Інтерв'ю Путіна: головне

Однак ці висловлювання російського лідера важко схарактеризувати насамперед зі змістовної точки зору. Насамперед з психологічної. Є абсолютно очевидним, що головне питання, яке цікавить Володимира Путіна, - це продовження його війни з Україною. А головне питання, яке цікавить журналістів, що зібралися на зустріч із російським президентом, - це те, чи не застосує Володимир Путін ядерну зброю або у цій війні, або у власному протистоянні з Заходом. І тут варто помітити, що Путін намагається бути суперечливим у відповіді на найбільш принципове питання, яке зараз турбує світ. З одного боку, він каже, що ті, хто вважають, що у своєму протистоянні з країнами-членами НАТО, у своїй війні з Україною Російська Федерація готова буде застосувати ядерну зброю, просто вигадують якусь маячню.

З іншого боку, буквально за кілька хвилин, радить журналістам перечитати ядерну доктрину РФ, і переконує їх, що помиляються ті, хто вважає, що Росія не може використати ядерну зброю першою. Виявляється, може, якщо мова йде про загрози її суверенітету та територіальній цілісності.

Однак тепер виникає питання, а як тоді оцінювати загрози для територіальної цілісності Російської Федерації, коли Москва може у будь-який момент оголосити своєю територією частину території іншої держави - як це вже відбулося з анексованими регіонами України?

Також Путін відповідає на питання про те, як закінчити війну. І тут ми також чуємо цілу низку суперечливих заяв. З одного боку Путін продовжує наполягати на тому, що війна може закінчитися за столом перемовин. Як це вже відбувалося неодноразово останніми тижнями, висловлює серйозні сумніви у легітимності чинного українського президента та у тому, з ким зараз домовлятися Росії. А з іншого боку, підкреслює, що шлях до закінчення бойових дій – це припинення США постачання зброї в Україну. І якщо адміністрація Байдена припинить постачати зброю, все за кілька тижнів закінчиться, підкреслює Путін.

Ще раз демонструючи, що його цікавлять не стільки перемовини з українським керівництвом, легітимним чи нелегітимним, а перемога на полі бою. Чи принаймні закінчення війни на умовах Росії. А ці умови Володимир Путін вже неодноразово викладав, починаючи з 2022 року. І тут ми побачили, що ніякої зміни у цих умовах взагалі не відбувається. 

Що цікаво - у цих висловлюваннях російського президента, що він нарешті спробував пояснити, що ж він має на увазі під таємничим терміном "денацифікація", яку сам Путін і російські пропагандисти, які знаходяться на службі Кремля, використовують за першою-ліпшою нагодою, виявляється, денацифікація – це заборона пропаганди нацизму на державному рівні. Те, що в Україні заборона пропаганди нацизму на державному рівні, давно вже стала частиною законодавства держави, Володимир Путін, очевидно, або не знає, або не бажає знати. І таким чином виявляється, що мова йде не про некомпетентність російського президента, а про його бажання створювати ідеологічні міфи й потім розповідати їх не тільки власним співвітчизникам, але й західним журналістам, які таким чином стають інструментом його власної пропаганди.

Путін, з одного боку, говорить, що марять ті, хто вважає, що Росія готова до прямого зіткнення з країнами-членами НАТО, а з іншого боку, підкреслює, що у відповідь на удари західною зброєю по чутливих об'єктах в Російській Федерації Росія розгляне питання щодо ударів по чутливих об'єктах західних країн. Однак знову-таки в іншому абзаці відповіді на ці запитання західних журналістів пояснює, що мова йде не стільки про прямі удари Росії, скільки про готовність Російської Федерації постачати зброю в регіони, звідки можна буде завдавати ударів по чутливих об'єктах західних країн. За великим рахунком, це свідчить про те, що в Кремлі розглядають можливість використання певних проксі-армій для війни з Заходом. Скажемо так, як це зробить союзник Російської Федерації Іран у війні з Ізраїлем.
Іран не веде прямої війни з Ізраїлем з використанням власної армії хоча б тому, що в нього немає спільних кордонів з єврейською державою. Все, що може зробити Іран - це напад на Ізраїль за допомогою ракет та безпілотників. ​Однак за допомогою власних проксі-армій, терористичних організацій ХАМАС і "Хезболла", які мають також непогані контакти з політичним керівництвом Російської Федерації та підтримуються певною частиною західних суспільств, Іран проводить реальну війну з Ізраїлем за допомогою фактично збройних сил бойовиків. І, можливо, саме таку тактику вирішила обрати Російська Федерація у своєму протистоянні з цивілізованим світом. Якщо це не тільки плани, а вже узгоджений Путіним і з його найближчими соратниками план дій, можливо, ми вже скоро побачимо реальні результати здійснення цих намірів російського президента. 

Ну і, звичайно, Путін продовжує брати участь у пропагандистській кампанії, яку сам і організовує. Він надсилає сигнали українцям, що сподіватися їм нема на що, війну буде програно, а питання тільки у кількості жертв, які зазнає український народ у цьому протистоянні з Російською Федерацією. Але і тут Путін не може порахувати реальних цифр. Коли він говорить про жертви України й Росії - причому, звичайно, жертви України набагато є більшими, ніж російські, - так ніби російська армія не наступає на українські позиції, а навпаки. Він навіть математично помиляється у пропорції розрахунку цих жертв. Однак обіцяє українцям і світу, що призовний вік в Україні буде зменшений до 18 років, а після цього американці позбудуться українського президента Володимира Зеленського. Путін навіть прогнозує, що це відбудеться приблизно за рік після того, як Зеленський ухвалить всі непопулярні рішення, потрібні Сполученим Штатам.
Те, що український президент намагається ухилятися від ухвалення будь-яких непопулярних рішень - щоб ухвалити всі непопулярні рішення для українського суспільства, буде потрібно не роки, а набагато більше, - Володимир Путін, звичайно, також не помічає. І не помічає зрозуміло чому. На відміну від Зеленського, він не електоральний політик, а людина, яка знаходиться у керма влади за допомогою сили та пропаганди. Тому Путіну не потрібні настрої громадян, його не цікавлять, що думають його власні виборці, яких, за великим рахунком, і немає. Він не усвідомлює, що українським політикам доводиться орієнтуватися не на американців та їхні побажання, а на те, як український виборець оцінить їхню діяльність на наступних виборчих перегонах, коли б вони не відбулися.

Але це вже також, мені здається, очевидні речі, які нагадують про те, що коли Путін починає оцінювати українську ситуацію, він, як правило, помиляється саме тому, що вважає Україну звичайною реплікою Російської Федерації, тільки такою, яка керується з Вашингтону, а не з Москви. 

Ну і, за великим рахунком, якщо підбити підсумки цього багатогодинного спілкування російського президента з закордонними журналістами, можна сказати, що його позиції ні в чому поки що не змінилися в принципі. І тому залишається дивуватися тим, хто вважає, що Путін готовий на якісь перемовини, що він чекає якогось вирішення ситуації на фронті, що йому потрібно, принаймні сьогодні, зупинитися для того, щоб зрозуміти, якими ресурсами він володіє для продовження воєнних дій. Путін буквально переповнений війною: він живе війною, насолоджується війною, хоче говорити про війну. Практично вся його розмова з журналістами не про Росію, не про її перспективи, не про її розвиток, а про протистояння її з цивілізованим світом. Про подальші воєнні дії, про подальше нарощення провокаційних, агресивних дій Російської Федерації.

І саме такого Путіна, заточеного на багаторічне протистояння на війну, треба сприймати як реальний фактор, який позначиться на наступних подіях у 20-30-х роках цього сторіччя. У тому часі, під час якого Володимир Путін буде продовжувати керувати Російською Федерацією. І, звичайно ж, намагатися зробити все можливе, що і після того, як він залишить політичну арену, режим Росії, режим Федеральної служби безпеки Російської Федерації, режим чекістів залишився таким самим незмінним, агресивним, готовим до подальших війн і протистояння. Ось майбутнє, в яке ми маємо уважно дивитися і в якому ми маємо шукати вихід із цієї ситуації, в яку потрапила Україна й весь цивілізований світ внаслідок російської агресивності й реваншистських настроїв.

Джерело

Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.