Чому б для вступу в ЄС нам не просити вибачення і за щит на воротах Царгороду?

Це ж було вже! (с)

Сім років тому міністр-націоналіст Ващиковський заявляв: "З Бандерою Україна в Європу не ввійде".

Правда, після того вся Україна заспівала "Батько наш Бандера", а після вторгнення взагалі помістила його десь біля Шевченка.

В Україні є дуже велика спокуса пояснити такі неконструктивні заяви польських політиків їхньою внутрішньою конкуренцією. Частково це так, але, як бачимо з двох наведених заяв двох опонентів — це консенсусне рішення польської еліти.

Просто хтось вміє делікатно сказати, а хтось в московському стилі.

Але на чому стоїть цей ідеологічний консенсус?

Підмурівком є запит польського суспільства. Його глибока заангажованість в історичні питання.

Такої кількості історичної попси в книгарнях, як в Польщі, я не бачив в жодній країні Європи.

Цього разу купив собі два Newsweek та Historia і то лише тому, що на більше стало шкода грошей.

Там очі розбігалися.

Тепер жалкую, що не взяв ще випуск про історію польського костелу.

Але поляки купують. І їм грошей не шкода.

Читайте також: Могила Гете і примари "руского міра"

Минулого разу привіз собі Powrót та Niepokorny narod.

Таку спеціалізовану історичну літературу не довелося шукати десь по книгарнях.

Вона продається просто біля Маріацького.

Як поляки інвестують в іноземних авторів, аби вони цікавилися їхньою історією, окрема розмова.

Напевне, вже класичний кейс такої грамотної промоції самих себе це "Історія Європи" Нормана Дейвіса.

Пам'ятаєте таку грубезну і легкодоступну книжку якою можна вбити?

Ще коли студентом її читав, то дивувався надмірним акцентам на польських епізодах.

А тепер, коли беру до рук польські шкільні підручники з історії, то щиро тішуся за польських дітей — наскільки круто і цікаво вони укладені.

Я сам їх читаю як захопливу пригоду.

І так само мені жаль українських дітей з яких досі не зняли прокляття "сарбеївщини".

Я розумію, чому наші школярі ненавидять історію. Напевне так буде доти поки не помруть ті, що вчилися по Сарбею.

Якось взяв до рук тести для ЗНО з історії. В мене було лише одне питання.

Нах*іна?

Нах*іна дитині знати, як виглядав якийсь хрін на портреті з XIX століття?

І коли?

Коли народилися укладачі цих тестів? В 1922, як Сарбей?

Пригадую, як на першому курсі професор Чорній сказав: "Забудьте ці тисячі дат, які вивчили для вступу, навіть ми їх не знаємо".

Аби стати призером всеукраїнської олімпіади з історії я був змушений визубрити три тисячі дат.

Ще одна мова.

Нахіба це все було?

Але навіть тоді нам не тицяли під носа портрети з XIX століття.

Для чого катувати дітей?

Читайте також: Пам'яті Петлюри та Махна

На початку вторгнення в Україні стався вибух інтересу до історії.

З'явився той самий суспільний запит, який так тримає поляків.

І на цьому етапі мала включитися влада.

Гранти під ютуб-канали, державне замовлення для телеканалів, копродукція з Discovery, History чи Viasat.

Врешті, спільні медіапроєкти з поляками та литовцями — з тими, з ким жили в одній державі.

(Через такі проєкти ми б ще й навчилися збивати гострі кути та шліфувати взаємні претензії, з часом такі майданчики дали б колосальний ефект — уже для нових еліт).

Я вже не кажу про видання масовим тиражем (і перекладом) молодих і креативних істориків, які вміють не лише знайти, але й добре написати.

Тому що нині вся наукова робота не варта ні шеляга, якщо не матиме медійної обгортки.

Так, ще у 2022 потрібно було з нуля створювати цілу індустрію. Паралельно з виробництвом дронів та ракет. Індустрію історичної попси.

Одна "Локальна історія" та канал братів Капранових погоди не зроблять.

Але нині державою керують інтелектуальні та управлінські нездари.

Вони не змогли підтримати той вогонь інтересу 22 року, і він помалу гасне.

А, отже, свої умови нам будуть диктувати ті, для кого вона в осерді нації. Ті, хто мають політичне і суспільне розуміння її важливості. Ті, які інвестуючи в минуле, проєктують майбутнє. Це зараз — Бандера і Волинь.

Але чому б для вступу в ЄС нам не просити вибачення і за щит на воротах Царгороду?

Як буде давньогрецькою "какая разніца"?

* Публікується зі збереженням стилю автора

Джерело

Про автора: Олег Манчура, журналіст.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.