму, згідно відомого літопису Нестора князь Святослав Хоробрий був вбитий печенігами, які влаштували засідку біля порогів на Дніпрі.

Зараз біля кромлеху тиша, а раніше, коли тут була висока могила, з неї було видно, як об гранітні скелі б’ється вода, і чути, як реве найбільший дніпровський поріг прозваний Ревучим.

А тепер пригадайте, слова Заповіту Тараса Шевченка. Він заповідав поховати його на високій могилі цитую “щоб було видно було чути, як реве Ревучий”.

Заповіт був написаний після подорожі Шевченка вздовж Дніпра і, ще до того, як Яворницький розкопав цей курган. Що ж виходить Шевченко заповідав себе поховати тут? Ось на цьому місці, де я зараз стою на галявині посеред кромлеху. Отож просто страшно усвідомлювати, який глибокий символізм цього місця.

Порогу Ревучого давно не має. Скелі через які з ревом перекатувалася вода  затоплені водами після будівництва Дніпрогесу. Поріг похований під спокійним плесом Дніпра під ось цим дебаркадером приватного маєтку. Пам’ятний знак князю Святославу зберігся, він тут же у маєтку в приватній власності.

До кромлеха доступ є. Проте сумно бачити, як тут все захаращено, навколо чагарники. Тому я хочу назвати власника показаного  маєтку – це один з найбагатших людей України Ігор Коломойський.

Варто згадати цього відомого олігарха, бо це справжнє варварство проживати на такому мега історичному місці, де можливо загинув князь Святослав, де заповідав себе поховати Шевченко і де зберігся стародавній кромлех і бути настільки байдужим, що навіть не проявити ініціативу і не профінансувати хоча би порядкування території навколо пам’ятки.

Це ще одна сторону медалі. В країні відсутня не лише адекватна  державна політики відносно історичних об’єктів, а також вакуум  меценацтва. Проте це також питання до влади зробити меценацтво модним, вигідним, а в деяких випадках обов’язковим.

Петро Антип, якого ми вже цитували в цій програмі не лише відомий скульптор та художник він також створює  масштабні проекти з духом архаїки, що просто фантастично би пасували для облаштування туристичної інфраструктури навколо музеєфікованих об’єктів подібних на нашого кромлеху. Однак він не сподівається на державне фінансування, він вважає що система запрацює, коли буде об’єднаний державний і приватний капітал.

Однак хочу тут зауважити, що музеєфікацію всіх згаданих в програмі об’єктів вкупі з усією нинішньою програмою “Великої Реставрації” держава може легко фінансувати сама. І не потрібно шукати кошти. Все це може бути профінансовано лише за рахунок приведення до адекватної ціни вартості одного єдиного тендера.

Того самого, що я згадувала на початку програми.

Нагадаю, я починала з розповіді про найдорожчу дорогу в нинішньому “Великому будівництві”, де рекордна вартість одного кілометра дороги - 365 млн грн/кілометр. Для порівняння на цьогорічне фінансування “Великої Реставрації”  пішло менше коштів, ніж на фінансування двох кілометрів тієї дороги.

А ще я доведу, що то неадекватна вартість.  Ціна будівництва була роздута великою кількістю штучних споруд, розв’язок, мостопроводів, скотопрогонів. Їх на 30 км аж 24 штуки.  Зауважу, на Бориспільській трасі, що з’єднує Київ з міжнародним аеропортом  лише 4 мостопроводи і місцевість під Києвом куди густіше населена ніж лугове Подніпров’я.  Нажаль, єдине пояснення того, що проект так нафарширований містками та скотопрогонами - отримання більшої суми відкатів.

Отож підказка для влади варто лише зменшити “Велике крадівництво” лише на одному будівництві,  зменшити до розумного числа кількість штучних споруд в одному єдиному тендері і зекономлених 4 млрд грн. вистачить не лише для фінансування всієї нинішньої програми “Великої Реставрації”(її бюджет 2 мільярди). А також чимало лишиться на початок масштабної державної  роботи по створенню  контактних зон суспільства з історією – мережі музеєфікованих об’єктів по всій країні.

При чому цього вже прагне українське суспільство. Це демонструють пристрасті навколо нашого Кромлеху в Новоолександрівці. Зверніть увагу,  кромлех розташований  посеред села. Якщо тут буде музеєфікований об’єкт на тихих вуличках котеджної забудови з’являться галасливі туристи. Однак саме місцеві жителі найбільше виступають проти знищення пам’ятки і за його музефікацію.

Проте очевидно, що ці “верховні” повинні вирішити.

Зараз за 30 років Незалежності настав той момент, коли прагнення суспільства визначитися з національною ідентичністю досягли піку і це злочин не використати їх для зміцнення державності.

Зайве казати, що це інвестиції в безпеку. Підняття рівня національної ідентичності суспільства це запас міцності державності.

Отже, менше великого крадівництва й більше державного будівництва.