Мобілізація – ознака слабкості Путіна

Путіну доводиться визнати, що російська армія не може виконати тих завдань, які він напередодні поставив, не тільки не виходить на адміністративні кордони окупованих регіонів, а й втрачає території.  Путіну доводиться призначати «референдум» у областях, частина території яких не лише контролюється легітимною українською владою, а й повертається під контроль цієї влади після кількох місяців злочинної російської окупації та звірств «визволителів».

 При цьому Путін чудово знає, що мобілізація не є популярною у його співвітчизників.  Що більшість їх хоче стежити за цією злочинною війною з диванів і повторювати «патріотичні» гасла у соцмережах, а не жертвувати життям за безглузді путінські амбіції.  Але російський президент не має іншого вибору.  Генерали переконали його, що без нарощування армії він зможе перемогти у цій війні.  А перемога у війні, причому швидка – це питання виживання всього злочинного режиму, збереження його представниками всіх награбованих багатств.  Путін бачить, що затягування війни призводить до втрати підтримки.  Вже не лише на Заході, а й у країнах Азії та у власному суспільстві.  Він сподівається, що нове гарматне м'ясо допоможе йому схилити Україну до капітуляції.  Але насправді він лише збільшить можливості для власного краху, розширить прірву, яка з сьогоднішнього дня невпинно збільшуватиметься між ним і його ж власним народом, який він посилає на забій.