Не час для срач*в. Чому Зеленський та Залужний мають потиснути один одному руки

Чотири місяці поспіль ми були незламні, бо були єдині як ніколи. Від першої російської ракети та сліду ворожого танка мільйони українців зрозуміли, що вірити треба не у щось абстрактне та безпредметне, а в реальних людей та їхні дії — ЗСУ. Однак виявилось, що зростання популярності армії подобається не усім. І тому вчора між нашими захисниками і політичною верхівкою пішла тонка тріщина.

Це важливо. Бо на тлі учорашнього тріумфального і супершвидкого вступу Швеції та Фінляндії до НАТО — українці питають, а що з нами не так. Чому нас так швидко не можуть запросити, ми ж тут нищимо рашистів і бережемо спокій Європи? А все тому, що ані в Стокгольмі, ані в Гельсінкі нікому в голову не спаде міряти рейтинг себе коханих і власних армій. Є одна стратегічна ціль — зберегти свої кордони та себе як нації.

Близько доби інтернет-простори погано пахли дискусіями про "заборону на виїзд чоловікам". Доходило до того, що аватарки дорослих людей клялись перестати донатити на армію, волали про закріпачення і радили шукати можливості виїзду через окупований Крим, а потім далі на Європу — Доббі вільний! Насправді ж ми уперше пожинаємо серйозні плоди зачистки інформаційного поля і переможних рожевих єдинорогів в єдиному телемарафоні. Причиною обурення суспільства є неготовність до загальної мобілізації і постановки держави на воєнні рейки. Все більше нині розмов про літні відпустки, про те, як звалити на пмж до Канади, бо ж "з’явилось унікальне вікно можливостей". І винен у цьому аж ніяк не Генштаб і не Міноборони. Скоріше політична верхівка, яка не може вийти на люди і в стилі Черчилля заявити: "Нас чекає довга боротьба. Я не можу запропонувати Вам нічого крім поту, сліз і крові. Але ми боремось за спасіння нашої нації".

Скандал погано пахне, бо підтримує ілюзію, що ЗСУ якось самі все зроблять, а конкретного Васю, Вову, Артемчика і Катю мобілізація омине. Всі ці "я підтримую економіку", "воювати мають лише вмотивовані", в "армії повинні йти професіонали" - це з минулого життя. Ракети, РСЗВ і гарматне м’ясо для війни з Україною Росія збирала дуже довго. Втішити себе, що все "почти закончилось" не вийде.

Головна проблема всіх наших органів, уряду, відповідальних офісів – це жалюгідна комунікація. Будь-якої. Зокрема військової, яка часто не розуміє, як буквально їхні терміни і коментарі розуміють цивільні чи як через розмите формулювання отримаємо зловживання на місцях. Аби зрозуміти, що в основі листа Залужного було — зрозуміти скільки в нас ще мобілізаційного ресурсу і навести порядок із тими, хто став переселенцем, став на облік, є потенційним призовником чи уже записався резервістом — мені знадобилось два юристи і година часу. А ще знайти першоджерело — звідки виник цей скандал.
Телеграм-канали, журналісти та депутати рознесли "зраду" про документ аж від 28 червня, щоб згодом Міноборони й команда Залужного пояснила, що ж мали на увазі. А мали по суті пояснення до норм і практики, які діяли ще в лютому і березні – військовозобов’язані, прибувши на місце проживання (куди? в іншу область, місто, село, район, квартиру?) мають перереєструватися.

Звідки це виникло? Мені вдалось знайти джерело. Питання, що робити з перереєстрацією чоловіків, кілька днів тому задали у військовій цивільній адміністрації Запоріжжя. Це зараз унікальний регіон — частково окупований, з тяжкою лінією фронту, з десятками тисяч біженців і єдиним "зеленим коридором", через який до підконтрольної території можуть проїхати мешканці Херсонщини та Маріуполя.

"Проблем щодня більшає. От з цими "коридорами" — має бути "легітимна причина виїзду і повернення". Хто вирішує, які ці причини? От журналісти й звернулись з поясненнями до місцевої ВЦА", — пояснює хід скандалу працівник місцевої ВЦА.

"Вийшов до людей речник Володимир Марчук, послався на секретні документи Генштабу, які насправді були поясненнями застарілого закону від 1992 року. Настільки мені відомо про цей виступ навіть Старух (голова Запорізької ВЦА — ред) не знав. А далі люди почали писати до адвокатів і звернулись до депутата СН Федієнка — і далі воно з’явилось у телеграмі", — додає співрозмовник.

У підсумку отримали розпечене суспільство, вечірню заяву від Зеленського, що "я з цим розберусь" і нуль якісних роз’яснень від Генштабу аби не було проколів у військовому обліку і мобілізації. Наприклад, як виявити наших "сонечок", які надійно ховаються від мобілізації в Косинських та Свалявських "котлах".

Тепер про моральний бік справи, якщо уже накосячили всі: Рада, яка за 4 місяці війни так і не змінила застарілий закон 1992 року, влада, яка не може чесно сказати, що війна це тяжко і несексуально. Генштаб, який не може найняти речника — і видає нагора люту канцелярщину. А ще є купка депутатів, для яких ефективна мобілізація не настільки важливе питання, як розкрутка власного Телеграму.

Дуже погано пахне, коли блогери ОПУ, підібрані на медведчуківських смітниках — зловтішаються над тим, як зробили ЗСУ і сиплються "рейтинги командування". Ми не можемо мірятися соціологією і ділити портфелі поки 21% території під окупацією.

Коли до перемоги надзвичайно далеко. І ніяких синьо-жовтих прапорів над Кремлем явно не буде. Але нам лишаться у спадок руїни Маріуполя, пограбований Південь і понівечений Харків. Нас чекають криваві бої, де результат залежить від того, наскільки ми єдині та незламні. Настільки точно і ретельно ми в тилу допомагаємо ЗСУ — піклуємось про їхній затишок, комфорт, одужання.

Тонка тріщина пішла між владою й армією учора навіть від взаємних образ і накидів депутатів на Генштаб. Було неприємно бачити, як президент звертається до Генерального штабу через своє вечірнє відеозвернення. "Прошу надалі Генеральний штаб не ухвалювати без мене подібних рішень". Можна було зателефонувати, поговорити, потиснути одне одному руки і вирішити все мирно. Тим паче влади у команди влади не бракує — застарілий закон зразка 1992 року можна легко переголосувати в Раді. Була б політична воля.

Коли ми порівнюємо себе зараз зі Швецією і Фінляндією і питаємо, а що з нами не так? Чому нас не беруть? Зрозумійте, що НАТО — це не тільки про відчайдушний героїзм на полі бою. Це про взаємну довіру і вміння пояснювати народу складні рішення. Ще рік тому фіни не палали бажанням іти в НАТО і хизувались нейтралітетом. Але коли РФ почала погрожувати ядерними ударами і відправила кілька винищувачів до повітряного простору — тамтешній уряд чітко пояснив, що країні потрібна безпека. Прем’єрка Санна Марін спільно з військовими перевірила всі укриття довкола Гельсінкі — і до честі, ніхто не мінявся рейтингами. І ось уже мер Кіммо Ярва фінського міста Лаппеєнранта, що на кордоні з Росією, розглядає можливість створити у своєму місті базу НАТО після приєднання Фінляндії до Альянсу. Це величезний моральний удар по росіянах із Виборга і Петербурга, які щотижня шопились в "Лапє". А ще розумна інвестиція — мер Ярва уже має план для Оборонних сил Фінляндії, скільки грошей обом: армії й громаді, принесе така ідея.

Нам же до спільних бізнес-проєктів на довгі роки між владою і армією дуже довго. Програма мінімум — перестати мірятися рейтингом з армією. І зробити усе, аби відстояти свою незалежність. Без цього не важливі депутатські та міністерські портфелі.

Кожна публічна сутичка влади й ЗСУ послаблює нас і розділяє. І зацікавлений в цьому тільки ворог. Виправлена помилка зараз у майбутньому робить нас сильнішими. І цього ворог точно не хоче. Він хоче нас вбити. І задоволено сказати світу потім: "И вы за это боролись. Это же ничтожества!"