Про Вугледар. Треба нарешті навчитись тримати фронт у тилу

У війні, що її веде нині Україна, зневіра і розпач в тилу, серед тих, хто морально тримається і бореться уже скоро три роки — це набагато гірше ворожих колон, які сунуть на чергове наше місто. Це особливо відчувається саме тепер. І тут треба знову визнати: українська інформаційно-пропагандистська машина свій фронт тримає геть незадовільно.

Немає тих епітетів, які б описали, наскільки тут все погано, тому по суті: ми весь час запізнюємося, не уміємо визначити головного в картині дня на фронті і в тилу, ми замовчуємо і не пояснюємо те, чого не можна замовчувати і не пояснювати. Нарешті, ми не лише не знаходимо тих єдиних необхідних слів, але й не маємо адекватних задачі інструментів, для донесення цих слів до українців.

Читайте також: Аби перемогти у війні, Україна має стати частиною цивілізовано світу

Ми здали фронт у тилу соціальним мережам, напханим ворожою агентурою і вітчизняними панікерами. І що з тим робити? Тільки високопрофесійні, правильно концептуально побудовані ЗМІ, заточені саме на пропаганду в хорошому сенсі цього слова, на позитивні та духопідйомні емоції здатні уже якщо не гарантувати, то бодай дати надію, що ми втримаємо тил.

Не один я про це кричу давно. Хіба ж у нас немає людей, які здатні зрушити цей віз з місця нині, коли йдеться про виживання України? Вони є у нас. У нас, на всіх щаблях державної машини та суспільства немає усвідомлення цієї небезпеки й волі до змін.

…Звісно, є ще український народ, який вистояв у 2022-му і має вистояти тепер і потім. Але як же він потребує підтримки!

Джерело

Про автора. Сергій Тихий, український журналіст, головний редактор Головної редакції оперативної аналітики Українського національного інформаційного агентства "Укрінформ"

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.