Міфи та фейки, самвидав і Кучма, батіг і пряник – 5 книг про те, що нас мотивує

Павло Єремєєв. 33 спростування. Міфи та фейки з історії України. – Х.: АССА, 2023

Історія, як знати, сповнена міфів та фейків. Якісь із них виникли випадково, інші були створені, щоб заперечити існування українців як окремої нації. Пропагандистська машина працювала вправно, але настав час дізнатися справжню історію, яка захопить та зруйнує застиглий набір стереотипів. Зокрема у книжці Павла Єремєєва "33 спростування. Міфи та фейки з історії України" (Х.: АССА) ви зокрема прочитаєте, чому запорозькі козаки цікавіші за спрощений образ селян-утікачів; чи правда, що паризький аеропорт названий на честь українця; чи існує золото Полуботка; хто ж створив Велесову книгу і багато іншого. Тим самим 33 спростування, наведені в книжці, змінять ваш погляд на історію. Адже ці спростування теперішніх міфів дають змогу не лише більш адекватно зрозуміти історичний шлях України крізь століття, але й прищепити смак до самого процесу наукового пошуку, перевірки інформації та зіставлення фактів. Наприклад, щодо половців. "Щонайперше варто зауважити, що половці переважно не були вузькоокими монголоїдами, - зауважує автор. - Сама назва "половці", якою русичі позначали цей народ, на думку більшості дослідників, походить від слов'янського слова "половий", тобто світло-жовтий. Вірменські хроністи також називали половців словом, яке в перекладі означало солом'яно-жовтий. Саме такого кольору було волосся в значної частини половців. Це зовсім нехарактерно для монголоїдного типу. Східні джерела однозначно вказують, що кипчаки (так половців називали в Азії) на вигляд були відмінні від монголів, мали блакитні очі й руде волосся. Звісно, кочовики -- як це очевидно з самої їхньої назви - постійно знаходилися у русі, укладали міжплемінні шлюби, змішувалися. Тож не виключено, що дехто серед половців мав монголоїдні риси. Проте загалом то були люди, які належали до європеоїдної раси".

Раян Голідей. Відвага кличе. Доля допомагає хоробрим. – К.: Наш Формат, 2023

Ця книжка про те, як перемогти страх і проявити мужність у повсякденному житті. Тож "Відвага кличе" Раяна Голідея (К.: Наш Формат) - це історії про тих, хто відповів на її поклик, і про те, як стати такими людьми, гартувати власний шлях і виховувати в собі доброчесність. Звісно, Термопіли й Сараєво, Роза Паркс і Флоренс Найтінґейл, Магатма Ґанді й Авраам Лінкольн, про які мова, — це дуже різні приклади, але всі вони про сміливість. Тобто про ті випадки, коли звичайні люди йшли на незвичайні вчинки. Автор - американський письменник, маркетолог, популяризатор філософії стоїцизму - розглядає сміливість як першу з античних чеснот і вибір складного, але високого шляху. Він звертається до історії та літератури, вигаданих і реальних героїв, звільнення від рабства й рух за рівні права. Що мотивує виявляти нечувану сміливість, жертвувати життям заради цінностей та інших людей? У цій книжці ми познайомимося з різними відчайдухами і проявами сміливості. Це не обов’язково Мартін Лютер Кінг, Малала Юсуфзай чи Вінстон Черчилль. Не менш відважними є мати, що рятує дитину з-під авто, жінка, яка насмілилася йти власним шляхом, науковець-революціонер чи друг, що затулив товаришів під час аварії. "Які сили стримують сміливість? – питається автор. - Чому те, що так цінується, є таким рідкісним? Що заважає нам чинити так, як ми можемо й повинні чинити? Що є джерелом боягузтва? Страх, Фобос. Неможливо перемогти ворога, якого не розумієш, і страх - у всіх його формах, від жаху до апатії, ненависті й уникнення ризиків, - ворог сміливості. Ми ведемо битву зі страхом. Тому повинні вивчити страх, пізнати його, дослідити причини та симптоми. Ось чому спартанці будували храми страху. Щоб тримати його поруч. Бачити його владу. Щоб захиститися від нього. Неправда, що сміливці не почувають страху (страх притаманний усім людям) - але вони вміють підійматися над страхом і опановувати його, і саме це робить їх такими надзвичайними. Слід завважити, що без цього не буває величі. Одначе про боягузів нічого не написано. Нічого не відкладається в пам'яті. Ніщо не викликає захвату. Назвіть хоч одну добру справу, яка не вимагала б. бодай кількох секунд хоробрості. Отже, якщо ми хочемо стати великими, то насамперед повинні навчитися перемагати страх або принаймні підійматися над ним у важливі моменти".

Деніел Пінк. Драйв. Дивовижна правда про те, що нас мотивує. -  К.: Лабораторія, 2023

У цій книжці про новий погляд на мотивацію перед нами розкривають невідповідність між тим, що про мотивацію знає наука, і тим, як ми намагаємося мотивувати себе й інших людей насправді. Наприклад, більшість людей вірить, що найкращий спосіб мотивації - це винагорода або покарання, поширений метод батога і пряника. Натомість у книжці Деніела Пінка "Драйв. Дивовижна правда про те, що нас мотивує" (К.: Лабораторія) з’ясовується, що цей підхід - помилковий. Автор пояснює, що джерелом мотивації є третій драйв - наші вроджені потреби самотужки керувати власним життям (автономія), удосконалюватись та творити (майстерність), й покращувати світ навколо (мета). Компанії, які навчаться створювати середовище, що живитиме третій драйв, отримають продуктивніших й більш залучених працівників. А люди, які зрозуміють механізм роботи третього драйву, навчаться управляти внутрішньою мотивацією, бути наповненими та отримувати задоволення від роботи. Починалося ж усе, ясна річ, з мавп. "Поведінка приматів під час дослідження змушує нас поставити цікаві запитання до теорії мотивації, оскільки вони досягнули істотних навчальних результатів, а високий рівень ефективності зберігався без спеціальних чи зовнішніх стимулів, - дізнаємося ми подробиці досліджень. -  Що ж іще могло стати причиною? Шукаючи відповідь на це запитання, Гарлоу висунув нову теорію, яка ввела поняття третього драйву: "Виконання завдання, - стверджував він, - забезпечувало внутрішню винагороду». Мавпи розгадували головоломки з простої причини: задоволення від виконання саме собою було винагородою. Такі висновки здавалися тоді нечуваними, але те, що трапилося потім, ще більше спантеличувало й роздмухувало дискусії. Можливо, цей тільки-но відкритий драйв, який Гарлоу, зрештою, назвав "внутрішньою мотивацією", і справді існував".

Марія Сердюк. Геть! Твоє право на протест. – К.: Твоя книжкова полиця, 2023

Книжка Марії Сердюк "Геть! Твоє право на протест" (К.: Твоя книжкова полиця) недаремно називається саме так, адже "Геть!" - вигук, знайомий усім українцям. Він починає зміни в країні, стає рушієм революцій та зрештою допомагає досягти справедливості. Уміння висловлювати протест - суперсила нашого народу, у чому вкотре нас переконує авторка. Зокрема у своїй книжці вона пояснює виникнення гасел на зразок "Кучму – геть!" і "Так!" часів Помаранчевої революції. Бо саме так нам вдається відстоювати власні ідеї та переконання - інколи навіть ціною власного життя. Ця книжка дає відповіді на важливі запитання. Чому суспільству потрібні протести? Чому вони є рушійною силою змін у державі? Чому важливо вміти казати "ні"? Як діти можуть виражати свою волю? Які бувають види протестів? Та ще чимало всього іншого, що потрібно знати про те, як влаштувати протест. "Культурний протест, - нагадує авторка. - Зазвичай є реакцією на подію в культурному житті, яка викликає естетичне обурення населення. Часто вираження незгоди також проявлялося як культурний продукт чи явище. Творчість – один з інструментів культурного продукту". Зокрема у цій книжці про такі речі - просто, зрозуміло, лаконічно. Наприклад, про самвидав. "Самвидав - так називалися книжки, газети і журнали, які письменники і журналісти видавали самотужки". Або про цензуру. "У СРСР панувала дуже жорстка цензура, адже влада розуміла, що культурні діячі є ініціаторами та активістами більшості протестів. Перед публікацією будь-якого тексту його мали передати на вичитку спеціальній комісії, щоб та перевірила, чи все відповідає нормам. І тільки тоді текст дозволяли друкувати".

Венді Лоджіа. Усе, що я хочу на Різдво. – Х.: Ранок, 2023

Героїня книжки Венді Лоджії "Усе, що я хочу на Різдво" (Х.: Ранок) рахує дні до настання найліпшого свята року - Різдва. Вона переслуховує всі різдвяні пісні, пече імбирне печиво та носить оленячі ріжки, що світяться. Та цього року наша Бейлі Бріґґс сподівається на здійснення найзаповітнішого бажання — поцілуватися з коханим хлопцем під омелою. Неочікувано претендентів на серце Бейлі з’являється одразу два. Кого обере дівчина: Чарлі — таємничого незнайомця з британським акцентом, чи Джейкоба - привабливого спортсмена з почуттям гумору? Можливо, звички героїні нам підкажуть? "- Привіт, Білле, - вітаюся я. - Ти вже дочитав свою загадку? Ту, що про вбивство в Дубліні? - Авжеж, - усміхається він. - Уже й почав читати наступну книжку із серії. Я просто підсів на неї, Бейлі. Авторка - Тана Френч. Рекомендую й тобі. Я натягую на голову ковпак Санти з червоного плюшу й прибираю волосся. - Вибач, Білле, але не мій жанр. - Та знаю ж. Тобі подавай те, що й усім іншим юнкам. Історію кохання, - зверхній помах руки в мій бік. Хоча мені його ставлення видається дещо поблажливим, мушу визнати, що він має рацію - принаймні в моєму випадку. Я дійсно люблю історії про кохання. Особливо в різдвяному антуражі. Такі милі, в яких є обійми під пледом, гарячий шоколад і листування з червоними й зеленими сердечками та стікерами із Сантою. Я подивилася більше різдвяних фільмів каналу "Голмарк", ніж належить, і хоч я не адвокатка з мегаполіса, що повернулася у наше містечко, аби врятувати сімейний бізнес, і не всесвітньо відома письменниця, яка закохується у пекаря-вдівця, однаково вірю в силу різдвяного дива".