У кого "отбирают любимую Одессу"?

Але витримати виття нашеньких синхронно з виттям на болотах неможливо.

Нам погрожують більше до нас не приїжджати, бо "нету той Одессы". Погрожують писати листи американським сенаторам, бо "уничтожают все недемократическим путем". Вся ця ху*та ху*т просто вкурвлює від рівня нерозуміння процесів, які відбуваються настільки швидко, що деякі думають повільніше.

Це як же треба так привчитися жити з зас*аним мозком, що навіть зараз, на 11-му році страшної війни, як найбільшу доблесть подавати те, що ви нарешті спромоглися писати українською!

Якби люди, які зараз заломлюють руки від того, що в них "отбирают любимую Одессу", хоч трохи цікавилися історією Одеси, то хоча б не ганьбилися зараз.

Читайте також: Росія нас хоче перетворити цією війною в себе

Ось кілька потужних фігур української Одеси, які ретельно і жорстко стирала радянська влада з історії, нівелювала їхню роль та і просто знищувала будь-яку памʼять.

Іван Липа, лікар. Співзасновник таємного товариства "Братство тарасівців". Український комісар Одеси (1917), член ЦК Української партії соціалістів-самостійників, міністр віросповідань УНР (1919). Борець за незалежність України у XX сторіччі.

Його син, Юрій Липа, громадський діяч, письменник, поет, публіцист, лікар, автор української геополітичної концепції. Один з ідеологів українського націоналізму. У світі вважається одним із провідних українських філософів першої половини ХХ століття.

Всеволод Змієнко, генерал-хорунжий Армії УНР, один з організаторів військової спецслужби державного Центру УНР в екзилі. Під час перебування в еміграції в Польщі працював у Генеральному штабі Армії УНР, упродовж 1928—1936 років очолював підрозділи розвідки та контррозвідки, підготував основні концептуальні засади розвідки, вважаючи її "мозковою клітиною" штабу. Ця людина такі операції проводила, що Бонд відпочиває!

Юхим Фесенко, український друкар і видавець. Він один із перших в країні почав випускати книжки для читачів із народу. У друкарні друкувалася найрізноманітніша продукція: книжки — від розкішних видань до брошур, ікони, маленькі образки, лінійовані зошити. Саме там надрукували більшість дореволюційних українських книжок, багато з них випустили коштом видавництва.

У 1890—1917 роках, коли розвиток української культури обмежувався, друкарня Фесенка сприяла розвитку української культури та була найбільшим видавничим центром, що друкував твори Тараса Шевченка, Івана Нечуя-Левицького, Пантелеймона Куліша, багатьох інших і навіть наукові дослідження українською мовою. У цій друкарні в 1918 році друкувалися перші гроші Української Народної Республіки — карбованці.

Де ви всі були, коли будівлю друкарні Фесенка знищувала нинішня влада, палець об палець не вдарив ваш улюблений "радетель одесского" Труханов. Та будівля була пам'яткою культурної спадщини. Вона пережила першу світову, другу світову, радянську владу. Не пережила нинішніх, які її знищили при мовчазному спостереженні тих, хто зараз плаче за Бабелем.

А ви знаєте, скільки міністрів УНР були родом з Одеси? А що тут відбувалося під час першої світової? А про діячів українського національного руху в Одесі що ви знаєте? А що знаєте про бої за Одесу в січні 1918 року? А що знаєте про загін одеських гімназистів і студентів "Одеська Січ" та про українську студентську сотню? А колись цікавились?

Читайте також: Хворе суспільство

А про дисидентський рух в Одесі що відомо? Ви в курсі, що тут, у нас, був серйозний опір радянщині в 1960-х, нарівні з Києвом і Львовом? А зараз ви смієтесь над прізвищем Ніни Строкатої, спеціально його перекручуючи. Ви демонструєте свій печерний рівень. А ця жінка — авторка близько 23 наукових праць у галузі клінічної мікробіології та імунології. Володіла українською, англійською, німецькою, польською та румунською мовами. Вона одна з провідних правозахисниць Одеси в радянський період. Яка могла мати все — від блискучої карʼєри до спокійного життя. Але була звільнена з роботи. Була заарештована й катована в тюрмах радянського союзу. Її чоловік, Святослав Караванський, провів у таборах 30 (тридцять!) років!

Зате весь мозок просякнутий тими, хто старанно ліпив з Одеси кримінальну столицю, романтизував бандитів і гопників.

Одеса повертається додому. Скидаючи, як шагреневу шкіру, все несправжнє, навʼязане і вторинне. Одеса неможлива поза українським контекстом. Бо Одеса — це і є Україна. Без всякого русскомірського нальоту.

Джерело

Про авторку. Зоя Казанжи, журналістка.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.