Олена Козар: Звідки ви знаєте?

6 жовтня, 2022 четвер
12:41

Україну часто називають лабораторією, коли йдеться про глобальні виклики у сфері інформаційної безпеки. Останніми роками міжнародне співтовариство було приголомшене використанням інформації як зброї з боку Росії. Від президентських виборів у США у 2016 році до світової реакції на пандемію у 2020 році, бомбардування громадськості повідомленнями, які саботують саму концепцію правди, впливало на транснаціональну політику

Однак саме в Україні у 2014 році Кремль випробував цю тактику гібридної війни. Учитися в України стало екзистенційно важливим для світу. Цей текст написаний у рамках Української лабораторії – онлайн-резиденції для авторів та авторок із Великої Британії та України, яку проводив Український інститут в Лондоні у партнерстві з Українським ПЕН та Українським інститутом за підтримки Британської ради в рамках Сезону культури Велика Британія/Україна

— Пограємо в слова? Я почну. Війна. Тобі на "а".

Кожне слово супроводжується маленькою хмаринкою пари. На паркінгу, де ми сидимо, загорнувшись у зимові куртки та ковдри, холод заповзає під шкіру. Тут пахне вологим цементом і шинами. По кутах гуляє вітер, десь гавкає пес. Його гавкіт відлунює від товстих стін і будить інших собак. 

Паркінг — це наше бомбосховище. Три підземні поверхи, а радше лабіринти. Я спускалася сюди не раз, але все одно не можу вивчити всі шляхи. Якийсь час орієнтувалася по білій автівці, але її власник вирішив поїхати з Києва, адже російські війська впритул наблизилися до столиці. Те саме сталося з червоною автівкою — моїм другим орієнтиром. Паркінг порожніє, і я все частіше розгублено стою на роздоріжжі.

Ще тиждень тому я сподівалася, що мені не доведеться ховатися в укритті. Хоча все вказувало на зворотне. Восени 2021 року росія почала накопичувати війська вздовж кордонів з Україною. Тоді ж у медіа заговорили про нове вторгнення, кривавіше за попереднє. Я не вірила, що почнеться велика війна, але чекала на неї. Ми всі чекали. Утім, дозволяли собі сподіватися — чи то сумніватися — до останнього. Продовжували жити звичайним життям, готувати вечері й планувати поїздки, але кожний день починався та закінчувався новими тривожними прогнозами. "Війна прийшла до нас уже з нашим чеканням на її початок", — описувала Славенка Дракуліч дні напередодні початку хорватської війни за незалежність. Це чекання було нестерпним. Щодня експерти й журналісти "розкривали" нові плани кремля. Щотижня з’являлась чергова дата російського наступу. "Звідки вони можуть це знати?" — казали ми одне одному й мимоволі дивилися на календар. 

У лютому вулиці Києва повнилися чутками та свіжими вказівниками "укриття". Міська адміністрація наполегливо радила нам дізнатися, де найближче бомбосховище. Ми вдавали безтурботність, але вивчали мапи. Сидячи ввечері у теплій освітленій кухні, я дізналася, що найближчі до мене укриття — це підземний перехід, підвал та паркінг. Із цих трьох паркінг здавався найнадійнішим. Його бетонні стіни та сховані глибоко під землею поверхи мали б захистити мене від бомб. Від цієї думки щоразу пробирали дрижаки, ніби я вже опинилась у крижаному підземеллі. Бомби ще не полетіли, але я ховалась від них у своїй уяві. 

Уранці 24-го лютого уява стала дійсністю. Я почула перші завивання сирен, перші глухі удари, що лунали все ближче. Нова війна, в яку я не вірила, але на яку чекала, почалася. Оговтавшись від першого шоку, ми спустилися в паркінг і застигли там, розгублені. 

Пам’ятаю, якими химерними мені здавались перші години в укритті. Паркінги створені для того, щоб лишати автівки та йти далі у справах. Ніхто при здоровому глузді не стане сидіти там цілий день, а тим паче — ночувати. Розстелити ковдру на холодному бетоні означало остаточно визнати, що війна дісталася Києва. Але врешті втома перемогла. Я принесла спальний мішок. Сусіди зробили те саме. 

Тепер паркінг не впізнати. Там, де раніше були автівки, розкинулися острівці матраців, ковдр і подушок. Люди загортаються у три шари одежин і дивляться новини. Хтось їсть бутерброд, хтось напружено прислухається до вибухів. Усі відчайдушно прагнуть знати, що буде далі. З-за рогу до нас дріботить сусідка. Вона увесь час зберігає бадьорий і навіть піднесений настрій (за кілька днів вона так само бадьоро поїде з міста, бо "нерви не витримують"):

— Хочете? — протягує нам пляшку, — вишнева наливочка. 

Ми ніяково киваємо. Вона дістає пластикові стакани, пригощає нас, усміхається й продовжує свій обхід паркінгу — вона тут усіх знає. А ми повертаємось до нашої гри в слова. Граємо вже пів години, намагаючись відволіктись від важких думок, але вони не відпускають:

— Атлас — сир — ракета — авіаудар…

Моя черга. Треба сказати слово на "р", але мозок заклинило на авіаударі. Повисає тиша, ніхто не рветься продовжити гру. Зрештою всі дістаємо телефони: пів години без новин — і так вже багато. 

"Перебувайте в укриттях, сьогодні на Київ полетить усе, що тільки можна", — такі новини ми читаємо зранку. Власне, це важко назвати новинами. Це уривки думок, мішанина з фотографій та повідомлень у телеграм-каналах, а частіше — інформаційні атаки, до яких ми ще не встигли звикнути. У когось є знайомі в ЗСУ, хтось комусь сказав, хтось бачив допис високопосадовця у твіттері. Інформація стовідсоткова — сьогодні Київ зітруть з поверхні землі. "Звідки вони можуть це знати?" — думаю я. Але нудотна, неугавна хвиля сумніву вже накочується на втомлений розум: раптом це правда? Я відчуваю, як на живіт лягає холодна вага, ноги починають німіти. Застиглий паркінг тут ні до чого, заціпеніння захоплює зсередини. Сьогодні Київ бомбитимуть, очікуйте. 

На екрані телефону починають спалахувати повідомлення. Друзі й знайомі теж прочитали новини й поспішають сповістити мене, що справи кепські. Моє оніміння перетворюється на злість. Хіба я не читала тих самих новин? "Вони просто хвилюються за тебе", — дорікаю я собі. Але кожне їхнє повідомлення робить загрозу реальнішою.

"Кажуть, що сьогодні Київ бомбитимуть", — пише мені чергова знайома.

"Звідки ти знаєш?" — у відчаї питаю я. 

Ці перші гарячкові дні повномасштабного вторгнення наповнені інформацією до краю. Ми читаємо все, що впаде в очі, сумніваємося в усьому, читаємо знову. Здавалося б, що більше інформації, то вищі шанси відшукати в ній правду. Насправді ж це означає більше пліток, страхів і надій, більше оманливих теорій, у які ми провалюємось, як у кролячу нору. Все це — суцільна гра в слова. З якої літери починається правда? Де закінчується брехня? І що чекає на нас усіх у кінці цієї гри? 

"Із перевірених джерел нам стало відомо про можливий ракетний обстріл сьогодні вночі". Я затамовую подих на декілька секунд. А потім починаю вмовляти себе дихати. "Це ж іще не точно". Вдих-видих. "Скільки таких новин уже було, а нічого не сталося". Вдих-видих. "Якщо ці джерела перевірені, то чому не кажуть, які". Вдих-видих. Посеред думок, прогнозів і сумнівів я вже не знаю, чи прагну правди, чи заспокоєння. Сидячи в укритті під землею, мені хочеться, щоб хтось узяв мене за руку й повів до чогось непохитного, безсумнівного. Сказав: "Усе буде добре, я точно знаю", — і я більше б не питала, звідки… 

Саме так люди починають вірити у маячню з телевізора, правда? Раптом з’являється впевнений голос, він розсікає невідомість, і стає легше примиритись із життям. Хтось сказав, що не ми почали цю війну. Хтось сказав, що ми захищаємо своїх. Увесь світ проти нас, але ми з тобою по обидва боки екрану все розуміємо. Більше не сумнівайся. З нами правда, з нами Бог. І ось ти вже опиняєшся у своєму власному герметичному паркінгу, оточеному товстими стінами брехні. Ілюзія знання вкорінюється, й зробити крок у хитку непевність стає дедалі складніше. 

"Усі кажуть, що сьогодні Київ бомбитимуть. Як ви там? Що чутно?" — питають мене знайомі, які поїхали з міста. "Чутно, як гавкає собака на паркінгу, — думаю я. — На цьому поки що все". Ми опинились в епіцентрі шторму — від Китаю до Штатів усі говорять про Україну. Але іронія в тому, що ми, головні герої новин, геть не знаємо, що відбувається, і прагнемо того знання, як спасіння. Наш підземний паркінг-лабіринт так само міг би бути підводним. Над нами скаженіють хвилі — але хто скаже, чи несуть вони нас на скелі, чи на берег? Якби ж хтось Усезнаючий вийшов із-за рогу й розповів, що коїться там, нагорі. Та раптом ми так звикли сумніватися у всьому, що не повірили б і Йому? Подивилися б утомлено й гірко спитали: "Звідки Ти знаєш?".

Повз нас поспіхом проходять сусіди з валізами. Матеріальне неважливе, так усі кажуть, але їхні валізи ледь зачиняються, розпухлі від речей. Я їх розумію. Сама маю таку саму розпухлу валізу нагорі. 

— Ви що, лишаєтесь? — питають вони. На їхніх обличчях — ледь прихований страх. Вони теж читали новини. "Київ сьогодні…".

— Так, — киваємо, — ми поки що тут.

— Щасти вам, — кидають вони із нервовим смішком і поспішають далі. Скоріше, скоріше, на захід. Можливо, мають рідних десь там, які готові їх прихистити. Можливо, їдуть до першої-ліпшої заправки, де куплять каву й холодний хот-дог, подивляться одне на одного й спитають: "Куди далі?". У ці дні постійного страху місце призначення більше не має сенсу — головним стає напрямок. Туди, на захід, подалі від війни. 

Ми мовчки слухаємо, як стихає гуркіт їхніх валіз. Він схожий на гул винищувачів над нашими головами — винищує крихти надії. А раптом вони щось знають? А раптом ми марнуємо свій шанс на втечу? Кожний квапливий від’їзд, кожний гуркіт валіз, що проноситься вулицею, віщує наближення ворожої армії. Наче пов’язані посудини — що ближче російські війська підходять до міста, то швидше з нього витікає життя. Мені хочеться наздогнати їх, зупинити й спитати: "Чому ви їдете? Звідки ви знаєте, що вже час?". Хоча, можливо, мені просто хочеться благати: "Будь ласка, лишіться!".

— Піду пройдуся, — кажу я тихо. Від довгого, напруженого сидіння затерпли м’язи, шкіра почала свербіти під двома светрами. Я знаю, що виходити на вулицю небезпечно, але гумове повітря паркінгу нестерпно стискає горло. Я підхожу до дверей, вдихаю лютневий вітер. Київ ще ніколи не був таким темним і мовчазним — не світиться жодне вікно, не риплять тролейбуси. Місто принишкло, чекає на удар. 

"Як ти?", — з’являється на екрані повідомлення від моєї подруги. Вона — чи не єдина з усіх знайомих, хто лишається в місті. Щоразу говорячи з нею, мені страшно почути, що й вона, врешті, вирішила поїхати. 

"Тримаюся, — пишу я у відповідь. — А ти як?"   

"Я в Києві, — відповідає вона на моє невимовлене питання. — Ти ж теж тут?"

"Та тут, де ж мені бути! Скоро підемо на каву", — намагаюся пожартувати я й мало не плачу від полегшення. Моє тихе поранене місто ще не зовсім спорожніло. За темними вікнами лишаються люди — слухають новини, сумніваються в усьому, але не втрачають віри.

Я повертаюся, загортаюсь у ковдру й знову беру в руки телефон. Треба економити заряд, але я продовжую читати новини. На сусідній лаві двоє чоловіків про щось тихо говорять. Мимоволі починаю прислухатися. Що вони знають? І звідки? Я більше не питаю себе, правда це чи ні. Питаю, чи зможу я це витримати. "Сьогодні Київ бомбитимуть", "сьогодні Київ братимуть у кільце", "сьогодні ще є, а завтра вже не буде". Скільки цих можливих сценаріїв я подужаю? Чи стане мені сил спокійно чекати, справдиться це нове, передбачене кимось майбутнє, а чи виявиться брехнею? 

Мстислав Чернов, жителі Маріуполя, 6 березня 2022. 

Нас учать мислити критично, приймати поінформовані рішення. У хаосі перших днів повномасштабного вторгнення я почала сумніватися, чи це взагалі можливо. Ми розгублені, налякані. Ми нічого не знаємо. Іноді мені здається, що з усіх джерел я можу покладатися лише на власні вуха, але й вони не завжди чують правду. Натомість чують вибухи. "Приліт", — тихо кажемо ми одне одному. "Приліт", — відлунюють усі канали новин. Це наші? Їхні? Збили? Влучили? Єдині удари, в яких я не сумніваюся, — це биття мого серця. Можливо, цього поки що досить.

— То що, граємо далі? На якій літері ми зупинилися, "р"? — прикушую на язиці слово "розпач". — Риба. Тобі знову на "а".

Читайте також:
Київ
+1°C
  • Київ
  • Львів
  • Вінниця
  • Дніпро
  • Донецьк
  • Житомир
  • Запоріжжя
  • Івано-Франківськ
  • Кропивницкий
  • Луганськ
  • Луцьк
  • Миколаїв
  • Одеса
  • Полтава
  • Рівне
  • Суми
  • Сімферополь
  • Тернопіль
  • Ужгород
  • Харків
  • Херсон
  • Хмельницький
  • Черкаси
  • Чернівці
  • Чернигів
  • USD 39.61
    Купівля 39.61
    Продаж 40.31
  • EUR
    Купівля 42.64
    Продаж 43.63
  • Актуальне
  • Важливе
2023, п'ятниця
3 лютого
15:23
безробіття
НБУ спрогнозував безробіття на рівні 26% у 2023 році
15:23
Ексклюзив
Патрульна поліція
Поліція отримала повідомлення про замінування будівлі Держкіно під час конкурсу на посаду голови "Довженко-Центру"
15:02
на фото Дмитро Лубінець і Шереф Малкоч
Туреччина пообіцяла сприяти тому, щоб Україна "максимально швидко звільнила всі свої території"
14:53
Королева Єлизавета ІІ
Погрожував вбити королеву Єлизавету: чоловік визнав звинувачення у державній зраді
14:44
Голова Євроради Мішель перелічив "фундаментальні умови" для вступу України до ЄС
14:32
Заступник голови МЗС Польщі Павел Яблонський
У МЗС Польщі озвучили "найгірший" сценарій завершення війни в Україні
14:26
Крим
У Криму "парламент" окупантів підтримав націоналізацію близько 500 об'єктів українських бізнесменів
14:19
ядерна зброя рф ракета
НАТО закликає Росію виконати зобов'язання щодо нового договору про ядерну зброю
14:03
На Дніпропетровщині ухвалили рішення виплачувати родинам загиблих цивільних по 300 тис. грн
14:00
OPINION
Валерій Пекар
Що відрізняє Росію від християнської культури
13:55
Су-25
Українські воїни поблизу Бахмута знищили російський літак Су-25
13:47
війна з росією
Розвідка очікує, що лютий - березень стануть місяцями активних подій на фронті
13:27
Дмитро Кулеба
"Слово Німеччини не є ключовим": Кулеба сказав, від кого залежить рішення про передачу Україні винищувачів F-16
13:10
на фото наслідки обстрілу Покровська
Росіяни обстріляли Покровськ на Донеччині забороненими касетними осколково-фугасними снарядами
13:03
СБУ піймала керівництво Центральної військово-лікарської комісії на хабарі: давали довідки про непридатність до служби
13:02
Інформація про російський паспорт Лієва не відповідає дійсності, приношу вибачення, - журналіст Ткач
12:50
ЄС
Оператори з ЄС та України продовжили угоду про доступний роумінг для українців
12:48
Литва прапор
Світовий рекорд:за годину литовці зібрали мільйон євро на радари для ЗСУ
12:47
Ексклюзив
Червоний Хрест Україна
Червоний Хрест України виплачує по 2000 грн вимушеним переселенцям, - віцепрезидент Товариства Розенко
12:41
У Києві можуть чути звуки вибухів: на річці Десна підриватимуть льодовий затор
12:41
На фото Дмитро Кулеба
Кулеба сказав, чи може Україна розірвати дипломатичні відносини з Іраном
12:30
На фото Іванківський районний історико-краєзнавчий музей
За час повномасштабного вторгнення Росії в Україні постраждало понад 1270 об'єктів культури
12:28
Кулеба
"Південна Корея виявилася найскладнішим випадком": Кулеба назвав країни, від яких Україна хотіла би отримати озброєння
12:24
Ексклюзив
Фейк, Росія
Якість російських ІПСО проти України сильно погіршилася, - тимчасовий керівник Центру при РНБО
12:24
ОПЗЖ
Позбавлення депутатських мандатів членів ОПЗЖ: Зеленський відреагував на другу петицію
12:09
OPINION
Богдан Данилишин
Для повернення замінованих посівних земель знадобиться до року
12:05
Зеленський показав світлини з Бахмута
Україні, можливо, доведеться відмовитись від Бахмута, аби перекинути сили на південь, - Bloomberg
11:57
Терміновий збір для парамедиків
11:55
Крилаті бомби GLSDB
Bloomberg: За 9 місяців Україна може отримати далекобійні ракети із GPS-наведенням
11:55
Двох підприємців підозрюють у розкраданні 120 млн грн на закупівлях продуктів для ЗСУ
11:42
прикордонники
Після заборони на виїзд держслужбовцям з України не випустили двох осіб, - прикордонники
11:27
відключення електроенергії
Росіяни піддали артобстрілам енергетичну інфраструктуру у п'яти областях, - Укренерго
11:27
Євроcoюз ЄС
Глава Європейської ради прибув до Києва на саміт Україна-ЄС
11:26
Справа розкрадання 40 млрд грн: головна бухгалтерка Укртатнафти отримала підозру
11:14
Армія РФ уночі обстріляла село в Запорізькій області: пошкоджені домівки мирних жителів
11:04
Гонконг планує роздати 500 тис. авіаквитків безоплатно для відновлення туризму
10:59
ЧВК «Вагнер»
Росія зменшила інтенсивність вербування в'язнів до ПВК Вагнера
10:48
Інтерв’ю
Ганна Булгакова
Підтримка дитячої книги в Україні є питанням нацбезпеки, - видавчиня Ганна Булгакова
10:23
Євген Пригожин
Офіс генпрокурора повідомив про підозру керівнику ПВК Вагнера Євгену Пригожину
10:06
OPINION
Сергій Марченко
Чому я вирішив не боятися
Більше новин