10 дуже своєчасних тепер думок Степана Бандери

Ми підібрали ті його думки, погляди і висловлювання, що сьогодні, у перший день нового 2021 року, є актуальними настільки сильно, ніби вони були сформульовані за нашого часу.

1. Основою буття України має бути народовладдя та всебічна особиста свобода. Однак, насамперед суверенітет і Незалежність

Як наголошував Бандера, український націоналізм виступає принципово проти диктатури, авторитаризму чи будь-яких інших виявів одноосібного чи однопартійного правління.

"Український націоналістичний рух не має нічого спільного з нацизмом, фашизмом або націонал-соціалізмом. Український націоналізм бореться проти імперіалізму, проти тоталітаризму, расизму й всякої диктатури чи застосування насильства", - заявляв він в інтерв’ю радіостанції у Кельні (ФРН).

Відповідно, метою українського націоналізму є звільнення людини, сім’ї і народу від усіх видів поневолення. Причому суспільні інституції родини та політичної нації розглядаються як форми захисту громадянина.

"Більшовизм так деформує ціле життя СРСР, щоб запевнити собі беззастережну підлеглість і слухняність мас. Для того він нищить усі людські спільноти, передусім найсильніші - родину й націю. Він доводить цілу суспільність до такого розпорошення, щоб режим завжди мав до діла з самотньою одиницею", - пояснював керівник ОУН(б).

При цьому Бандера категорично не погоджувався з тим, що демократія є не в пріоритеті у очолюваної ним політсили. Зовсім ні, підкреслював він. Але перш ніж розбудовувати демократичну державу, слід забезпечити її самостійність.

Ось рядки з програмної статті "Українська національна революція, а не тільки протирежимний резистанс" його авторства за 1950 рік:

"Свобідний розвиток, вияв думки і творчості в усіх ділянках, свобода індивідуальної і збірної, організованої діяльности, свобідне існування й діяльність різнородних організацій, зокрема  суспільних, професійних об'єднань і політичних партій, рівноправність усіх громадян України, забезпечення усім належного життєвого рівня й добробуту, забезпечення кожній  одиниці  однакового життєвого старту, всебічного розвитку й вияву здібностей, доступу до всіх шкіл і знань - це деякі з багатьох програмових постулатів, що є висновками із основної настанови націоналістичного руху на те, щоб у Самостійній Українській Державі існував лад свободи і справедливості, добробуту й розквіту всіх сил нації, усіх громадян.

Але український націоналістичний рух - це насамперед визвольний рух. Його головним призначенням і змістом є допровадити до визволення, державної суверенності й соборності України власною революційною боротьбою".

2. Вільне підприємництво й приватна власність як противага злидням за окупації

Сталінізм і гітлерізм однаково засуджувалися Бандерою, зокрема, за насаджувані ними моделі господарювання.

"Удержавлення цілого життя, в першу чергу господарського, створює такий стан, що режим безпосередньо володіє всіма засобами життя, а громадянин позбавлений їх і всякої можливості самостійної діяльності і прожитку, постійно живе "на ласці" і на голодовій пайці від держави, за найменшу спробу неслухняності його позбавляють змоги жити", - так він описував економічну теорію та практику "тоталітарного державного капіталізму" у Радянському Союзі, головною ознакою якого він вважав постійній дефіцит необхідних товарів "до найнижчого мінімуму".

Тим самим, додавав політик, займався й Третій Рейх, що збирався "зробити з Україні терен колонізації, господарської експлуатації і джерел невільної робочої сили".

3. Віра і Церква як духовні джерела. Без нав’язування

"Віра найбільше скріплює сили душі. Через правдиву й глибоку віру в Бога, Спасителя, кожна людина й цілий народ мають змогу безупинно черпати з вічно живого джерела стільки сили, скільки їхня душа спроможна сприйняти. Особливо у найтяжчих життєвих ситуаціях, великому нещасті, терпіннях і боротьбі, віра в Христа дає найсильнішу, часто єдину й певну поміч. В тому напрямі мусимо найперше звертати наші думки і серця, коли думаємо про допомогу нашому народові в його важкому, але благородному змаганні за правду й волю. Справа релігії, її оборони перед наступом безбожницького комунізму, справжнє ісповідування і підтримування живої  християнської  віри - це  найважливіша  справа  не тільки  самої  Церкви,  але  й  всього  народу,  всіх  національних  сил,  зокрема національно-визвольного руху. Нам треба не відмежовувати оборону християнської віри і Церкви від національно-визвольних  змагань", - писав Бандера на Різдво 57-го року.

Разом з тим, необхідність державного захисту і підтримки християнських церков у майбутній Самостійній Україні, на чому наполягав Бандера, зовсім не заперечуватиме права дотримуватися чи не дотримуватися певних релігійних поглядів.

"Те, що український націоналізм, як організований рух, визнає Христову віру й виступає в її обороні, не означає накидування цієї віри будь-кому. Адже ж і Церква не накидає віри нікому та уважає незгідним з християнськими засадами її насильне накидування в минулому, - хоч її найгарячіше проповідує. Питання віри й активної релігійності - це питання сумління кожної людини. В ці справи сумління і віри окремої людини ОУН ніяк не втручається й нікому  нічого не накидає", - читаємо у роботі, датованій 1954 роком.

4. Український рух має завоювати міста з середини

Степан Бандера не погоджувався з тим, що націонал-демократи мають спиратися передусім на селянство. Більше того, подібне бачення сприймалося ним як шкідливе й недалекоглядне.

"Стратегія націоналістичного революційного руху мусить бути наставлена на здобуття й  опанування українського міста зсередини. Це відповідає нашій ідеологічно-політичній  концепції і значно улегшує перемогу визвольної  справи", - звертав увагу керівник революційного крила ОУН.

"В мобілізуванні населення міст до визвольної революції головну увагу треба звернути на молодь і на робітництво. Молодь усіх прошарків, зокрема студентська і робітнича, є з природи схильна до ідейних поривів, до боротьби і революційних зрушень. Молодь завжди була, є і буде головним  динамічним, бойовим  елементом в національно-революційній боротьбі.  Діяльність націоналістичного руху мусить відкликатися передусім до молоді, її активізувати, виховувати й організувати, на неї спирати своє майбутнє", - розтлумачував Бандера.

"Українське робітництво становить головну масу українського міського населення й одночасно, поруч з молоддю, має природні завдатки на те, щоб бути головним резервуаром революційного активу вмісті", - казав він.

5. Діаспора повинна служити Батьківщині

Обговорюючи питання успішності альтернативних вищим органам влади в УРСР еміграційних політичних центрів на Заході, Бандера вимальовував першочергову роль переселенців до країн Європи та Америки наступним чином:

"Служити українській нації, зокрема її визвольній боротьбі, та для неї збирати, організовувати та найуспішніше застосовувати енергію, засоби і всі сили українства на чужині".

Інакше закордонні українці поступово перетворяться на звичайних заробітчан.

"Чи якась еміграція, як цілість, або її частина, є політичною  еміграцією, чи ні, це залежить передусім від її кожночасного стану і діяльності, а менше від причин її виходу з батьківщини. Еміграція, що на початку була тільки заробітчанською й поселенчою, може стати політичною, якщо вона, відповідно до потреб і обставин цілого народу, провадить національно-політичну роботу. Так само колишня політична еміграція перестає такою бути, якщо вона не виконує відповідних політичних завдань. В цьому відношенні функція має більше значення, ніж сама генеза", - апелював Бандера до усіх без винятку емігрантських середовищ та осередків.

6. "Україна є стрижнем поневолених Москвою народів"

Міжнародну місію Української держави Бандера бачив у визволенні з-під гніту Кремля народів Євразії.

"…Забуваємо про Казахстан, Азербайджан, Грузію, Вірменію, Таджикистан, Білорусь і інші нації - в долі і недолі, в успіхах і неуспіхах яких лежить залежність долі і недолі України. Україна є стрижнем фронту поневолених Москвою народів в їх боротьбі за своє національно-державне визволення. Успіх і перемога цього фронту передусім залежить від активної стрижневої ролі в ньому України", - зауважував голова націоналістів.

"Усвідомити це, вивчити, обґрунтувати і застосувати на практиці,  реалізувати в конкретній дії ідею фронту поневолених Москвою націй, зробити увесь простір СРСР - тюрми поневолених націй - суцільним  простором  національно-визвольних  революцій, унапрямлюваних і кермованих єдиною стратегією і тактикою - це є основою міжнародної політики  українського  націоналізму,  національним  обов'язком  кожного  українця, кожної української установи, організації, політичного угруповання, поодинокого політичного діяча", - конкретизовував Степан Бандера.

7. Кубані та Дону - свою державність

"Україна є готовою зректися гравітуючого до неї національного простору і населення - Кубані в ім'я і для добра цілого великого козацького простору, що створив би свою Козацьку федеральну державу, в якій українська козацька Кубань вклала б у розбудову її українську культуру, українську духовність, українську систему внутрішньої організації. В суверенній козацькій державі Україна здобуде вірного, історично-традиційного, доброго сусіда", - пропонував шеф ОУН(б).

Подібний підхід, погодьтесь, прямо суперечить як старим, так і новим міфам про нього.

Визнавав нетиповість даної пропозиції - створити на півдні Росії вільну державу, яка за сприяння офіційного Києва протиставила б себе Московії - й сам Бандера. Та пояснював: насправді, так і мають чинити націоналісти. Націоналісти, а не імперці.

"Так розв'язуючи питання простору, в якому Україна історично, геополітично і безпосередньо етнографічне тісно зацікавлена, розв'язуючи її послідовно націоналістичне, Україна тим самим інспірує і унапрямлює практичне розв'язання і застосування принципу "в своїй хаті своя правда" й у взаєминах між всіма народами фронту поневолених націй. Україна не мала, не має і мати не буде супроти своїх сусідів чи інших народів жодних імперіальних і імперіалістичних цілей. І це зумовлює незахитаність її стрижневих позицій у фронті поневолених націй", - підсумовував Степан Бандера.

8. Сибір - перетворити на нові Сполучені Штати

Відносно цієї частини Російської Федерації провідник ОУН(р) давав політично свідомим українцям особливе завдання:

"На теренах з мішаним чи неозначеним національно-політичним характером, зокрема на Сибірі,  українці спільно з іншими національними силами ведуть ініціативну діяльність і боротьбу в  напрямі  державного відокремлення даної країни від Росії. На Сибірі заступаємо і намагаємося  зреалізувати концепцію створення самостійної федерації автономних країн, в роді З'єднаних  Держав Сибіру".

9. Визнавати зверхність росіян не можна. Навіть ідейно близьких. Навіть на прохання Заходу

Коли після Другої світової війни пішла нова хвиля російської еміграції, у т.ч. за рахунок тих, хто воював з комуністами зі зброєю в руках, частина американського істеблішменту почала розробляти план штучного єднання антирадянських сил. Щоправда, під орудою російських партій.

Стояли за цією ініціативою колишні білогвардійці та група Керенського. Сприяла їм нова геополітична кон’юнктура у вигляді початку Холодної війни та розмов про імовірну Третю світову.

Степан Бандера, своєю чергою, публічно заявляв про неприпустимість подібного об’єднання та його підступність, адже його лідери, за словами політика, виступають за збереження Російської імперії. Хоча і позиціонують себе як антикомуністи.

"Це так само, якби людині, яка бореться з життєвими злиднями, хтось пропонував достатки під умовою, що вона позбавить себе життя. Інакше не можна цього розцінювати. Бо співдія з московським імперіалізмом на базі тільки протирежимної боротьби, при поминенні справи державної незалежності України, означала б відступлення від головних цілей і суті визвольних змагань. На це український визвольно-революційний рух не піде ніколи й за жодних умов", - переконував очільник ОУН(б).

10. Патріоти України співпрацюють з патріотами Польщі. За ключової умови

Точку зору з приводу польського питання Бандера озвучив 31 березня 1950 року під час конспіративного брифінгу для заздалегідь обраних медіа на околиці Мюнхену.

"Запитання: Чому нема в АБН (Антибільшовицькому Блоці Народів - ред.) поляків?

Відповідь: Бо польські політичні чинники за кордоном не погоджуються на принцип самостійних національних держав в етнографічних границях, що його прийняли усі народи АБН. Вони хочуть прилучити до Польщі частини земель українських, білоруських, литовських і ін. Але на рідних землях існує співдія українського революційного руху з польським протибільшовицьким підпіллям, яке не обстоює імперіалістичних позицій".