Народжуваність у війні: чи є надія для України?

Найнижчі показники народжуваності – в прифронтових регіонах. В тилових областях ситуація стабільніша, але все ще далека від довоєнного рівня. Але з  обережним оптимізмом можна припустити: пік кризи народжуваності позаду.

У першій половині 2024 року кількість породіль зменшилася на 5,7% порівняно з 2023-м. Однак у другому півріччі зафіксовано зростання на 1,6% до першого. Також скоротилася смертність – майже на 3 (2,7) %. Це один із ключових показників, який впливає на динаміку приросту населення.

Так, це ще далеко не кінець кризи — лише слабкий вогник у кінці довгого тунелю. Адже після вторгнення народжуваність обвалилася майже на третину.

Справжній переломний момент настане лише після завершення активних бойових дій, адже статистика свідчить, що найгірша динаміка народжуваності та смертності спостерігається в регіонах, що найбільше потерпають від війни:

• У Херсонській та Донецькій областях смертність перевищує народжуваність в 11 та 8,5 раза відповідно. 
• У Запорізькій та Сумській — у 4,7 раза, у Харківській та Чернігівській — у 4,5.

Водночас у більш безпечних регіонах ситуація краща: у Рівненській, Волинській та Закарпатській областях смертність переважає народжуваність у 1,7 раза, в Києві — в 1,8, на Буковині — в 1,9, а на Львівщині — у 2 рази.

Це, як мінімум, спростовує маніпуляції про те, що без мігрантів Україна після війни не зможе відновитися.
Поруч маємо приклад Польщі — країни без війни, з потужними демографічними програмами, яка, втім, так і не змогла вибратися з найглибшої демографічної кризи після Другої світової війни. 

Звісно, завдання держави — зробити все, щоб українців після війни було якомога більше. Маємо два ключові ресурси: переконати людей повертатися та стимулювати народжуваність. І лише після цього варто говорити про залучення мігрантів, а не ставити віз поперед коня. На жаль, нині влада поширює хибні наративи, ніби саме трудові мігранти стануть панацеєю. 

Натомість я пропоную комплексну програму та підготував спеціальний закон "Про основи державної демографічної політики". У ньому враховано досвід інших країн, який нам варто вивчати, але не копіювати сліпо.

Наприклад, Польща, про яку я згадував на початку, — це країна, що може дозволити собі значні виплати для підтримки народжуваності. Ось які демографічні програми діють у Польщі:

• Rodzina 500+: з 1 січня 2024 року сума виплат зросла — тепер усі неповнолітні до 18 років отримують не 500, а 800 злотих щомісяця; 
• одноразова допомога при народженні – 1000 злотих;
• додаткові 4000 злотих – для сімей, у яких народилася дитина з важкими хворобами;
• Aktywny Rodzic – щомісячна допомога батькам та опікунам дітей дошкільного віку, незалежно від рівня доходу;
• Підтримка лікування безпліддя та програм in vitro – лише Варшава у 2023-2025 роках виділила на це 40 млн злотих.

Але навіть такий солідний набір демографічних програм ще не є абсолютною гарантією зростання народжуваності. І спокійна та багата Польща також має з цим проблеми, як і охоплена війною Україна.

Якщо в Україні у 2024 році народилося близько 180 тисяч немовлят, то в Польщі — приблизно 230 тисяч.  При цьому спад народжуваності в Україні порівняно з 2023 роком становив 10 тисяч дітей, а в Польщі — 21 тисячу.

Але варто враховувати, що польська статистика включає також іноземців, які народили в Польщі. Зокрема, українки у 2022 році народили там 14 тисяч дітей, а у 2023-му — 13 тисяч. З урахуванням українок у 2024 році в Польщі народилося 252 тисячі дітей, а без них — 236 тисяч. 

Тобто протягом трьох років великої війни українки в Польщі народжують щонайменше 5% усіх дітей.

Це робить завдання повернення біженців подвійно важливим. Але для цього потрібно не лише завершити війну, а й створити для українців реальні можливості для гідного життя в рідній країні.

Джерело

Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.