Гібридні загрози Москви: як кібернапади та дезінформація стають зброєю у війні проти Європи

Про російські методи дезінформації, кібернападів і гібридних загроз з боку Москви написано безліч книжок, аналітичних звітів і ґрунтовних статей. У більшості дослідників склався консенсус про новий характер воєнних дій путінської Росії проти Заходу і всієї демократичної спільноти. Цілі протистояння російський диктатор виклав у своїй відомій "мюнхенській промові" з 10 лютого 2007 року,  яка була його відповіддю на страх перед "кольоровими революціями" та їхнім повторенням у самій Росії. 

"Росія, – він сказав, – вже не дасть себе принизити, а Захід має врахувати її "природні інтереси". 

Клептократична диктатура поставила перед собою завдання заволодіти всіма багатствами Росії, економічним, демографічним і технологічним потенціалом інших держав, що входили до складу колишнього СРСР. Для цього їй знадобилася "велика ідея" – зробити слухняними власний народ, підкорити, а то й знищити інші нації. 

Цією "великою ідеєю" стало перекреслення наслідків розвалу Радянського Союзу – "найбільшої геополітичної катастрофи XX століття", згідно із заявою Путіна. Однак в Кремлі вирішили, що цього їм недостатньо, бо у відновленому СРСР існували б Україна, Казахстан, Молдова. 
Путін та його ідеологи витягнули з нафталіну загальноросійську теорію та ідеологію "русского міра", які мають простягатися на всю територію колишньої Російської імперії епохи царів і червоних комісарів. З Польщею, Чехією, Східною Німеччиною і навіть Аляскою.  

Згадую про ці відомі справи, бо одним з головних методів дезінформації та гібридних загроз з боку Росії є "напускання туману", щоб важко було розпізнати справжню мету і цілі Путіна та його посіпак. 

На щастя, епоха "Putinversteher" – тих, хто розуміє Путіна" – до великої міри відійшла в минуле. Зараз чимраз голосніше звучать голоси тих, хто "втомився" від війни в Україні, хоче нас схилити до переговорів на російських умовах;  говорить про "невдячність" України за надану допомогу, сумнівається у потребі вступу України до Європейського Союзу і НАТО. 

За цими формулюваннями прихована надія на те, що апетит росіян обмежується Україною. І, якщо цей апетит заспокоїти, війна закінчиться, а у відносинах з Росією повернеться епоха "business as usual".

"Старі-добрі часи" не повернуться. Мета Путіна - підкорити й знищити Україну, а також заволодіти Європою і великою частиною світу. Його цілі не змінилися ні з 2007, ні з 2014 чи 2024 року. 

У 2021 році Путін передав помічниці державного секретаря Сполучених Штатів Америки Карен Донфрід "конкретні пропозиції" про "гарантії безпеки" Росії від США і НАТО. Серед іншого, в проєктах двох документів, які мали закріпити ці "гарантії", містилися ось такі пункти:

- відмова США від створення військових баз в країнах колишнього СРСР і зупинка будь-якого співробітництва з ними; зобов’язання припинити розширення НАТО на Схід;
- відмова Росії та США від розгортання ракет середньої та малої дальності в місцях, з яких можуть вражати цілі на території іншої сторони;  
- невтручання у внутрішні справи іншої сторони, зокрема, через підтримку організацій, груп та окремих осіб, що виступають за "неконституційну зміну влади";
- вивід з території держав, які стали членами НАТО після 1997 року, всіх військових сил і військової інфраструктури інших держав;
- відмова від прийняття України до НАТО; 
- відмова від будь-якої військової діяльності НАТО в Україні, Східній Європі, у країнах Закавказзя та Центральної Азії;
- заборона проводити військові навчання та інші форми діяльності вище бригадного рівня у прикордонній зоні, межі якої узгоджуватимуться обома сторонами.       

Упродовж широкомасштабної війни Росії проти України США і Північноатлантичний Альянс продемонстрували майже повне нехтування цим ультиматумом Кремля. Майже - бо все ще залишається питання членства нашої держави в НАТО, попри підсумкові документи чергових його самітів з деклараціями про "відкриті двері" для нашої країни. 

Деякі політики все ще уявляють собі домовленість з Путіним коштом безпеки та майбутнього України. Але українці ніколи не почуватимуть у безпеці, допоки нас не захищатиме "парасолька" Північноатлантичного Альянсу. Це урок з понад десяти років протистояння з Росією та майже 400-річного намагання Москви стерти нашу націю і державу з лиця землі. 

Кожен, хто вважає, що існують інші гарантії безпеки для України, той не бажає нам добра або ж плекає ілюзії, які вигідні Росії та смертельно небезпечні для нас, бо подібні до стратегічних цілей Москви. Ці люди також є цілями російської пропаганди, дезінформації, використання соцмереж для атаки на західні суспільства з метою повалення існуючого державного та суспільного ладу.   

Шановні колеги!

Пригадав я грудневий ультиматум 2021 року також для ілюстрації іншої тези: відсутність перемоги України робить прямою мішенню російської агресії країни НАТО, які стали його членами з 1997 року.

Досвід нашого протистояння з Росією та чергових "червоних ліній", які США і Захід намалювали для "уникнення ескалації" з боку Росії, вчить, що 5 стаття Вашингтонського договору - це не істина в останній інстанції. Сьогоднішні війни знають безліч форм, в яких військові дії відбуваються "нижче бар’єру гарячих форм" її ведення. 

Як результат, окремі держави й народи можуть не помітити, коли стають готовими для сприйняття російського ультиматуму, бо будуть з ним стояти віч-на-віч. 

Наголошую на цих питаннях в контексті відомої статті Дмітрія Мєдвєдєва "Росія та Польща: нотатки до 4 листопада" з більш як промовистим підзаголовком: "Польща: мегаломанія, комплекс меншовартості та фантомні болі імперії, яка не відбулася". Кремлівські стратеги приурочили статтю до чергового "Свята національної єдності", встановленого замість річниці більшовицького Жовтневого перевороту 1917 року і на пам’ятку "вигнання польських загарбників" з Кремля і Москви в 1612 році.  

Мєдвєдєв, колишній російський президент і заступник Путіна в Раді національної безпеки та оборони РФ, представив страшилку "польського геополітичного реваншизму" і план його втілення. План має складатися з 5 пунктів, перший з яких - це констатація того, що "польський та український народ ніколи не були та не стануть братніми. Ставлення польських панів до звичайних українців, як до бездарних холопів, це частина внутрішньопольського інтелектуального консенсусу.(…) Польща несе пряму загрозу українській державності. Як би ми до неї в Росії не ставилися. По суті, для неї це означало б кінець мрій про українську незалежність. І це розуміє навіть профашистський київський режим".  

Маячня, яку не варто згадувати? Що ж, війна в Україні не закінчилася, вона може продовжуватися ще невизначений час. На велике здивування західних політиків та експертів, Росія проявила стійкість і швидке пристосування до західних санкцій. 

Отже, Путіна потрібно перемогти, щоб відновити мир і світовий порядок з правилами, які спираються на міжнародне право. 

Пані та панове! 

Для спротиву, контрнаступу і перемоги Україні потрібні надійні союзники та захищений тил. Українцям потрібна зброя, скасування обмежень на застосування західних ракет і чітка перспектива членства в НАТО та Європейському Союзі. Без ультиматумів, відтермінування дати вступу ad Kalendas Graecas – до грецьких календ. 

Допомога партнерів і союзників у скріпленні нашої мотивації й мобілізації для спротиву та реалізації національних цілей - це найкраща відповідь на російську пропаганду, дезінформацію та гібридні методи ведення воєнних дій.

Росія розпочала війни в кіберпросторі з початком відомої атаки проти Естонії у 2008 році. Проти України спеціальні операції в соціальних мережах розпочалися одразу після Помаранчевої революції 2004 року, набравши особливої інтенсивності під час процесу підписання Угоди про асоціацію України з ЄС у 2013 році. 

Далі все пішло по висхідній – РФ застосовувала атаки у кіберпросторі під час анексії Криму і початку воєнних дій у 8 областях Півдня і Сходу нашої країни. Згодом були потужні атаки на електростанції, атомні станції, міністерства, операторів мобільного зв’язку, військові частини, запускання вірусів у програмне забезпечення в масштабах України й всього світу тощо. 

Також засобами кібервоєн Росія готувала і широкомасштабну агресію 24 лютого 2022 року, намагаючись повністю дезорганізувати наше життя і спроможність чинити опір. 

Сьогодні Україна непорівнянно сильніша, технологічніша і готова до відбивання російських атак. На досвіді кіберзахисту Майдану 2013-14 років, у нас створено окремий вид збройних сил, які популярно називаємо "кібервійськами", насправді це Війська оборони кіберпростору. У нас є чим поділитися з нашими партнерами й союзниками. 

Я згадав про це, коли прочитав повідомлення про російську інформаційно-психологічну операцію в Польщі навколо повеней на південному сході Вашої країни. Мета цього ІПСО – підірвати довіру поляків до безпекових відомств країни, уряду, Німеччини та ЄС. 

Москва ніколи не спить, вона весь час готує або ж розпалює війни. В цьому контексті єдине правильне запитання - чи ми готові до протистояння? Українська і польська історія вчить, що коли ми разом, тоді ми набагато сильніші. 

Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.