Лагідна українізація повинна закінчитися.  Має бути закон і санкції за його невиконання, – Віктор Винник

Віктор Винник став гостем програми "Волонтери та війна" журналістки "Еспресо". 

З початку повномасштабного вторгнення в кожного змінилося життя. І в нас постав "музичний фронт". Ви відіграєте далеко не останню роль у підтримці Збройних Сил України. Що робите протягом трьох місяців повномасштабного вторгнення? 

Концертів як таких зараз бути не може. Усі виступи зведені до збору коштів для наших захисників. Ми в міру своїх можливостей також, коли є змога, долучаємось до цієї роботи, тому що війна – такий час, коли треба спитати себе, де ти можеш бути максимально корисним, що ти можеш зробити для перемоги на своєму місці, максимально якісно і добре. Оскільки так сталося, що я займаюся музикою вже багато років, продовжую нею займатися. Єдине – це не концерти, а виступи зі збором коштів. 

Кому вже вдалося допомогти, кому допомагаєте? На що збираєте кошти?

Щодо Львова, то вже у п’ятницю буде третій концерт – виступ із Львівським джазовим загоном. Це активна група джазменів, які пропонують артистам зіграти їхній матеріал у джазовій обробці і подати це на публіку. Збираємо кошти на потреби полку "Азов". Це вже буде третій виступ. Думаю, будемо продовжувати, оскільки, лише з’являється можливість зіграти, я завжди підписуюся. Але треба ще розуміти, звертаюся до інших артистів також, завжди поцікавтесь: як буде відбуватися цей концерт і які є можливості. На жаль, є випадки, що організатори недопрацьовують і акція відбувається, але не досягає своєї мети в плані збору коштів, інформування, тому що люди не знали, що буде такий виступ. Тож потрібно, щоб логістика не підводила. Але такі концерти відбуваються через день, за таких умовах, я вважаю, це добре. 

Як вам вдається спілкуватися з полком "Азов"? Адже, щоб допомагати, потрібно знати, що потрібно…

Я безпосередньо не спілкуюся, спілкуються волонтери, з якими ми співпрацюємо як музиканти. Є окремі фонди, тому більше питання до організаторів. Просто долучаюся, роблю свою роботу. А на меншому рівні відбувається більше людське спілкування, тому що зараз в одному містечку планується невеличкий фестиваль, музичний марафон, де буде багато військових. У цьому випадку – це арттерапія. Для людей, котрі пережили жахи цієї війни на полі бою, обов’язково потрібна реабілітація. Пісня для цього надається найкраще.

Дуже прикро, що ми говоримо 2014, 2015, 2016, ну, ще трошки про 2017 роки, а потім хвиля цього артволонтерства спала. Конфлікт був доведений до тліючого. І це одна з причин, що ми були не зовсім готові до того, що трапилося 24 лютого. 

Ви їздили на передову у 2014-2015 роках. І вже сказали, що пісня добре впливає для реабілітації військових. А як пісня сприймається на фронті?

З часів повномасштабного вторгнення поки що ми не планували концертів. А ось 2014-2015 роки чудово пам’ятаю. До речі, мені дуже прикро, що ми говоримо 2014, 2015, 2016, ну, ще трошки про 2017 роки, а потім хвиля цього артволонтерства спала. Конфлікт був доведений до тліючого. І це одна з причин, що ми не були зовсім готові до того, що трапилося 24 лютого. Хоча пам’ятаю слова волонтерів, військових, що нам не уникнути великої війни. Тобто вона буде рано чи пізно. І це настало рівно три місяці тому. Що я помітив у таких окопних концертах: люди, котрі перебувають в умовах стресу, більше хочуть чути пісні навіть не на воєнну тематику, їм цього достатньо на місці. Вони хочуть чути відсторонені пісні. Я для себе розумів, що дуже важливо в той час, коли ми разом, створити умови, щоб люди бодай подумки відволіклися від реалій сьогодення, в якому перебувають. Це  розвантажує голову, і в цьому якраз полягає завдання артистів в умовах війни. 

Окрім концертів зі збору коштів, ви ще й встигаєте писати пісні та реагувати на те, що відбувається в Україні. Розкажіть ще про цю сферу життя. Знаю, вам вдалося навіть випустити свій альбом протягом цих трьох місяців.

Ми розуміємо, що війна почалася дуже давно, тому мене дивують люди, котрі кажуть, що війна розпочалася 24 лютого. Ні, це не правда, це просто нова гаряча фаза. Перші два тижні життя заклякло, але нині продовжується і буквально з перших успіхів, малих перемог нашої армії стало зрозуміло, що потрібно продовжувати жити. Це нові реалії, нові умови, в яких ми тепер будемо жити місяці, можливо, роки. Відповідно, треба робити те, що вдається найкраще. Тож, вдалося написати нові пісні з чітко означеною тематикою. Це все ж таки пісні воєнного часу, пісні війни, соціально-патріотичні пісні. Паралельно був виданий альбом – шостий альбом гурту "Мері" та Віктора Винника, але перша збірка. До цього ми видали п’ять альбомів протягом п’ятнадцяти років, і в кожному з них ще задовго до всіх подій були пісні на соціально-патріотичну тематику. Скажімо, такій пісні, як "Незнайомий мій брат" цього року виповнюється 20 років. У всіх подальших альбомах були дві-три пісні на національно-патріотичну тематику. Таке враження, що нині всі артисти почали писати пісні на військову тематику, хоча більшість із них досі взагалі ніяк не реагували на те, що відбувається в країні. Тому я подумав, буде правильно, щоб люди не шукали ці пісні в альбомах, а просто скомпілювати їх в одну платівку й запропонувати. Назва проста, оскільки альбом у 2016 році називався "Я з України". Цю збірку я назвав, "Так, я з України", замінивши латинську Z. Там є 18 треків. Це великий альбом для нашого часу, судячи із зацікавлення ним на платформах. Мені приємно, що люди цікавляться такою тематикою. 

"Нас закидають "русскім шлаком", а ми маємо протиставляти культурну стіну", – сказали ви в одному інтерв’ю. Як думаєте, зараз ця стіна є?

Зараз принаймні роблять кроки до такого протиставлення. Тому що кількісно – це крапля в морі. Але, оскільки я згадував про альбом "Я з України", є однойменна пісня, яка в трендах TikTok останнім часом, вона зараз увійшла у сто найпопулярніших треків від українського ютубу й перебуває там три крайні місяці. Що я помітив: раніше в цих чартах українського продукту було, можливо, п’ять відсотків. І це були не україномовні матеріали, а російськомовні, просто за географією це були українські виконавці. Зараз принаймні половина –  український продукт. Але, якщо ми подивимося, все одно на перших місцях вигулькують Моргенштерни й подібні. Рано влаштовувати переможні овації. Я не переношу конкурс "Євробачення", але в сучасних умовах, в умовах цієї війни в плані інформування гурт "Калуш" та їхня перемога зробили велику справу. Тому це якраз ті культурні цеглинки, з яких має вибудовуватися культурна стіна, яка впродовж майбутніх років і століть  має бути китайською стіною від цього "русского міра". 

Цього року українську пісню співали в усьому світі, це був хороший сплеск для розвитку нашої культури, якщо ми говоримо про "Євробачення". Але як втримати цю культурну стіну після нашої перемоги? Адже можна згадати три революції, коли відбувалося піднесення української пісні, а згодом усім ставало байдуже…

Не знаю, чи близько до нашої перемоги, але втримати тренд українства в Україні – надважливо. Вважаю, що лагідна українізація повинна закінчитися. Ми її мали тридцять крайніх років, і до чого це привело? Очевидно. Я би це жорстко не звучало, але має бути закон і санкції за його невиконання. Жах полягає в тому, що багато українців, які стали емігрантами навіть тимчасово, зараз вчать польську, німецьку, італійську мови, але не спромоглися вивчити українську.

Це правильне зауваження. Згадаймо про Помаранчеву революцію, який був підйом, і потім занепад. Якщо згадати Революцію Гідності у 2014 році, також був гарний шанс і була почата українізація, але дуже швидко настала реакція. Тобто настав відкат і вже в останні місяці перед війною був жах. Як буде цього разу? Дуже боюся, що ми можемо втратити і цей шанс, адже є велика проблема того, що люди, які повинні й будуть цим займатися (ми говоримо про українізацію), не розуміють, чим займаються, за моїми відчуттями, і їхнє гасло – "какая разніца". Вони можуть і так, і так, це для них не проблема. А для нас проблема, тому я за це переживаю. Не знаю, чи близько до нашої перемоги, але втримати тренд українства в Україні – надважливо. Вважаю, що лагідна українізація повинна закінчитися. Ми її мали тридцять крайніх років, і до чого це привело? Очевидно. Я би це жорстко не звучало, але має бути закон і санкції за його невиконання. Жах полягає в тому, що багато українців, які стали емігрантами навіть тимчасово, зараз вчать польську, німецьку, італійську мови, але не спромоглися вивчити українську. Ось у чому жах. І перед Європою соромно. Тому що європейці просто не розуміють людей, котрі називають себе українцями і не володіють українською. Я особисто пояснити їм цього не можу. 

Ви зауважили, що українці вчать будь-яку мову за кордоном, але не здатні вивчити української. Гарним прикладом є Львів. Він дуже русифікувався за час повномасштабного вторгнення. Нині ми боремося з російськими окупантами, а чи не доведеться нам вигравати війну не лише з ворогом, а й на культурному фронті?

Думаю, треба зменшувати толерувати цю справу, ту ж російську мову на вулицях, до прикладу. Потрібно на законодавчому рівні ще більш жорсткі обмеження. Знаю, що є окремі міста, які на місцевому рівні забороняють навіть у магазинах використання російської. Я вважаю, в умовах війни це дуже непогана справа. Є дуже багато людей, котрі придумають цим діям різні погані слова, але, панове, у нас війна. Білі рукавички і білі пальта тут ніяк не виходять. 

Питання – якими засобами це робити. Думаю, треба зменшувати толерувати цю справу, ту ж російську мову на вулицях, до прикладу. Потрібно на законодавчому рівні ще більш жорсткі обмеження. Знаю, що є окремі міста, які на місцевому рівні забороняють навіть у магазинах використання російської. Я вважаю, в умовах війни це дуже непогана справа. Є дуже багато людей, котрі придумають цим діям різні погані слова, але, панове, у нас війна. Білі рукавички і білі пальта тут ніяк не виходять. Треба на своєму рівні намагатися доносити це кожному через роз’яснення, через розмови. Чимало людей з України, які внаслідок війни перемістилися сюди, тут і залишаться. Багато кому немає куди повертатися. І ті, хто залишиться, в першу чергу мовою розбавлять наше середовище, відповідно, ми маємо зробити все, щоб у хорошому розумінні їх асимілювати, просто, щоб вони повернулися до себе, тому що вони такі самі українці, як і ми, в нас державна мова одна і нею треба послуговуватися. 

Погляньмо на те, що в нас відбувається зараз. Днями український кінорежисер Сергій Лозниця під час промови на Каннському кінофестивалі  засудив бойкот російської культури: мовляв, 30% людей в Україні російськомовні, і його промова була російською. Як може бути в нас якийсь діалог після таких висловів?

Це поганий дзвіночок, оскільки, у випадку Лозниці, він зняв хороший фільм про Донбас. Хороший у плані того, що він був правдивий. І тепер людина говорить такі речі. Це означає, що він перебуває у світі, де достатньо багато "вати", тому що, як би це не було сумно, але ми не звернули увагу на так звану "велику російську культуру". У світі є американська культура, британська, але чомусь ось ця приставка "велика" є лише в російській. Моє покоління виросло у 1980-х, ми виросли на кращих зразках "великої російської культури". Вона в нас і ми вже її з себе не викорінимо. Але наше завдання, щоб далі вона не йшла, щоб ми були останнім поколінням, яке знайоме з так званою "великою культурою". Якщо почати розбиратися, нехай ця велика російська культура залишається для росіян. Ми нічого проти неї не маємо. Втім час та історія показали: там, де проникає російська культура, за нею чомусь потім радісно проходять танки –  когось "визволяти", "денацифікувати", причина знайдеться. Але переважно "русскій мір" приходить туди, де для нього вже є підґрунтя. 

Ви в одному своєму інтерв’ю сказали, що не вважаєте себе патріотом України і не любите говорити про політику. Але чи не вважаєте, що саме такі люди, як ви, які протягом років демонструють свою українську позицію, мають бути в політиці?

Не те, що я не вважаю себе патріотом, йшлося про сам термін патріотизм, який за крайні роки дуже знівелювався. Нині людині достатньо одягнути вишиванку, сказати кілька лозунгів – і вона вже позиціонує себе як патріот. Про це йшлося. З приводу участі артистів у політиці, то всі попередні досвіди, які ми мали, на мою думку, були негативними. Тому я вважав і вважаю, що політикою мають займатися політики, оскільки політика – окремий вид мистецтва, науки, як хочете це називайте. У всьому світі політикою займаються політики. Я чекаю того часу, збираюся до нього дожити, коли і в нашій країні виросте нове покоління професійних політиків – людей далекоглядних, серйозних, самовідданих і патріотичних. Думаю, все в нас буде добре. На сьогодні займаюся тим, що мені найбільше подобається і, можливо, навіть трошки виходить – я про музику. А що буде далі – не знаю. Погано уявляю себе за трибуною якоїсь ради, але зараз війна. Нам таки треба дивитися вперед однозначно, проте вирішувати нагальні проблеми, які поставила перед нами історія сьогодні. 

Стежте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал: https://t.me/espresotb