Цей день в історії: Бандеру у Варшаві засудили до смертної кари, за наказом Горбачова радянські війська пішли на кровопролиття у Вільнюсі

За вироком суду Степан Бандера, Микола Лебідь і Ярослав Карпинець були засуджені до смертної кари, а ще 9 підсудних отримали від 7 років до довічного ув'язнення. Сам виконавець замаху Григорій Мацейко на суді був відсутній, зумівши вчасно залишити межі країни, розповідає освітній проєкт JNSM.

Українське збройне підпілля вважало Перацького за політику "пацифікації", себто насильницької протидії українському культурному, освітньому та релігійному життю на Галичині та Волині. 

Броніслав Перацький

"Згідно із задумом, Перацький мав загинути від вибуху бомби, але вона не спрацювала і Григорій Мацейко вбив міністра пострілами з пістолета. Йому вдалось втекти з місця події й на початку серпня виїхати в Чехословаччину. За день до замаху при переході польсько-чеського кордону був заарештований Степан Бандера, а його причетність і участь інших членів ОУН до замаху на Перацького було встановлено за виявленим згодом у Празі архівом члена Проводу ОУН Омеляна Сеника - 418 оригіналів і 2055 фотографій документів були передані польській поліції й стали основною для розслідування", - розповідає JNSM.

Учасники Варшавського процесу на листівці ОУН(б)

Суд над дванадцятьма членами ОУН розпочався у Варшаві 18 листопада 1935 року і завершився 13 січня 1936 року: попри відмову більшості з них свідчити по-польськи та відповідати на питання, задані польською, на підставі матеріалів прокуратури, показів 140 свідків і 4 експертів всі вони були визнані журі присяжних причетними до вбивства генерала Перацького і членами "організації, що поставила за мету відірвати від польської держави її південно-східні території".

Читайте також: 10 дуже своєчасних тепер думок Степана Бандери

Степан Бандера, як "замовник" вбивства, Микола Лебідь як його "організатор" і Ярослав Карпинець за виготовлення бомби були засуджені до смертної кари, Микола Климишин за надання хімікатів для виготовлення бомби та Богдан Підгайний за передачу Мацейкові пістолета - до довічного ув'язнення. Дарія Гнатківська за стеження за генералом і складення плану його переміщення - до 16 років позбавлення волі. Решта учасників замаху отримали від 7 до 12 років ув'язнення за переховування Мацейка і допомогу у втечі за кордон. Згодом смертну кару трьом засудженим було замінено на довічне ув'язнення, яке ніхто з них (як і жоден з інших дев'яти учасників Варшавського процесу) не відбули до кінця - всі вони були звільнені у вересні 1939 року, коли Польща була окупована німецькими та радянськими військами.

Що ж стосується виконавця замаху Григорія Мацейка, то з Чехословаччини він перебрався до Аргентини, де й помер 1966 року. 

Криваві події у Вільнюсі

13 січня також є знаковою датою в історії сучасної Литви. 13 січня 1991 року литовці пролили кров за відновлену в 90-му році державну незалежність.

Того дня досягли своєї кульмінації події, що почалися 11 березня 1990 року з прийнятого парламентом Акту відновлення незалежності Литви. Голосувала за нього очолювана Вітаутасом Ландсбергісом Верховна рада Литовської РСР, що стала першим відновленим сеймом вільної Литви (1990-1992).

Москва відпускати Литву не збиралася. 10 січня 1991 року Михайло Горбачов висунув Ландсбергісу ультиматум щодо необхідності відновлення Литовської РСР з повним підпорядкуванням Москві, а коли той не послухався, то розпорядився про введення до Вільнюса каральних підрозділів по лінії КДБ та Міноборони СРСР. Ними стали спецназ "Альфа" та 76-та повітряно-десантна дивізія зі Пскова. Це ті самі псковські десантники-карателі, що потім воюватимуть проти Ічкерії, Грузії, а зараз причетні до воєнних злочинів на території України.

Прибулі до столиці Литви російські підрозділи стали почергово брати під свій контроль стратегічні об'єкти, установи та відомства.

У ніч з 12 на 13 січня війська Горбачова пішли на штурм телевізійного центру і телевежі у Вільнюсі, аби відновити мовлення радянської окупаційної пропаганди. На заваді їм стали мирні жителі литовської столиці. Як наслідок, загинуло 14 литовців, ще 800 було поранено. Окупанти тоді буквально чавили людей танками.

Подробиці про кожного загиблого можна побачити тут.

При цьому від "дружнього" вогню командира поліг і один лейтенант КДБ.

Після сходу сонця 13 січня 1991 року, коли про трагічні події у Вільнюсі дізналися у сусідній Латвії, небайдужі жителі Риги стали споруджувати барикади навколо важливих будівель свого міста. Каральна операція Горбачова проти Латвії, де-юре незалежної з 4 травня 1990 року, буде ще попереду.

На пошану героїв 13 січня у Литві цього дня відзначають День захисників свободи.

"Сила кривавого січня залишилася з нами назавжди. Тож давайте й далі цінувати свободу, яку так важко завоювати і яку так легко вважати само собою зрозумілим явищем. Діючи мужньо і гідно, ми успішно вирішимо завдання, що стоять перед нами. Вірячи в перемогу добра і правди над брехнею та злом, ми подолаємо їх. І ми переможемо так само як тоді, 1991 року. Нехай усі бачать: поки ми разом, ми непереможні!" - наголосив сьогодні, 13 січня 2023 року, у себе в фейсбуці президент Литви Гітанас Науседа.