"На консервації та невисадженій картоплі": волонтер розповів, як люди виживали на окупованих територіях

Волонтер Руслан Алікперов став гостем програми "Війна і волонтери" журналістки "Еспресо". 

Руслане, розкажіть, у якому районі нині розвозите гуманітарну допомогу?

Я в Башкирівці за Чугуєвом, у напрямку Балаклії. Привезли сюди гуманітарну допомогу – їжу та ліки. Їдемо ще з одним волонтером його автівкою, завантажуємо повністю потрібними речами для людей і веземо. 

Ви розвозите допомогу цивільному населенню, яке вже не під окупацією. Які найнебезпечніші зараз райони й куди найважче доставити гуманітарну допомогу?

Це райони, які нещодавно звільнили українські військові,  насамперед Руська Лозова, Цвіркуни та райони поблизу. Там є ще маленькі поселення, де люди перебувають у складних умовах, у них немає газу та світла.

Українці таки запасливі люди. Тож три місяці тримаються на консервації, на картоплі тій, що не висадили. Стосовно їжі там немає великої гуманітарної проблеми, проблеми більше із ліками.

А що кажуть люди в містечках, звільнених від окупантів? Що їм зараз потрібно найбільше?

У тих людей, котрі лиш були звільнені від російських окупантів, проблеми не стільки з їжею, скільки з тим, що в них немає пального й  медикаментів. Ви ж розумієте, під окупацією були літні люди. Вони зовсім не мали можливості лікуватися два місяці. Це катастрофа. Зрештою, їм потрібна психологічна допомога, адже кожен день з перервами у 10-15 хвилин були "прильоти" різного калібру. Це не дуже додає хорошого настрою.

Ми знаємо, що нині тривають бойові дії в напрямку Ізюма. Чи вдається дістатися в ті райони?

Там наразі точаться важкі бої. У нас була евакуація поблизу Балаклії, вивозили літніх людей. Усе добре, вони зараз у лікарні, ними займаються фахівці. У тій евакуації була жінка, яка майже не ходила. Нещодавно ми отримали хороші новини – вона стала на ноги. Стосовно напрямку по Ізюму, звичайні волонтери туди не їдуть, можна їхати лише під наглядом Червоного Хреста й військових. 

Вдається евакуювати населення звідти?

Евакуювати можливо, але не з усіх територій. Наразі мій друг у Балаклії не може виїхати. Бувало, що місцеві якось домовлялися з військовими Російської Федерації, але зараз ці коридори відсутні. Наскільки мені відомо стосовно людей, які там залишаються – важке питання, там непроста ситуація.

Читайте також: "Люди просили, щоб ми повернулися, бо "прилетіло", – волонтер Ігор Балака про евакуацію з гарячих точок

Чи багато залишається людей на прифронтових територіях? Вони не хочуть виїжджати? 

Майже всі літні люди. Вони не хотіли їхати. Коли їх попереджали, коли молоді люди виїжджали й рятували дітей, літні залишалися на місцях. Є люди, котрі живуть у підвалах, бо зруйнований їхній дім. Хтось не проти б виїхати на безпечну територію, але не має грошей, щоб забезпечувати себе повністю. Цей страх залишає їх вдома. 

Але ж і на окупованій території теж немає можливості забезпечити себе...

Ці території майже всі з городами. Українці таки запасливі люди. Тож три місяці тримаються на консервації, на картоплі тій, що не висадили. Стосовно їжі там немає великої гуманітарної проблеми, проблеми більше із ліками.

Деякі люди змогли самі виїхати до Росії, але лише для того, щоб повернутися в Україну довгим шляхом. Але в жодному разі не для того, щоб втекти з України. Нині це найбезпечніший шлях.

Нещодавно голова Харківської обласної військової адміністрації Олег Синєгубов розповідав про випадки примусової евакуації людей із певних територій у Росію. Вам доводилося стикатися з таким? 

Ні, я про такі випадки не чув і не володію інформацією. Маю друзів на окупованих територіях, знаю, що ситуація складна. Деякі люди змогли самі виїхати до Росії, але лише для того, щоб повернутися в Україну довгим шляхом. Але в жодному разі не для того, щоб втекти з України. Нині це найбезпечніший шлях. Лінією перетину переходити дуже небезпечно, є випадки, коли люди намагалися власноруч перетнути кордон через лінію розмежування і гинули.

Тобто зараз легше переїхати до Росії і повернутися в Україну – я правильно розумію?

На мою думку, так. Такі коридори повернення в Україну є довгим шляхом, він фінансово складний, і не у всіх є така можливість. 

Знаю, що  волонтери часто просять виїхати людей із прифронтових міст. У вас були такі випадки?

Справді, часто вмовляємо людей виїхати. Я казав, що вам по 70, 80 років, вас рятують молоді люди, кому трохи більше тридцяти, їм ще жити, тому краще виїхати в Україну. Тут ви будете в безпеці, вас нагодують і будуть лікувати. Ви отримаєте безкоштовно все це.

Як часто вам вдається відвідувати ті території, які були під окупацією? Як прокладаєте шлях?

Ми маємо в тих місцях своїх людей. Волонтери, які мешкали там і когось знають або зараз живуть і намагаються допомагати своїм родичам чи знайомим. Шлях прокладається дуже складно. Для початку потрібно взяти перепустку, військові ставлять дуже багато запитань, а військова адміністрація питає, нащо вам туди їхати. Опісля ми отримуємо дозвіл, організовуємо гуманітарну місію і виїжджаємо. Відвідуємо раз у тиждень одне місце, щоб не було дуже часто. Самі розумієте, це також дуже небезпечно.

А з чим їдете і як люди зустрічають вас?

Перш за все, їжа та ліки. Спочатку виїжджаємо й записуємо, які ліки потрібні. Потім закуповуємо або нам допомагають волонтерські осередки, які спеціалізуються на медичних препаратах.  Потім видаємо адресно та по прізвищах. 

Ми нещодавно отримали гуманітарку для Лисичанська, однак уже більше тижня не можемо знайти гуманітарного коридору, аби доставити її туди. Ситуацію, мені здається, має бути вирішено через військових, бо в них є розвідка, вони знають оперативну обстановку на фронті

Руслане, ще хочу запитати вас про ситуацію на Луганщині, зокрема район Сєверодонецька і трасу Лисичанськ – Бахмут, яка дуже важлива, аби розвозити гуманітарну допомогу. Є інформація, що цю трасу постійно обстрілюють. Яка там ситуація нині?

Ми нещодавно отримали гуманітарку для Лисичанська, однак уже більше тижня не можемо знайти гуманітарного коридору, аби доставити її туди. Ситуацію, мені здається, має бути вирішено через військових, бо в них є розвідка, вони знають оперативну обстановку на фронті. Звісно, крім Арестовича, хтось має знати ситуацію, і після того, коли нам скоординують напрям, ми виїжджаємо і привозимо гуманітарні набори.

Коли погіршилася ситуація? Бо я спілкувалася з волонтерами, ще тиждень-півтора тому дорога була доступною.

Наразі не маю оперативної інформації, ситуація може змінюватися щодня. Прикладів маса. Ми їхали в одному районі, сьогодні було нормально, завтра там уже обстріли, проїхати неможливо і військові не пускають. Вони самостійно підвозять медикаменти. Те саме – в Лисичанську. Оця ситуація, коли люди виїжджають, ризикуючи життям, того не вартує. Потрібно не життя покласти, а допомогти людям. Якщо треба їхати вранці, а не після обіду, то треба їхати вранці, так, як кажуть військові, бо в них є інформація, і так буде правильно. 

Стежте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал: https://t.me/espresotb