Для Заходу Ізраїль "свій" давно, а до "своєї" України він щойно звикає

Наприклад, Дмитро Золотухін:

• "ніяких "західних цінностей" не існує;
• будь-якому американському президенту абсолютно по#уй на кількість загиблих українців;
• країнам умовного Заходу начхати на кордони України 1991 року".

Андрій Длігач:

"Західний ("демократичний")... світ не є ціннісним, а є доволі цинічним і прагматичним".

І навіть Валерій Пекар:

"Захід керується інтересами, а не цінностями, і захищає тих, хто йому корисний -- а на жертви, страждання, договори й міжнародні правила начхати, такий ось Realpolitik".

Насправді це не просто хибні тези, а тези, які є засадничими для російської пропаганди. Вона так і каже: "У світі всі однаково цинічні, немає ніяких цінностей, то все лицемірна західна ширма; ми принаймні чесніші за Захід, бо прямо так і кажемо".

Читайте також: Чому ставлення Заходу до України та Ізраїлю різне

Але ця теза хибна не тому, що вона є засадничою для російської пропаганди, а просто тому, що вона хибна.

По-перше, насправді Захід керується й інтересами, і цінностями. Причому інтереси у країн Євроатлантичного блоку частково спільні, частково різні (інколи дуже різні), а базові цінності спільні. І саме у цьому відмінність Заходу від решти країн світу, які керуються виключно власними інтересами, а якщо цінностями — то, знову-таки, лише суто власними, а не спільними з кимось.

По-друге, Заходу абсолютно не начхати на кордони, договори й міжнародні правила — не треба нагнітати істерію з цього приводу. (Верхом маніпуляцій було б у відповідь на цю мою тезу послатися на Будапештський меморандум, як це часто роблять ті, хто його не читав). Але тут важливо ще по-третє:

Захід керується цінностями та інтересами по-різному в стосунках зі "своїми" та "чужими".

Читайте також: Іран — Ізраїль: Головне, як вплине війна на стосунки Тегерана з Москвою

А саме: для "чужих" справді діють принципи Realpolitik, і в цьому немає ні цинізму, ні подвійних стандартів. А на засадах Realpolitik можна і помагати, коли вигідно, "таким упирям, на тлі яких найгірші з українців мармулядки" (Віктор Трегубов), можна підтримувати "корумпований авторитарний Єгипет" (Юрій Богданов) тощо. А коли невигідно, то можна і не помагати.

Натомість для "своїх" засадничий принцип докорінно інший: залагодження розбіжних інтересів з урахуванням спільних засадничих цінностей (виняток — Трамп, якому ці цінності справді глибоко по барабану, і саме у цьому полягає його скандальність для Євроатлантичного світу).

І ось у цьому останньому полягає вся фішка порівняння України з Ізраїлем. Там для Заходу "свої", хоч і розташовані не в Європі. Тому допомога Ізраїлю базується і на Realpolitik, і на спільних цінностях (хоча тут Ізраїль регулярно балансує на межі, за якою починаються сумніви щодо цих самих спільних цінностей).

Натомість до того, що "своєю" для Євроатлантичного блоку може бути Україна, Захід тільки починає звикати. Realpolitik тут закликає до підтримки з обачністю: Росії небезпечно дати виграти цю війну, але небезпечно і поставити її на межу катастрофічного програшу. А щодо спільних цінностей — загалом виглядає так, що наче вже майже "свої" (от несподіванка, після 300 років!), але від нас і досі йдуть суперечливі сигнали з цього приводу. Тому і маємо те, що маємо.

Джерело

Про автора. Олексій Панич, філософ, член Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу, блогер.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.