Країна "інвалідів" у країні воїнів

Частина боєздатного населення зі зброєю в руках вийшла на захист не тільки своїх сімей, а й своєї землі та героїчно протистоїть навалі диких орд із боліт. 

А друга частина ховається за їхніми спинами, сподіваючись, що ці перші захистять не тільки себе і своїх близьких, а і їх, і їхніх близьких. І якби лише просто ховалися за спини. Вони ще прагнуть нажитися на цій війні. Звичайно, коштом героїзму своїх співгромадян, котрі взяли зброю до рук. Тобто нажитися на чужій крові.

І кого маємо більше – наших відважних захисників, завдяки яким країна живе, працює й вірить у майбутнє, чи фальшивих інвалідів, зрадників і боягузів? Останні готові втопитися в Тисі, але не захищатимуть своїх матерів, сестер, дружин, наречених від здичавілих орд ґвалтівників із Росії. І кого більше – не зовсім зрозуміло. Прикро.

Ні, "прикро" - це не те слово. Інколи від відчаю хочеться кричати: невже це в нашій Україні, яку ми грудьми відстояли на Майданах, а зараз славимо один до одного, можуть відбуватися такі ганебні речі?!

Читайте також: МСЕК: перемогти можна проблему, яку ти хоча б помітив

Про те, що в нас керівника Верховного Суду піймали на отриманні хабаря в $5 мільйонів, ми вже й забули. А чого пам'ятати про виродка, якого вже давно випустили з буцегарні й він гуляє й насолоджується життям?!

Досить швидко на фоні трагічних подій із фронту, де ми останній час постійно чомусь відступаємо, стирається з пам’яті й свіжа новина про керівницю медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) Хмельниччини, яка $5 млн, видурених у нещасних, розгублених і не дуже розумних співгромадян, тримала у себе в робочому сейфі (і це тільки у сейфі!).

Згодом виявилося, що 61 прокурор цього славного подільського краю оформив через цю чарівну жінку інвалідність і отримував паралельно з заробітком на основному робочому місці ще й пенсію приблизно в розмірі 100 тисяч щомісяця. Відповідно й зарплата трималася в середньому на рівні 150 тисяч щомісяця. А скільки вже міг "наколядувати" кожен – то вже окрема стаття, яка, сподіваємося, колись стане кримінальною. 

Виявляється, не тільки прокурори були клієнтами нашої державної дами з Хмельницького. У неї знайшли список її клієнтської бази на кілька тисяч персон. Очевидно, всі вони після відвідування МСЕК отримували пенсію поруч із зарплатою. І це відбувається в країні, в якій точиться Велика Визвольна війна.

Гадаєте, це окремий заповідний край, де прокурори, починаючи з тридцятирічного віку фатально втрачають здоров’я на захисті правопорядку й закону? На Черкащині така ж сама пошесть скошує на благородній справі захисту закону здорових і могутніх чоловіків. 28% від всього прокурорського складу тут теж інваліди. Одним словом, дуже важка у них робота. 

Читайте також: Хмельницькі прокурори не прилетіли з Марса

Але передовий досвід хмельничан і черкасців щодо поновлення соціальної справедливості в достойній оплаті прокурорів-трудяг, хоч і не настільки масово, та вже перехопили і їхні колеги з інших областей країни. І нині вже 500 (!) прокурорів республіки оформили собі інвалідність і продовжують плідно працювати далі, поширюючи ланцюжок корупції всією країною, чомусь навіть не підозрюючи, що це веде не тільки до метастазів, а й до ракової пухлини всього державного механізму.

Отже, чи варто ставити питання про дотримання правопорядку, законності й справедливості в країні, засадничі механізми життєдіяльності в якій захищають ось такі захисники?!

Виходить, що в одній державі ми маємо дві країни. Одна – працює, платить податки, захищає в лиху годину зі зброєю в руках себе, свої сім’ї, свою державу. А інша, маючи на кілька порядків більші, визначені новим законодавством, зарплати, – стриже ще й з перших купони. І так вони й живуть.

(Надто багато щось я в тексті ставлю риторичних (?) знаків. Дуже багато тривожних тенденцій, і не зовсім зрозуміло, як їх подолати)

Країна починає тріщати зсередини. Її розвалюють самі ж українці, переважна частина яких є цілком свідомими громадянами. Але виходить, що ця свідомість показна, на люди. А коли доходить до того, що щось сам маєш зробити для країни, чимось пожертвувати в лиху годину, то ми чомусь певні, що це має зробити хтось за нас.

І ми ладні втопити в бистрих і холодних водах Тиси чи Дністра своїх дітей чи чоловіків, аби не дати їм можливість захистити себе ж і нас.

Гаразд, перепливуть вони якимось дивом прикордонні річки й втечуть від українського війська, збережуть себе. А як же рідні, яких вони кинули на тому березі?

Читайте також: Про МСЕК, людей з інвалідністю і корупційний феодалізм

Прийдуть російські вилупки, знущатимуться з ваших рідних, мордуватимуть, ґвалтуватимуть і убиватимуть їх, як це робили в Бучі, Ірпені, Гостомелі, – втікачів совість не мучитиме?

Ми всі знаємо, що в країні немає порядку. Влада, яку ми самі ж вибрали, не виправдала наші сподівання. Вона й не могла виправдати. Сподівалися, що швидко відправимо цей невеселий, як виявилося, "Квартал" на вихід і тоді вже оберемо справжню високопрофесійну і високоморальну владу. Не вийшло. Надто нас багато, щоб швидко ми мінялися і все враз змінилося. Надто багато залишилися в совку, де загальна відповідальність породжувала індивідуальну безвідповідальність, а жорстокі репресії з багатьох сформували конформістів, людей, не здатних протистояти чужій волі й не здатних критично й самостійно мислити.

Але все це час лікує. За умови, якщо ми самі захочемо лікуватися, а не чекати приречено або чиєїсь допомоги, або чийогось меча. Як сказано в мудрій книзі, Бог не допоможе нам без нас. І ми приречені боротися не тільки з зовнішнім ворогом, а й із внутрішнім, ще підступнішим. І навіть із самим собою. І боротися одночасно. А виграє той, хто бореться і за ким правда.

Українці (через обставини) тою чи іншою мірою всі трохи "інваліди", які самі себе за волосся, як знаменитий персонаж, витягують із болота зневіри. Але тягнуть! Отже, українці все ж варті перемоги. Чи не так?

Джерело

Про автора. Віктор Мороз, український публіцист, оглядач

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.