Новий уряд має сприяти "одужанню" Польщі. Колонка Віталія Портникова

Лідера польської громадянської платформи, колишнього прем'єр-міністра країни й очільника Європейської ради Дональда Туска більшістю голосів депутатів польського сейму обрали новим прем'єр-міністром країни. Таким чином у політичній історії Польщі починається нова ера, коли демократичні партії, які виграли на нещодавніх парламентських виборах у правопопулістів з "Права і справедливості", починають урядування в Польщі. Звісно, це мало початися ще кілька тижнів тому, однак виявилося, що прем'єр-міністр Матеуш Моравецький не готовий піти гідно. За посередництва президента Польщі Анджея Дуди, також представника партії "Право і справедливість", він отримав можливість сформувати новий польський уряд, який проіснував усього кілька тижнів, бо — що б там не розповідав Моравецький — не мав жодного реального шансу отримати більшість голосів у польському сеймі.

Однак лідери "Права і справедливості" вирішили піти шляхом політичного маскараду не просто так, а для того, щоб в останні дні свого перебування при владі призначити багатьох важливих чиновників в інституціях, які співпрацюватимуть із новим урядом Польщі в найближчі роки. І, звичайно ж, робити все можливе і неможливе, щоб загальмувати зміни й реформи, яких так потребує Польща, для того щоби повернутися до свого статусу демократичної європейської держави, однієї з найважливіших в Європейському Союзі. А також для того, щоб конфлікти між Польщею і ЄС, які призвели до втрати грошей для самої Польщі, залишилися в минулому, як і проблеми, що їх польські правопопулісти створювали в стосунках Польщі з Німеччиною, Польщі з Україною.

Нагадаю, що це два найважливіших сусіди Польщі, і від дружніх польсько-німецьких, так і від дружніх польсько-українських взаємин залежить майбутнє усього європейського континенту. І роль, яку Польща може відігравати на континенті, — це роль найважливішої країни Центральної Європи, країни, що пов'язує захід Європи з її сходом, Німеччину й Україну, в спільних інтересах трьох країн, які мають вибудовувати спільне європейське майбутнє. Ну і, звичайно, найважливішим для нас є те, як тепер розвиватимуться польсько-українські взаємини.

Гасла про те, що польський уряд, який іде у відставку, був найважливішим партнером для України, м'яко кажучи, не відповідають дійсності. Так, після початку великої війни, Польща (але тут потрібно дякувати й усім політичним силам цієї країни, і польському суспільству, і президенту Анджею Дуді) зробила все можливе для того, щоб допомогти Україні у її боротьбі з російською агресією. Однак попередні роки польсько-українських взаємин, пов'язані з урядуванням партії "Право і справедливість", - це роки руйнування атмосфери, яка виникла між нашими країнами ще на початку 1990-х років, після проголошення незалежності України й повернення Польщі до демократичних процедур.

Звичайно ж, було гірко за всім цим спостерігати. Після лютого 2022 року в мене були певні сподівання, що польські праві популісти усвідомлять ганебність своїх зовнішньополітичних орієнтирів. Однак, на превеликий жаль, цього не відбулося. Так звані протести польських фермерів і протести польських перевізників, до яких також доклала руку ще одна правопопулістська сила Польщі "Конфедерація", яку багато хто пов'язує із російськими політичними інтересами в країні, продемонстрували: заради збереження влади, заради передвиборчих міркувань Ярослав Качиньський, Матеуш Моравецький та й навіть президент Польщі Анджей Дуда, який некоректно порівняв Україну з потопельником, що тягне Польщу на дно, готові пожертвувати тими здобутками польсько-українських взаємин, які змінили й сам образ Польщі в очах її сусідів по ЄС, і в очах американського суспільства, і в очах адміністрації президента США Байдена.

Дивно, що уряд, який проіснував усього кілька тижнів і взагалі не мав бути в історії Польщі, все ж таки відзначився підтримкою ідеї нових обмежень на польсько-українську торгівлю, нових обмежень на перевезення з України до країн Європейського Союзу. Про це говорив і сам тепер вже колишній прем'єр-міністр Моравецький, і представники його уряду. Тож можна сказати, що правопопулістський уряд Польщі залишає стосунки між Києвом і Варшавою із важкою спадщиною, як, утім, і величезну кількість галузей самого польського життя. Тут мова йде і про атаку на суспільні медіа, яка всі ці роки визначала політику партії "Право і справедливість" - не було ніякого права і ніякої справедливості.

Польщі тепер доведеться повертатися до змін, аби спадщина "Права і справедливості" назавжди стала минулим, фрагментом історії, якого соромитимуться самі поляки у своєму найближчому політичному майбутньому. Звичайно, в тому разі, якщо більшість громадян цієї дружньої нам країни захоче бути частиною Європи, а не скочуватися на маргінес життя у цивілізованому світі, як це відбувалося під час правління урядів Моравецького та його попередниці на посаді прем'єр-міністра, теж від польських правих популістів Беати Шидло. Обом прем'єрам від цієї партії подякував  президент Дуда, однак це подяка, швидше, партійного товариша, який вже скоро після своєї відставки з посади очільника Польської держави боротиметься з колишніми колегами за лідерство у польських правих популістських колах. І ці політичні плани пана Дуди створюватимуть серйозні проблеми в стосунках між президентом і польським урядом. Він навряд чи буде допомагати Дональду Туску змінювати Польщу і повертати її до демократичного європейського статусу.

Однак ми з вами будемо уважно стежити за першими кроками нового польського уряду, за нормалізацію польсько-українських взаємин, за тим, щоб Польща відігравала все більш важливу роль у Європі, а значить, і у процесі європейської інтеграції України. Щоб польські лідери були серйозними та важливими опонентами друга польських правих популістів, прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана. Разом з Орбаном польські популісти робили все можливе, щоб підірвати сутність Євросоюзу, яка є дорогою для усіх нас. Але тепер Орбану залишається хіба що словацький прем'єр-міністр Роберт Фіцо, який навряд чи є для нього бажаним партнером у боротьбі з самою ідеєю демократичної вільної Європи майбутнього, до якої хотіла потрапити Україна.

Тож побажаємо Дональду Туску успіхів у змінах Польщі, у її одужанні й побажаємо також, щоб і в Україні ніколи не було популістської небезпеки у майбутньому. Адже популізм — це завжди дорога до краху. Популізм — це завжди катастрофа, популізм — це завжди тавро на країні, яка робить цей вибір на користь простих рішень, а отримує проблеми та необхідність у докорінних змінах після того, як популістська хвороба минає. 

Джерело

Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.