Моральна імпотенція. Як "хороші москалі" крадуть страждання українських біженців
Російські втікачі й посібники путінської системи намагаються прикинутись нужденними мучениками. Яким треба співчувати більше, ніж мільйонам українських біженців, які втратили через Росію дім і рідних
Отже, російський фотограф Сєргєй Пономарьов зняв для фотоконкурсу "LensCulture Portrait Awards 2023" серію портретів "хороших русских" в Лондоні, частина з яких цинічно не вилазить з єдиного телемарафону.
На світлинах Чулпан Хаматова, Ілля Азар, Міхаїл Зигарь, улюбленець Владислава Суркова Кірілл Сєрєбренніков та інші персонажі намагаються вдати із себе неймовірних страждальців і зіграти тугу за матушкою-Росією. Емігранти в чудових апартаментах позують з начебто предметами, які першими закинули в рюкзак. Сковорідки, засалені плюшеві зайці й ракетки для бадмінтону. Особливо вразила повна тітонька з порожньою тарілкою, яка намагалась вичавити неймовірну тугу.
Ось як описує проєкт фотограф, який стидається підписати себе на фотоконкурсі, як росіянин і видав себе за турка:
"Они публично осудили войну, и их голоса имеют решающее значение. Новое поколение русских изгнанников разбросано по Европе и постсоветским республикам, надеясь скоро вернуться домой. Проект представляет собой серию портретов русских эмигрантов в окружении личных вещей, которые они взяли из дома".
Так виглядає рафіноване жлобство і чергова крадіжка. Бо ідею проєкту рашист-фотограф украв з інстаграм-сторінки українського фотографа, який розказує історії українських біженців у Німеччині.
Підміна просто геніальна. Адже українці із Маріуполя, Харкова, Ірпеня брали з собою аж ніяк не мотлох і не ракетки для бадмінтону. Через російські ракети та авіаційні бомби в 500 кілограмів вони хапали дітей, домашніх тварин і документи. Кілька жінок взяли собі серед усього лише парфуми, бо вони мають сентиментальну вартість — їх їм дарували чоловіки, які лишились захищати дім. Це як спомин про статус, спокій і часточка розкошів із минулого життя, яке ураганом стерла російська окупація.
Що ж не так із "хорошими русскими" і їхніми сумними писками, які викликають не так жалість, як бажання реалізувати гарний хук зліва?
Кожен із цих персонажів максимально сцикливе створіння, який чудово себе почував усі 23 роки путінської влади. Вони брали газпромівські гроші, вони цуралися робити серйозні мітинги й з радістю ішли служити стовпам путінського режиму.
Кірілл Сєрєбренніков не стидався брати гроші у Суркова, який видавав програмні статті як раз і назавжди вирішити остаточно українське питання. Цей самий горе-режисер минулого року розмазував соплі у Європі про те, що "російська культура завше була проти війни". І головне, що європейцям треба допомагати не лише українцям, а й родинам окупантів, які відмовились вбивати та грабувати сусіда.
Ось пряма цитата Сєрєбреннікова з інтерв’ю іноземним журналістам:
"Очень важно помогать всем пострадавшим и помочь тем, кого отправили воевать, а семьи уже не имеют дохода. Деятели культуры должны помочь этим людям, и я это делаю сам".
Так, саме так — очевидно, що нині європейці мають пожаліти втікача, який своїм іменем легалізував терор і геноцид.
Або іще одна відома подруга з сумним писком — Чулпан Хаматова. У 2012 році вона була довіреною особою Путіна на виборах президента, вона рекламувала Єдіную Россію. А ще публічно зізнавалась, що на окупацію Донбасу і Криму у 2014 їй було байдуже, бо в неї був компроміс із собою і вона довіряла Путіну. Хіба не та Хаматова потім із задоволенням грала роль доктора Лізи — відвертої потвори, яка викрала із сиротинців Донбасу понад 500 дітей? По суті це була проба пера, як цупити українських дітей і стирати їхню ідентичність. Зараз її з блиском реалізує нова путіністка Марія Бєлова-Львова.
Ми маємо пожаліти працівника гламурної пропагандистської помийки "Дождь" Мішу Фішмана із ракеткою для бадмінтону? Саме ця особа зробила переможний репортаж з нагоди анексії Криму до РФ і не приховувала радощів з цього приводу. Чому ж такий сумний писок нині, Міш? Тобі ж грошей ніхто не дасть.
Всі ці гомосапієнс нагадують пласких червів, які шукають нового хазяїна після того, як минулий здох. Один-в-один бичачі ціп‘яки в пошуках нового шлунку. З такою безхребетною і цинічною інтелектуальною горе-елітою не дивно, чому у росіян трішки за двадцять одна ціль в житті — здохнути й згнити в канаві під Бахмутом.
Як журналіст я бачила чимало горя щирого, істинного в очах українців, життя яких на друзки розбила війна. Хто брів з дитиною на спині через холодну воду річки Ірпінь. Хто повз під обстрілами до нашої лінії фронту. Хто спав у погребі із малолітніми дітьми поруч із накритими тілами тих, хто не витримав болю.
Учора я брала інтерв’ю у жінки, яка втратила ноги від ворожого обстрілу на війні. Вона надзвичайно сильна і її шестилітній син знає, що трапилось із мамою. В її очах блиснули сльози лише раз, коли вона зізналась, що її чоловік уже три місяці як пропав безвісти. Але дуже хутко вона витерла сльози, посміхнулась і сказала: "Ми мусимо їх вбити. Або вони, або ми". Я дивилась потім їй у слід і стояла вражена цим знайомством. Там не було страждань, це чиста холодна сталь.
Тож коли наступного разу хтось із гламурних раша-лібералів захоче зробити пафосне селфі на тлі геноциду українців — треба нагадувати лише одне.
Товариші, варто не сидіти з кислими писками в Лондоні у сподіваннях повернутися додому на коні. Треба робити щось власними руками аби ваш дім не став остаточною клоакою Пригожина і Путіна.
Саме ваші голоси "имеют решающее значение" у цьому питанні. Ви мовчали десятиліттями — і ось логічний результат. Ви обрали шлях мовчазної імпотенції з надією, що ось українці переможуть Путіна і все буде супер — влада сама впаде в кишеню. Але так воно не працює. І я з гордістю скажу: ми зневажаємо Вас усіх.
Тіштесь сковорідками, якщо маєте нуль людської гідності.
Погані росіяни крадуть їх із будинків закатованих українців. Хороші росіяни беруть їх з собою аби видати себе за більш нужденного біженця з України. Це добрий тест на те, щоб визнати, що охлос за поребриком абсолютно однаковий. І треба його канселити назавжди.
Про автора: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка, авторка текстів для espreso.tv. Редакторка проєктів на Цензор.НЕТ.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
- Актуальне
- Важливе