Чому відмова від альтернативних НАТО гарантій – сильний хід

Суть її полягає в тому, що напередодні можливих великих перемовин щодо припинення війни Україна загодя відмовляється від будь-яких сурогатних обіцянок гарантій безпеки та визнає лише одну умову – вступ у НАТО.

Справді, що може принести Україні відмова від можливих 2-3-4-5-сторонніх гарантій безпеки? Звичайно, крім ризику не отримати нічого? А не так і мало. Це – демонстрація самоповаги та гордості, самодостатності й віри. Такі гроші, скажете, зараз не ходять? Ще як ходять, якщо за цим стоїть не порожня бравада, а велике бажання зберегти себе і країну. І це бажання трансформоване в дію.

Так, цей хід досить ризиковий. Є перспектива залишитися наодинці з жорстоким і підлим ворогом, який в ірраціональній запеклості не гребує нічим задля перемоги над Україною. І навіть альянсами й військовою допомогою Північної Кореї й Ірану – убогих ізгоїв світової цивілізаційної системи.

Читайте також: Хто сказав, що Москві потрібен мир?

 Але якщо зарозуміла й зверхня Москва вже скористалася воєнною підтримкою Пхеньяна та Тегерана, то справи її кепські. Що не заважає раші в останній час проводити особливо оскаженілі атаки на українську землі. Біснуються ніби перед погибеллю.

Та все ж цією заявою Україна не відмовляється від допомоги! Київ, маючи гіркий досвід Будапештського меморандуму, розумно й логічно відмовляється від ні до чого не зобов’язуючих гарантій, які насправді мають сенс фігового листка, що прикриває причинне.

Весь минулий рік президент Зеленський провів у мандрах і переконаннях наших європейських (і не тільки) партнерів про двостороннє укладення угод, які б мали служити Україні повноцінними гарантіями безпеки. І всім європейським лідерам подивився у вічі, як колись хотів Путіну. І угоди були укладені, але назвати їх гарантіями української безпеки язик не повертається. Це – гарантії надання матеріально-технічної, гуманітарної та воєнної допомоги. Що вже теж непогано, бо це – не Північна Корея. Це – Велика Британія, Франція, Німеччина, Чехія, Італія… Практично всі країни Європейського континенту. Крім Угорщини й Словаччини.

Але біда в тім, що ці європейські країни самі потребують захисту та оборони. І покладаються в цьому на США. А самі останні 30 років після розвалу СРСР геть розслабилися й занедбали військово-промисловий комплекс. Тому вони, може, і хотіли б допомогти суттєвіше, розуміючи, якому воєнному монстру протистоїть Україна, але їм нічим особливо запропонувати. А те, що трохи було зі старих запасів – вони вже віддали. І зараз, хоч і прагнуть швидше відновити свої воєнні заводи, але для цього потрібен час.

Читайте також: Чому Україні не підходить "довга стратегія"

Суттєво допомогти може тільки США. У них все для цього є. Крім бажання іти на загострення стосунків із Москвою. Вони теж бояться ескалації війни й поширення її на країни НАТО, коли змушенні будуть втягнутися у конфлікт, який може досить швидко перерости у ядерну війну.

Усі добре розуміють, що на 99% Путін і його посіпаки не підуть на такий крок. Але все ж залишається той один відсоток, який прямо загрожує квітучому Заходу. І цей страх вони пересилити не можуть. Ну, ніяк!

А Україна змушена цей страх пересилити. У нас немає іншого виходу як боротися до кінця за свою свободу й фізичне виживання.

Тим більше, що ситуація поки не катастрофічна. Зараз надходять великі постачання зброї зі США. Європа, особливо Північна, максимально намагається нам допомагати й технікою, і фінансами. Ніби на наступний рік ми і зброєю, і грошима забезпечені.

Та й ще не вступав у гру новий президент США, який пообіцяв за 24 години на справедливих умовах зупинити війну між Україною і Росією після часу оголошення результатів виборів, які він переконливо виграв.

Але вже давно минули призначені 24 години після офіційного оголошення результатів, а війна триває. Щобільше, Трамп ще навіть не почав нічого робити в цьому напрямку. І поки мовчить. І добре, що мовчить, бо в цій складній геополітичній грі не має і не може бути надто швидких рішень, які він проголошував під час передвиборчих перегонів. Надто багато він там спрощував і наговорив чимало відвертих нісенітниць.

А зараз помовчить, поки люди трохи призабудуть його попередні гасла, а за цей час із групою дорадників спробує знайти формулу миру. Тим більше, що вже й пообіцяв Зеленському справедливий мир. Але що таке справедливість в устах мільярдера і досить експансивного чоловіка – ніхто не знає. Принаймні, починати свою нову каденцію з вручення Москві подарунку у вигляді незалежної та демократичної України, якій США не так давно гарантував захист і опіку, він так просто не може.

Читайте також: Трамп і війна в Україні: сценарії

Минулого разу він уже здав так Афганістан, уклавши із талібами безглуздий мир, який згодом потопив рейтинг Джо Байдена. Навряд чи він захоче повторюватися, знищуючи таким чином і свій рейтинг на початку президентської каденції. Та й, гадаю, попри свою необізнаність у державних справах і геополітиці, Трамп розуміє значення України.

Потурання Москві здачею України – це зміна всього світового порядку. Це – дозвіл усім експансіоністам на перекроювання кордонів. Це – хаос і море крові. І авторитет, і влада в міжнародних справах повністю переходить до авторитарних країн. Вашингтон перестає бути центром світового розвитку й прийняття геополітичних рішень, перетворюючись зі світового на регіонального лідера. На Америку перестають звертати увагу і перестають з нею рахуватися…

Цього хочуть ізоляціоністи Америки? Я певен, що цього не хоче новий президент США, ким би і яким би він не був. Тому по розумній логіці розвитку ситуації, маючи колосальну воєнну потугу, яка значно перевершує російську, Дональд Трамп має все зробити для перемоги України. Тобто, для ствердження власного авторитету та авторитету своєї країни. І в нього є для цього всі можливості. 

Але раптом із якихось причин новий американський президент не захоче дослухатися до наших аргументів і аргументів кращих аналітиків світу, то це спонукає відкрити зовсім нову сторінку історії. Найближчим часом кілька десятків досить розвинених країн оголосять про створення програм ядерного стримування, оскільки вони не бачать реальних важелів зупинити світових експансіоністів. І їх усі зрозуміють.

Оскільки мова йде про фізичне виживання країни та українців, серйозно задумається над програмою власної безпеки й Україна. Не отримавши належного захисту й реалізації гарантій нашого суверенітету, обіцяного в Будапештському меморандумі США, Великою Британією і Росією, вважаємо себе не пов’язаними жодними зобов’язаннями та вільними у своїх діях. І Україна може знайти тут нові серйозні можливості. З усіма наслідками, що випливають звідси.

Чи не так?

Джерело

Про автора. Віктор Мороз, український публіцист, оглядач

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.