Істерика Кремля на тлі Бюргенштока

Бункерний ставив на перемогу Трампа, але в затягуванні війни втратив ключового союзника — Китай. Тому російський диктатор намагається позбавити  Україну підтримки Заходу.

Між ЄС та КНР спалахнула справжнісінька торговельна війна: Захід збирається обкласти шаленим митом (до 40%) китайські електрокари, Пекін налаштований вчинити так само з європейськими харчами, зокрема зі свининою. Це лише початок, і гасити конфлікт двом ринкам заважає в тому числі нерозвʼязане "українське питання". Відтак Китай зацікавлений обмежити таймер російської війни проти України. 

Пекін пробує синхронізуватися з Брюсселем, непублічно готуючи на осінь наступний мирний саміт у Саудівській Аравії, але вже за участі Китаю та РФ. Євродипломати наполягли, аби порядок денний швейцарського саміту був скорочений з 10 пунктів до 3 "гуманітарних".

Читайте також: Про Саміт миру без емоцій

Концентровано недавній саміт можна описати двома меседжами: Захід говорив про злочини Путіна та недопустимість заморожування війни по лінії фронту, тоді як Глобальний Південь — про доцільність залучення РФ до наступного раунду переговорів. Спільний знаменник, схоже, знайдено, форум може стати трампліном для наступної "мирної" зустрічі лідерів світу вже за участі КНР і РФ. 

Очевидно, що тепер Пекін змушуватиме Москву попуститися зі своїми хотілками до рівня, що задовольнить великих світових гравців і буде прийнятний для України (про кордони 1991 року наразі не говоримо). Реальність сильно відрізнятиметься від геополітичних фантазій Путіна.

Тепер про нову стратегію бункерного: не спромігшися вплинути на політиків Заходу, він намагається достукатися до їхніх виборців: меседж простий — "завершити війну можна значно простіше, аніж говорять ваші правителі". Для Путіна це єдиний шанс уникнути "миротворчого" тиску з боку Китаю.

Оголошуючи минулої пʼятниці свій "мирний план", Путін запропонував Заходу закінчити війну в обмін на здачу Україною 4 областей та оту омріяну "демілітаризацію — денацифікацію". Це — римейк стамбульських угод із нарощеними територіальними претензіями.

Читайте також: Чи вартував саміт у Швейцарії таких зусиль?

Для більшого галасу "внєшняя развєдка" злила у західні медіа свою версію "Стамбула". Цікаво, що The New York Times де-факто оприлюднила фейковий документ — початкові, березневі хотілки росіян, але під квітневою датою… Бо навіть Путін на пресконференції показував іншу версію фінального тексту, де рукою Давида Арахамії було внесено правки, зокрема й щодо чисельності особового складу ЗСУ, озброєнь тощо. І це "збіг обставин", що "незалежна" The NYT опублікувала російську версію стамбульських угод одразу після пʼятничного виступу російського диктатора. 

Тепер детальніше про мету кампанії: окрім премʼєрів Італії та Канади, більшість лідерів G7 перебувають у нестабільній розтяжці.

Читайте також: Умови наляканого Путіна

Главі британського уряду Сунаку залишилося менш як 3 тижні до виборів, після яких його партія, очевидно, позбудеться влади. Президент Макрон оголосив позачергові вибори після того, як його партія програла ультраправим вибори до Європарламенту. Канцлер Шольц і його соціал-демократи також продули ці вибори, а про політичну історію Джо Байдена годі й говорити. Восени варто очікувати й відставки премʼєра Японії Фуміо Кішіди. 

На нацвиборах у ЄС ситуація не оптимістичніша, там перемагають ультраправі, і націоналістична ідея стоїть на боці "легкого" путінського миру. Послання Путіна підливає олії в цей вогонь, натякаючи, що на Україну достатньо натиснути — і G7 з ЄС надовго забудуть про цю проблему.

Як Київ, так і Москва відчувають брак часу, намагаючись прискорити події на свою користь. Саме тому ЄС, а тепер і Україна, так поспішають з пошуком прийнятної формули миру, бо вже незабаром у світі може наступити інша політична реальність.

Джерело

Про автора. Орест Сохар, журналіст, шеф-редактор Obozrevatel

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.