Офлайн чи онлайн - ось у чому питання?

Український інститут майбутнього отримав чергові результати дослідження щодо актуальних питань, які хвилюють суспільство. Опитування було виконано соціологічною компанією "Нью імідж маркетинг груп". Вже традиційно сюди включено опитування щодо психоемоційного стану. Серед змінних тем - шкільна освіта. Адже незабаром - новий навчальний рік, а з ним і не нові, на жаль, дилеми, де вчитися і як вчитися.

Отже, ключове запитання цього розділу анкети стосувалося ставлення до офлайн освіти у школах, дитсадках та ВНЗ. Запровадження офлайн освіти по всій території країни підтримують лише 13-17% тих, хто потрапили до вибірки.  60-61% опитаних обрали - офлайн освіту в тих регіонах, які, звісно, знаходяться подалі від фронту.

Цікаво, що в окремих регіонах і багатьох школах зокрема онлайн навчання триває ще з 2019р., тобто від пандемії ковіду. Таким чином, є категорія дітей, які всю початкову школу провели перед моніторами. А одне із ключових питань для освітніх управлінців про те, як надолужити освітні втрати.

Перед тим, як переходити до інтерпретації дослідження зробимо невелику ремарку стосовно методики. Соціологи ставили запитання лише про онлайн чи офлайн освіту. На жаль, змішаний формат навчання зовсім випав з поля зору.

Тут, звісно, дається взнаки соціальна база респондентів. Припускаю, що вибірці не представлена або представлена в малих пропорціях частка тих, хто наполягає на нових методиках освіти незалежно від того, чи це буде лише онлайн чи офлайн. Наприклад, йдеться про проектне навчання, тобто так званий змішаний формат, "перевернутий клас". Тих, хто хоча б побіжно знайомий з цими поняттями, звісно, у суспільстві не те, що меншість, а статистично незначуще вкраплення. Тож, без них опитування наче і не втрачає репрезентативності. Однак це - активна більшість, яка визначає напрямок змін і має змогу впливати на ситуацію: через участь у громадських організаціях, реформаторських ініціативах, робочих групах, адвокаційних кампаніях тощо. Відтак, те, що на сьогодні  є екзотикою, досить скоро може може стати мейнстримом.

Тепер щодо мотивів вибору офлайн формату. Уявіть собі, що вам на пошту чи у месенджер приходить якась анкета. Ви знічевʼя відкриваєте її і намагаєтеся швидше поставити галочки чи крапочки навпроти стандартних запитань, аби переключитися на цікавіші справи. Інакше кажучи, відповідаючи на запитання інтерв'юера, респонденти дають поверхові або соціально очікувані відповіді, або принаймні ті, які простіше сформулювати для себе.  Аби зрозуміти, що люди мають на увазі по суті, заповнюючи форму, необхідно або проводити фокус-групи, або робити глибинні інтерв'ю.  Фішка фокус-груп в тому, що там люди самі витягують одне з одного ширший спектр суджень.  Глибинне інтерв'ю потребує, звісно, майстерності вміння створити довіру і розговорити співрозмовника для того, щоб розгледіти його мотиви, зрозуміти його картину світу.  Це, порівняно з онлайн формою, відносно дороге задоволення. Ще більше інформації дає спостереження за людьми  за нормальних умов, без натяків соціального тиску, яким власне є опитування.  Такий спосіб отримав назву етнографічного методу дослідження. Тут крім ресурсів потрібні спеціалісти, які вміють спостерігати за поведінкою цільової групи, "не привертаючи уваги санітарів".

Так сталося, що у моєму бекграунді  є етнологія, культурна антропологія (доводилося працювати у "полі", шукати ключі до інтерпретації даних). І цей досвід періодично вигулькує із інших моїх занять і заангажувань.  А тут і ходити далеко не потрібно, бо крайні десять років занурений в контекст освіти, постійно спілкуюся, як з педагогами, так і з батьками часом зовсім "не по роботі". Тож, дозволю собі сформулювати кілька суб'єктивних тверджень, що спираються саме на так би мовити підглядання за людьми в їхньому звичному оточенні.  Тож, можливість відвести  дитину в школу фізично, тобто йдеться саме про офлайн формат, для багатьох батьків означає на деякий час фізично відпочити від неї, передати відповідальність за неї іншим людям, наприклад, педагогам. І, звісно, мати можливість зосередитись на роботі, волонтерстві або навіть особистісних питаннях.

Інший мотив проглядається у відповідях, що їх давали респонденти щодо свого психоемоційного стану. Там другою у рейтингу найактуальніших проблем є "відсутність стабільності/впевненості в завтрашньому дні", на неї вказав практично кожен другий (50% вибірки). Отже, наявність школи, яка працює і куди можна відвести дітей сприймається, як ще одне опертя стабільності у перехнябленому світі. Майже так само, як світло у домівках, вода в крані, рух потягів чи новини у телевізорі. От тільки чи це точно про якість освіти?

Дещо викривляє картинку відсутність запитання про змішаний формат навчання, який передбачає періодичне відвідування школи для отримання консультації, взаємодії учнів між собою, розбору складних моментів тощо.  Цілком ймовірно, що соціологи вирішили його уникнути, зважаючи на слабку обізнаність щодо нього. Адже під час пандемії ковіду і пізніше на нього менше звертали увагу. Втім, успішні кейси застосування змішаного формату, наприклад, в освітніх хабах, влаштованих різними приватними школами і громадськими організаціями, можуть дати орієнтир щодо якості навчання. Нагадаю, що це залежить від того, як батьки і вчителі дають раду зі стресом, чи створюють для учнів відчуття приналежності і залученості, наскільки ретельно і уважно працюють із запитаннями учнів (якщо діти отримують облом на свою допитливість, то про інтерес до наук, інженерії, винахідливості та ін. годі й говорити), як звʼязують шкільний матеріал із життєвими ситуаціями.

Спеціально для Еспресо.

Про автора: Микола Скиба, експерт напрямку "Освіта" Українського інституту майбутнього.