Може, десь межи часами і є той час, що є часом розплати...

А звідтам — тиша.

Ні слова не ронить Господь. Аж перестають вірити, що Він чує. Аж грішать відступництвом, відрікаючись, бо: хіба може добрий Бог дивитися на смерть невинних?! Так, ніби Бог окремо, а смерть — привілей грішників.

Кажуть: передчасна, нагла, несправедлива...

Може, і є той час, що робить пімсту солодкою. Але доти гірчить полином і не висушує праведної спраги волаючого в пустелі...

- Де ти, Господи? Як дивишся на все це, ми ж бо до Тебе молилися, чола розбивали в поклонах, постилися і злословили лише потайки, змиваючи всяку неправду кров'ю Твоєю по сповіді...

Може, і є той час, коли очі відкриваються.

Читайте також: Мати гонор — значить "бути"

Коли вуха, врешті, зачинають чути. Коли опіки та шрами випалюють душу блаженством від дару відчувати... Але доти солод чужих обіцянок загоює рани, накладає пластирі, стигне медом у вухах і туманить зір — багатство убожества несеться світом і світить, і просвічує, і пломенить, і спалює...

Коли вуха, врешті, зачинають чути. Коли опіки та шрами випалюють душу блаженством від дару відчувати... Але доти солод чужих обіцянок загоює рани, накладає пластирі, стигне медом у вухах і туманить зір — багатство убожества несеться світом і світить, і просвічує, і пломенить, і спалює...

Може, і десь той час, що принесе добру заплату за добро, що платитися не повинно, бо нема йому ні ціни, ні міри, ні мірки. Аби спокута за його надмір не була такою жорстокою: чекати на рай по раю — справжнісіньке пекло. І воно тут і вже, без часу і години, без обіцянок і без черги. Бо життя треба боятися, а не смерти, що єдиною правдою у сім безчассі...

Може, і є десь страх, що має закінчення. Що дихання не спирає і не грозить замкнутися на горлянці тугим вузлом мовчання, що родиться з бажання говорити у порожнечу...

Джерело

Про авторку. Олександра Федорів (літературний псевдонім — Адель Станіславська), письменниця

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.