Наша перлина

У мій перший приїзд до Одеси таксист чомусь сприйняв мене за спортсмена, так і запитав:

– Спортсмен?

– Та ні, – чесно відповів я. – Студент, журналіст, – додав для чогось, бо їхав тоді на практику в обласну газету.

– Куди їдемо? – аж після того поцікавився він.

– "Чорноморська комуна", редакція газети, – відповів я.

– Ну й понапридумують названій, – буркнув тоді він.

За "спортсмена" й досі приємно. Бо ні "до", ні "після" мене ніхто більше так не називав. Мабуть, тоді далася взнаки секція важкої атлетики, яку я відвідував на перших курсах універу. Хоча на змагання замість мене "за пиво" ходив найздоровіший на нашому курсі Олег Куліковський, поки його не відрахували, просто забив на навчання. А от вислови на кшталт того "понапридумують" щодо компартійно-ідеологічних назв, до того ж  приперчених специфічним одеським гуморком, навіть тоді, влітку 1983-го, коли ще Андропов був при владі, не були в "перлині біля моря" рідкістю.

Читайте також: Звідки росте зло

І той таксист, що підібрав мене біля вокзалу, то був просто перший прояв і перше враження потрапляння у значно вільніше середовище, ніж те, до якого я звик у Львові... Ну так, це було ще до того, як у п’ятому трамваї, не доїжджаючи Аркадії, з моєї руки непомітно для мене зняли годинника. Але тепер, із віддалі часу, навіть це згадується з гумором. Без цього Одеса не Одеса.

В умовах совка ніде не можна було почуватися абсолютно вільним, та все ж Одеса не була аж під таким кагебістським пресом, як той же Львів. І це легко пояснити, бо ж, на думку компартійних бонз, "націоналістів" там не могло бути в принципі

Звісно, в умовах совка ніде не можна було почуватися абсолютно вільним, та все ж Одеса не була аж під таким кагебістським пресом, як той же Львів. І це легко пояснити, бо ж, на думку компартійних бонз, "націоналістів" там не могло бути в принципі. Проте, як не дивно, слова нашого гімну "Ще не вмерла...", та ще й у живому виконанні з балкона гуртожитку на Щепкіна, я вперше почув саме в Одесі. Щоправда,  виконали його студенти львівської політехніки, які у той час також були там на практиці, але то вже таке. Головне – їм потім нічого за це не було, бо з деким із них заприятелював і пізніше ще перетинався у Львові. 

Читайте також: Згадувати під час війни

Може, оте відчуття відносної свободи й посприяло тому, що після універу я поїхав на роботу на Одещину. І ті майже п’ять незабутніх років, дружина й син, перша книжка, і вірні друзі, дехто, як-от поет Тарас Федюк, й досі відтоді зі мною назавжди. До речі, не так давно, коли Одеса та околиці сиділи без світла, телефонував йому, запрошував пожити в Тернополі. Відмовився, каже, приїду обов’язково, але колись пізніше і тільки в гості. Мабуть, на його місці, я відповів би так само. Бо ж негоже залишати улюблене місто у скрутні часи, тим більше блекаути не вічні, а Одеса-мама ще й не таке переживала і вистояла.

За Одесу наразі можна не хвилюватися, свою українськість вона вже не раз довела і за роки Незалежності, і ще раніше. І спроба російського морського десанту в напрямку до Одеси й Одеської області виглядає абсолютно безперспективною витівкою

Втім за Одесу наразі можна не хвилюватися, свою українськість вона вже не раз довела і за роки Незалежності, і ще раніше. І спроба російського морського десанту в напрямку до Одеси й Одеської області виглядає абсолютно безперспективною витівкою. Принаймні тепер нашим Тарасам там ніщо не загрожує. Ні Федюкові, ні тому, що в парку Шевченка на постаменті. Бо ж Катьку, ту, що “вторая”, вже винесли. А Сашка з Мішкою, ті, що Пушкін і Воронцов, просто бовваніють як зайві нагадування, що на південному напрямку порох треба тримати сухим завжди.

Ну, а Дюк, — запитаєте. А що Дюк, він же француз.

Тепер вони за нас, от і далекобійні 155-міліметрові самохідки "Цезар" дають, і танки "Леклерк" обіцяють, і ще якийсь зенітно-ракетний комплекс спільно з італійцями зі складною назвою, але кажуть, дуже помічний для нашої ППО.

Спеціально для Еспресо.

Про автора: Олександр Вільчинський, письменник, журналіст. У 2016-2017 рр. був добровольцем і воював рядовим бійцем у складі 1 окремої штурмової роти ДУК ПС.