Окупанти дивилися, як поранені полонені стікають кров'ю, і жартували, – в'язень Оленівки Костянтин Кожекін

До "Азову" Костянтин долучився ще до повномасштабної війни, починаючи з 2014 року. Неофіційно виконував певні завдання, а під час повномасштабного вторгнення мобілізувався і доєднався до друзів. Каже, що не міг стояти осторонь, коли на його рідний Маріуполь полетіли ракети, а в місто зайшли російські загарбники. Родина воїна до 16 березня не мала можливості покинути місто, а він разом з підрозділом перебував на "Азовсталі".

Фото: надав Костянтин Кожекін

Еспресо розповість про одного з героїчних воїнів з позивним Костя, як йому і побратимам вдалось протриматись на "Азовсталі" під цілодобовим вогневим шквалом, полон в Оленівці, а також до чого варто бути готовим всім українцям.

Удару в спину не очікували

В день початку повномасштабної війни Костянтин повертався з Києва до рідного Маріуполя. В ту ніч доїхали лише до Пологів у Запорізькій області, далі рух поїзда припинився. 

"В Маріуполі з першого дня розпочались обстріли та "прильоти". Вже було зрозуміло, що це буде дуже серйозно. Я з хлопцями перебазувався на "Азовсталь". Поки була можливість виходити в місто на завдання, ми виходили, це було приблизно до середини березня", – пригадує Костя.

За декілька днів після 24 лютого у Маріуполі повністю вимкнули електрику, водопостачання, газ. Родина Кості залишались там ще майже місяць, поки воїни могли виходити в місто на завдання. Раніше виїхати можливості не було. Зрештою, всі ще сподівались, що Маріуполь все-таки втримають.

"Ніхто не очікував повного оточення. Ми думали, що наступ буде лише з напрямку Новоазовська та Донецька. Але теж  не очікували, що лиш за пару днів прийдуть війська з мелітопольського, херсонського напрямку і ми будемо повністю оточені. Навіть не сподівались", – розповів воїн.

Після 16 березня у місто могли виходити дедалі рідше, оскільки бої точились фактично у самому центрі. Все місто вже було окуповане, а рашисти вже впритул присунулись до "Азовсталі". 

Було дві альтернативи – полон або повне знищення

Після повного оточення воїни майже не отримували підмоги чи допомоги, оскільки такий сценарій виявився несподіванкою для усіх. Водночас каже Кожекін, зрозуміли, що вийти з оточення фактично не було жодних можливостей.

"Спочатку сподівались на деблокаду, що вдасться пробити якийсь коридор. Але потім стало зрозуміло, що відстань від нас до найближчої точки фронту – 120 кілометрів.  Пробити такий коридор неможливо взагалі, хоча й були спроби", – розповів Кожекін.

Виходячи з "Азовсталі" (попередньо отримавши наказ від Головнокомандувача по припинення оборони Маріуполя та збереженні життів бійців гарнізону), усі військові мали розуміння, що йдуть у полон. Перед цим були перемовини між ГРУ Російської Федерації та Головним управлінням розвідки України, також у перемовинах брали участь командири "Азову". Були  певні домовленості, а бійцям навіть озвучили, що це буде так званий почесний полон.

"Йшлося про те, що всім полоненим буде збережено життя, а також не буде ніякого фізичного чи психологічного впливу. Після 3-4 місяців нас повинні були обміняти. Звісно, всі розуміли, що цим може не обмежитись. Вже за якийсь час, коли ми спілкувались з командиром, він сказав, що це був єдиний шанс зберегти життя хоч комусь з тих, хто був у Маріуполі. Альтернативою було повне знищення", – розповів азовець.

Ця інформація доводилася до всіх із 15 травня. Наступного дня почались перші виходи в полон.

Фото: надав Костянтин Кожекін

Полон у рашистів: без води, ліжок і туалету 

Умови в яких утримувались бійці, пригадує Костянтин, були, м'яко кажучи, нелюдськими. Ніщо не було пристосовано до такої великої кількості людей. Декілька днів українські захисники були узагалі без жодної води (не те, що питної, не йшлось навіть про технічну). І лише згодом почали привозити з розрахунку пів літра на людину в день. Полоненим цього не вистачало.

"У нашому бараці взагалі не було туалету. Так само не було ліжок, матраців. Наші спальні мішки, які мали з собою, одразу ж відібрали. Питання з водою внормувалось за декілька днів, але вона була технічна, питної не було жодного разу за весь час перебування. Стосовно їжі, то перші дні взагалі було незрозуміло. Нас намагалися водити в їдальню, але сніданок був десь о 17 вечора, обід о 22-ій, а вечеря десь о 4 ранку, або й взагалі могло її не бути. Кількість і якість – то окреме питання. На сніданок і вечерю була каша в невеликій кількості і дуже низькоякісна, з висівок чи я не знаю з чого. Також хліб. Спочатку нам давали по доволі великому шматку, потім почали давати все менше, менше й менше, і дійшли до тоненької скибочки", – розповідає воїн.. 

Через таке харчування траплялись випадки отруєнь. Воїни втрачали половину маси своєї ваги. Костянтин Кожекін втратив у полоні 23 кілограми, інші його побратими, які важили по 100 кілограмі з полону виходили з втратою майже половини ваги, тобто 55-60 кілограмів. 

Окрім таких витончених катувань – голодом, над полоненими знущались і фізично, особливо, коли в Оленівку приїжджали нові зміни охоронців. Двічі на день у воїнів були шикування під час яких окупанти могли тримати їх по дві години, сидячи "на кортах". Фізично знущались і під час допитів. 

"До декого з хлопців застосовували жорстокі тортури – досить різноманітні. Я знаю, що зараз СБУ займається справою декількох охоронців із "ДНР", які просто для розваги викликали на допити наших бійців, аби їх катувати", – переповідає Костя. 

Після теракту медичну допомогу в Оленівку не пустили

Костянтин Кожекін був свідком теракту росіян у Оленівці. Пригадує, що в ту ніч, з 28 на 29 липня, пролунали вибухи і вони почули крики побратимів. Почали виводити поранених лише за кілька годин після обстрілу. Аж тоді з бараків викликали наших медиків, щоб вони надавали допомогу. Воїн припускає, що статись вибух міг через приліт, або ж був підрив зсередини.

"Швидше за все, це було комбіновано. Бо прильоти були точно і були вони зі сторони Донецька, не з нашого боку. Це, до речі, вже підтвердили всі міжнародні експертизи. Також схиляються до того, що був якийсь термобаричний заряд всередині, адже була дуже висока температура і багато бійців згоріли живцем".

Впродовж кількох годин пораненим зовсім не надавали медичної допомоги. Кілька швидких приїхали, але їх всіх відправили назад, заборонивши заїжджати на територію. Потім просто пригнали військові КамАЗи. 

"Безліч воїнів просто стекли кров'ю, так і не дочекавшись на допомогу. Охоронці дивилися на людей, які мучились і помирали, жартували і нічого взагалі не робили, а евакуаційні КамАЗи  приїхали лише за кілька годин. Дехто помер від втрати крові просто в камазі, цих людей можна було врятувати. Ніхто не намагався зберегти життя пораненим, їм було абсолютно байдуже, хто загине і скільки загине", – додав Костя. 

За словами азовця, теракт готували не в колонії. Він був спланований зовні. Такі припущення випливали з того, що охорона, знаючи про подібні затії, поводилась би по-іншому. Єдине, що весь час повторювали, що удар був з боку України. 

"Нам казали: "Бачите, ваші ж поцілили, хотіли вас знищити". Увімкнули нам "Радіо ДНР" якесь, де розповідали, що "Азов" почав давати покази" і Україна цілеспрямовано вирішила знищити "Азов". Нам, звісно, було зрозуміло, що йдеться виключно про провокацію з їхнього боку".

Виживши після "Азовсталі" та полону, Костянтин Кожекін працює з сім'ями загиблих і постраждалих, а головне – намагається донести світовій спільноті, що у колонії в Оленівці стався саме терористичний акт, мета якого була знищити військовополонених азовців.

"В ООН могли зробити висновки одразу після теракту, оскільки була велика кількість і відео і фотоматеріалів. Всі експерти кажуть, що повністю зрозуміло звідки був приліт. Була сформована спеціальна комісія по Оленівці, але це було лише формально. Представники, я так розумію, навіть в Україну не потрапили. З часом її взагалі розформували. Знаємо, що у своєму офіційному звіті зробили висновки, що приліт не був з боку України. Але сподівань на ООН чи інші міжнародні організації в нас обмаль", – каже Кожекін.

Росіяни йшли з полону з вгодованими лицями, українці схудли вдвічі

Про обмін і повернення додому ніхто з бійців не знав. Дорога тривала майже добу, а за цей час полоненим навіть не дозволили жодного разу скористатись туалетом. 

"Нас вивели, роздягнули, обшукали, а за кілька годин пригнали КамАЗи і завантажили нас туди. В буквальному значенні – нам зав'язували повністю руки, очі і закидували один на одного в КамАЗи. А зверху кидали наші речі. Якщо люди починали кричати, що їм зле, чи вони не можуть дихати, росіяни йшли по нас, в прямому значенні слова, не знімаючи берців і били прикладом по голові, поки людина не замовкала. Отакий метод був", – каже колишній полонений. 

Під час самого обміну воїна здивувало, який вигляд мали після полону в Україні росіяни. Вони йшли з пакунками їжі, з пляшечками води і з вгодованими лицями, добре укомплектовані і в дуже гарному фізичному стані на відміну від азовців.

Після полону воїни продовжили свою боротьбу за незалежність. Тепер кажуть, що перемога обов'язково буде, але до неї треба прагнути.

"Найперше і найважливіше – треба усвідомити, що війна буде довгою і виснажливою, тому мусимо усі звикати жити в умовах війни. Вважаю, що кожен чоловік в Україні пройде бойові дії і буде долучений до війни. Всім іншим також не забувати, що в умовах довготривалої і виснажливої війни ми будемо жити дуже довго", – резюмував воїн.

Довідково

Теракт у тюремному бараку росіяни влаштували проти ночі на 29 липня 2022 року на території колишньої виправної колонії № 210 смт Оленівка на тимчасово окупованій території Донеччини. У будівлі, де утримували українських військовополонених, стався потужний вибух. Російські пропагандистські ЗМІ тоді повідомляли, що загинуло 50 українських захисників, ще 70 зазнали важких поранень. Як повідомляли у "Спільноті родин Оленівки" точно відома доля 63 людей, щодо інших - немає інформації і зв‘язку з тими, хто досі перебуває у полоні, теж немає.